Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Син сонця, Джек Лондон 📚 - Українською

Читати книгу - "Син сонця, Джек Лондон"

201
0
13.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Син сонця" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 51
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">Але Грифіс не слухав його.

- З такими грішми, як у нього, та щоб гонитися скрізь, мов побірчий за орендою! - кричав він, пойнятий нестямною люттю.- Він купається в грошах, увесь напханий ними, мало не лусне від грошей. Я добре знаю, що він продав свої плантації на Ірінзі за триста тисяч фунтів. Це Бел мені сказав, коли ми востаннє пиячили разом у Гувуту. Має стільки мільйонів, а сам, мов той Шейлок, переслідує мене за таку марницю, що йому сором би нею й люльку запалити! - Грифіс круто повернувся до помічника: - Авжеж, ви мене попереджали. Ну гайда, викладайте, що ж саме ви мені казали?

- Я вам казав, що ви не знаєте Грифа, якщо думаєте втекти з Соломонових островів, не заплативши йому. Гриф - справжній чорт, але чесний. Я його знаю. Я вам казав, що він може викинути тисячу фунтів на забаву, а за шість пенсів битиметься, як волоцюга за іржавий казанок. Кажу вам: я його знаю. Хіба він не віддав свою «Балакулу» Квінслендській місії, коли вона втратила «Вечірню Зорю» коло Сан-Крістобалю? А «Балакула» варта добрих триста тисяч. Чи хіба він не надухопелив Строзерса, аж той пролежав у ліжку два тижні, тільки за те, що рахунок не сходився на два фунти десять шилінгів, а Строзерс почав нахабно сперечатись і пробував його обдурити?

- Очі б мої його не бачили! - закричав Грифіс у безсилій злості.

А помічник розповідав далі:

- Я вам кажу, що з такою чесною людиною, як він, може змагатися тільки чесна людина, а де ти її знайдеш на Соломонових островах? Такі люди, як ми з вами, не годні його подолати. Ми надто зіпсовані, прогнилі наскрізь. У вас приховано внизу більше, ніж тисяча двісті фунтів. Заплатіть йому, та й годі.

Але Грифіс заскреготів зубами й міцно стиснув тонкі губи.

- Я з ним упораюся,- буркнув він радше сам до себе та до розпеченого сонця, ніж до помічника. Він повернувся і вже був рушив униз, та раптом спинився.- Слухайте, Якобсене. Він буде тут не раніш, як за чверть години. Ви станете на моєму боці? Підтримаєте мене?

- Звичайно, я стоятиму за вас. Хіба ж я не випив усе наше віскі? А що ви думаєте робити?

- Я його не вб’ю, якщо можна буде обійтися без цього. Але платити я не збираюся. Щоб ви знали.

Якобсен знизав плечима, мовчки скоряючись неминучій долі, а Грифіс пішов до східців і спустився вниз.

 

 

II

 

Через низький риф Якобсен стежив за човном, що наблизився до траверсу й повернув у протоку. Грифіс з чорнильними плямами на пальцях правої руки повернувся на палубу.

П’ятнадцять хвилин потому човен підплив до них. Чоловік у брилі підвівся.

- Агов, Грифісе! - гукнув він.- Агов, Якобсене! - Поклавши руку на поруччя, він обернувся до своєї тубільної команди: - Ви, хлопці, залишайтеся в човні всі чисто.

Коли він перестрибував через поруччя й ступав на палубу, його важке на око тіло зраджувало котячу гнучкість. Як і ті двоє, він був одягнений легко. Дешева сорочка та біла обгортка на стегнах не могли втаїти гарної будови тіла. В нього були міцні м’язи, але вони не випиналися гудзами. Вони були округлі й ніжно-шовково ворушилися під гладенькою, засмаглою шкірою. Палюче сонце так само присмалило йому обличчя, і воно стало темне, як в іспанця. Жовті вуса ніби не личили до такої засмаги, а очі просто таки вражали ясною блакиттю. Важко навіть було уявити, що в того чоловіка була колись біла шкіра.

- Звідки вас привіяло? - спитав Грифіс, вітаючись,- Я гадав, що ви десь біля островів Санта-Крус.

- Я саме звідти,- відповів прибулець.- Але ми швидко пливли. Тепер «Диво» спинилося в затоці коло Гуми й чекає на вітер. Від лісовиків я довідався, що тут стоїть кеч, то й заїхав подивитись. Ну, як справи?

- Кепсько. Копрові повітки здебільшого порожні, а кокосових горіхів не набереться й шести тонн. Жінки геть усі заслабли на пропасницю й покинули працю, і чоловіки ніяк не заженуть їх знов у багно. Кволе плем’я. Я б вас почастував чаркою, але мій помічник допив останню пляшку. Ох, господи, аби це дмухнув вітер!

Гриф, безжурно й пильно дивлячись то на одного, то на другого, засміявся.

- А я радий, що стало безвітря,- сказав він.- Воно дало мені змогу заїхати до вас. Мій помічник викопав оцю вашу розписку, от я й привіз її із собою.

Якобсен увічливо відступив убік, залишивши шкіпера самого викручуватися з халепи.

- Шкодую, Грифе, дуже шкодую,- сказав Грифіс.- Але в мене нема грошей. Ви мусите дати мені ще трошки часу.

Гриф сперся об східці, його обличчя було вражене й журливе.

- Ну й дивина! - зауважив він.- Як швидко люди навчаються брехати на Соломонових островах! Хоч би тобі крихта правди. От, наприклад, капітан Єнсен. Я б заприсягся, що він правдивий чоловік. А тільки п’ять днів тому він мені сказав... хочете знати, що саме?

Грифіс облизнув губи:

- А що?

- Сказав, що ви геть усе чисто порозпродували й виїжджаєте до Нових Гебридів.

- От брехун триклятий! - з серцем вигукнув Грифіс.

Гриф кивнув:

- Я теж так гадаю. Він, нахаба, навіть заявив, ніби сам купив у вас дві ваші факторії: Маурі та Кагулу. Казав, що заплатив тисячу сімсот фунтів золотом за весь реманент, крам, кредит, копру та інше.

Грифісові очі звузились і спалахнули; то була мимовільна зміна, але Гриф, ліниво скинувши оком, не пропустив її.

- І Парсонс, ваш довірений у Гікімаві, казав мені, що Фулькрумське товариство купило у вас ту факторію. Але чого б то він брехав?

Виснажений спекою та хворобою, Грифіс більше не стримувався. Усе, що накипіло йому на серці, проступило тепер на обличчі, рот глумливо скривився.

- Слухайте-бо, Грифе, навіщо вам здалося отак гратися зі мною? Я знаю, що вам усе відомо. Гаразд. Я справді все розпродав і справді виїжджаю. Ну, і що ви гадаєте зробити?

Гриф знизав плечима. Обличчя його і далі було незворушне. Він такий мав вираз, ніби й сам не знав, що зробити.

1 2 3 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син сонця, Джек Лондон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син сонця, Джек Лондон"