Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Гайдамаки, Шевченко Т. Г. 📚 - Українською

Читати книгу - "Гайдамаки, Шевченко Т. Г."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гайдамаки" автора Шевченко Т. Г.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 16
Перейти на сторінку:
мо­же, най­дуть

Козака ста­ро­го,

Що привіта моїх діток

Старими сльоза­ми.

Буде з ме­не. Ска­жу ще раз:

Пан я над па­на­ми.

 

* * *

Отак, си­дя в кінці сто­ла,

Міркую, га­даю:

Кого про­сить? хто по­ве­де?

Надворі світає;

Погас місяць, го­рить сон­це.

Гайдамаки вста­ли,

Помолились, одяг­ли­ся,

Кругом ме­не ста­ли,

Сумно, сум­но, як си­ро­ти,

Мовчки по­хи­ли­лись.

«Благослови,- ка­жуть,- батьку,

Поки маєм си­лу;

Благослови шу­кать до­лю

На ши­рокім світі».

«Постривайте… світ - не ха­та,

А ви малі діти,

Нерозумні. Хто ва­таж­ком

Піде пе­ред ва­ми,

Хто про­ве­де? Ли­хо, діти,

Лихо мені з ва­ми!

Викохав вас, ви­го­ду­вав,

Виросли чи­малі,

Йдете в лю­ди, а там те­пер

Все письмен­не ста­ло.

Вибачайте, що не вив­чив,

Бо й ме­не хоч би­ли,

Добре би­ли, а ба­га­то

Дечому нав­чи­ли!

Тма, мна5 знаю, а оксію6

Не втну та­ки й досі.

Що ж вам ска­жуть? Ходім, си­ни,

Ходімо, поп­ро­сим.

Єсть у ме­не щи­рий батько7

(Рідного не­має) -

Дасть він мені ра­ду з ва­ми,

Бо сам здо­ров знає,

Як то тяж­ко блу­кать в світі

Сироті без ро­ду;

А до то­го - ду­ша щи­ра,

Козацького ро­ду,

Не од­цу­равсь то­го сло­ва,

Що ма­ти співа­ла,

Як ма­ло­го по­ви­ва­ла,

З ма­лим роз­мов­ля­ла;

Не од­цу­равсь то­го сло­ва,

Що про Ук­раїну

Сліпий ста­рець, су­му­ючи,

Співає під ти­ном.

Любить її, ду­му прав­ди,

Козацькую сла­ву,

Любить її! Ходім, си­ни,

На ра­ду лас­ка­ву.

Якби не він спіткав ме­не

При лихій го­дині,

Давно б досі за­хо­ва­ли

В снігу на чу­жині,

Заховали б та й ска­за­ли:

«Так… якесь ле­да­що…»

Тяжко, важ­ко ну­дить світом,

Не зна­ючи за що.

Минулося, щоб не сни­лось!..

Ходімо, хлоп՚ята!

Коли мені на чу­жині

Не дав по­ги­ба­ти,

То й вас прий­ме, привітає,

Як свою ди­ти­ну.

А од йо­го, по­мо­лив­шись,

Гайда в Ук­раїну!»

Добридень же, та­ту, в ха­ту!

На твоїм по­ро­гу

Благослови моїх діток

В да­ле­ку до­ро­гу.

 

[С.-Петербург, 1841, ап­ре­ля 7]

ІНТРОДУКЦІЯ 8

 

 

Була ко­лись шля­хет­чи­на,

Вельможная пані;

Мірялася з мос­ка­ля­ми,

З ор­дою, з сул­та­ном,

З німо­тою… Бу­ло ко­лись…

Та що не ми­нає?

Було, шлях­та, знай, чва­ниться,

День і ніч гу­ляє

Та ко­ро­лем ко­вер­зує…

Не ска­жу Сте­па­ном9

Або Яном Собієським:10

Ті два нез­ви­чай­ні,-

А інши­ми. Не­бо­ра­ки

Мовчки па­ну­ва­ли.

Сейми, сей­ми­ки ревіли,

Сусіде мов­ча­ли,

Дивилися, як ко­ролі

Із Польщі втіка­ють,11

Та слу­ха­ли, як шля­хетст­во

Навісне гу­кає.

«Nie poz­wa­lam! nie poz­wa­lam!»12

Шляхта ре­пе­тує,

А маг­на­ти па­лять ха­ти,

Шабельки гар­ту­ють.

Довго та­ке тво­ри­ло­ся,

Поки не в Вар­шаві

Запанував над ля­ха­ми

Понятовський13 жва­вий.

Запанував, та й ду­мав шлях­ту

Приборкать трош­ки… не зумів!

Добра хотів, як дітям ма­ти,

А мо­же, й ще чо­го хотів.

Єдине сло­во «nie poz­wa­lam»

У шлях­ти ду­мав одібрать,

А потім… Польща за­па­ла­ла,

Панки ска­зи­ли­ся… Кричать:

«Го­но­ру сло­во,14 дар­ма пра­ця!

Поганець, най­мит мос­ка­ля!»

На гвалт Пу­лавсько­го і Па­ца15

Встає шля­хетськая зем­ля,

І - ра­зом сто кон­фе­де­рацій.16

Розбрелись кон­фе­де­ра­ти

По Польщі, Во­лині,

По Литві, по Мол­да­ва­нах

І по Ук­раїні;

Розбрелися та й за­бу­ли

Волю ря­ту­ва­ти,

Полигалися з жи­да­ми,

Та й ну руй­ну­ва­ти.

Руйнували, мор­ду­ва­ли,

Церквами то­пи­ли…

А тим ча­сом гай­да­ма­ки

Ножі ос­вя­ти­ли.

ГАЛАЙДА

 

 

«Яремо! герш-ту,17 хамів си­ну?

Піди ко­би­лу при­ве­ди,

Подай па­тин­ки гос­по­дині

Та при­не­си мені во­ди,

Вимети ха­ту, вне­си дро­ва,

Посип інди­кам, гу­сям дай,

Піди до льоху, до ко­ро­ви,

Та швид­ше, ха­ме!.. Пост­ри­вай!

Упоравшись, біжи в Вільша­ну:18

Їмості19 тре­ба. Не ба­рись».

Пішов Яре­ма, по­хи­ливсь.

 

Отак уранці жид по­га­ний

Над ко­за­ком ко­вер­зу­вав.

Ярема гнув­ся, бо не знав,

Не знав, сіро­ма­ха, що ви­рос­ли кри­ла,

Що не­ба дос­та­не, ко­ли по­ле­тить,

Не знав, на­ги­нав­ся…

 

О бо­же мій ми­лий!

Тяжко жить на світі, а хо­четься жить:

Хочеться ди­ви­тись, як со­неч­ко сяє,

Хочеться пос­лу­хать, як мо­ре заг­рає,

Як пташ­ка ще­бе­че, бай­рак го­мо­нить,

Або чор­ноб­ри­ва в гаю заспіває…

О бо­же мій ми­лий, як ве­се­ло жить!

 

Сирота Яре­ма, си­ро­та убо­гий:

Ні сест­ри, ні бра­та, ніко­го не­ма!

Попихач жидівський, виріс у по­ро­гу;

А не кле­не долі, лю­дей не зай­ма.

Та й за що їх ла­ять? хіба во­ни зна­ють,

Кого тре­ба гла­дить, ко­го ка­ту­вать?

Нехай бен­ке­ту­ють… У їх до­ля дбає,

А си­роті тре­ба са­мо­му прид­бать.

Трапляється, ча­сом ти­хенько зап­ла­че,

Та й то не од то­го, що сер­це бо­лить:

Що-небудь зга­дає або що по­ба­чить…

Та й зно­ву за пра­цю. Отак тре­ба жить!

Нащо батько, ма­ти, ви­сокі па­ла­ти,

Коли не­ма сер­ця з сер­цем роз­мов­лять?

Сирота Яре­ма - си­ро­та ба­га­тий,

Бо є з ким зап­ла­кать, є з ким заспівать:

Єсть карії очі - як зіроньки, ся­ють,

Білі ру­че­ня­та - мліють-обніма­ють,

Єсть сер­це єди­не, сер­денько діво­че,

Що пла­че, сміється, і мре, й ожи­ває,

Святим ду­хом се­ред ночі

Понад ним ви­тає.

Отакий-то мій Яре­ма,

Сирота ба­га­тий.

Таким і я ко­лись-то був.

Минуло, дівча­та…

Минулося, розійшло­ся,

І сліду не ста­ло.

Серце мліє, як зга­даю…

Чому не ос­та­лось?

Чому не ос­та­лось, чо­му не ви­та­ло?

Легше бу­ло б сльози, жур­бу ви­ли­вать.

Люде одібра­ли, бо їм бу­ло ма­ло.

«Нащо йо­му до­ля?

1 2 3 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гайдамаки, Шевченко Т. Г.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гайдамаки, Шевченко Т. Г."