Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Листи, Федькович Юрій 📚 - Українською

Читати книгу - "Листи, Федькович Юрій"

184
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Листи" автора Федькович Юрій. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 34
Перейти на сторінку:
редакції могли знадобитися також кілька моїх новел, то я був би дуже задоволений. За свої твори я, звичайно, не вимагаю жодної грошової нагороди, бо моє становище і зв’язані з ним доходи позбавляють мене цієї прозаїчної необхідності.

Дозвольте, Ваша милість, ще раз висловити мою подяку й пошану і назавжди залишитися Вашої милості відданим слугою.

 

Федькович, лейтенант

 

Кезди-Вашаргели, 6/7 1861

 

3. ДО АНТОНА КОБИЛЯНСЬКОГО

 

 

10 грудня 1861 р., Кезди-Вашаргели

 

Любий друже!

Сто разів намірявся відповісти на Твій такий милий моєму серцю лист від 21 жовтня ц[ього] р[оку], але ніяк не міг відважитись на це, бо нічого приємного не можу Тобі написати,- і жаль мені, бо Ти така благородна душа і зробив для мене так багато добра!

Чому відрікся від своєї віри, своєї батьківщини 9 - чому, моє вірне серце, що вони Тобі зробили? Покинути країну, сповнену пісень, поезії, і переїхати туди, де каса є вівтарем, а таблиця множення - найсвятішим!?

Справді, не можу Тебе зрозуміти, любий, добрий Антоне; Ти для мене - вічна загадка, мій вічний антипод. Напевно, тому Ти такий любий мені, бо Ти моя протилежність. І клянусь богом,- я не кривлю душею, повір мені,- що я Твій друг, але також і Твій Верріна, 10 в той час як Ти для мене Фієско,- той Фієско Шіллера, який хотів визволити свою батьківщину з метою її пригноблення. І я теж більше нічого не можу сказати, як говорить цей Верріна, власне Шіллер: Фієско скине тирана - це так; Фієско стане найбільшим тираном Генуї - це ще певніше! [...]

Ти, мабуть, сповнений щастя, але дивною є людина, яка гадає: те, що її робить щасливою, так само мусить ощасливити й інших. Чи пам’ятаєш, як подібне місце я зачитував Тобі з «Довбуша»? Ти тоді погодився зі мною і сказав, що нема такого щастя, яке було б щастям для всіх. Але досить того, мій любий дорогий Фієско,- Антоне, хотів я сказати,- що в Галичину Ти не приїдеш як реформатор! І справді, навіщо це? Щоб знайти Веррін у своїх друзях? Будь щасливий, мій сердечний брате, бо Ти цього заслуговуєш, але не шукай свого щастя у нещасті мільйонів. Вибач! А тепер далі.

Ти колись був такий добрий і попросив мою фотографію. Висилаю таку, яку можна було зробити у Кезди-Вашаргелах, а як буде нагода - коли поїду у Кронштадт, 11 - обіцяю вислати кращу.

Твоя думка про мої поезії, котрі я мав честь Тобі вислати, 12 хороша. Зараз вони саме друкуються, 13 і незабаром, якщо Ти цього бажаєш, матиму щастя вручити Тобі один примірник. Як сприймуть мої поезії, ще не знаю, але сподіваюся на краще. До речі, Дідицький мені пише: 14

«Повірте мені: о ваших поезіях такий маю суд, що і найменшу пісеньку, яку лиш напишете,- достойно, а навіть святим обов’язком єсть напечатанням обнародувати. Ви є-сте природний поет, а що лише напишете - буде поезія. Всі ми більше на книжках виучені поети - скоро не овладіє котрого з нас грішний дух ароганції - всі ми уступим вам приналежне первоє місце, яке предначертав вам серед народу Русі співацький єї геній. Маючи то предназначенє записане в книзі судеб вишніх, ви уже ніяк не в силах вирватися із чародійного руської поезії круга, як не мог того до самої смерті доказати Тарас Шевченко. Ваша доля і задача велика: маєте співати руському народу півцем єго найвірнішим, а молодим поетам Русі - [бути] приводником і образом. Будьте лиш вірні всему тому, що в грудях ваших поезійов грає, і творіть по власному вдохновенію, по любві к народу, із котрого ви вийшли і до котрого душу вашу судьба прикувала. Я з моєї сторони неісповідимо тим щастям радуюся, яке мені послі друга вашого г. Кобилянського достаєся,- що можу вас з честійов представити святой моєй Русі» - і т. д., і т. д.

Так, шляхетний дорогий друже, Ти був перший, хто проклав мені дорогу до храму мого народу, перший, хто повів мене у лавровий гай! А я змушений сьогодні в знак подяки робити Тобі такі гіркі закиди - яка невдячність! Так, я розумію, але повір, я не міг інакше, тому що інакше мусив би почервоніти, якби коли-небудь писав слово «друг».

Чи не був Ти моїм ангелом-проводирем до храму честі? Чи не міг би Ти провести мене до храму щастя? Я все ще не знайшов постійного свого місця. Чи Ти не настільки знайомий з Дідицьким, щоб попросив його допомогти отримати мені скромну посаду церковного хориста, або вчителя, або щось подібне. Адже я нічого не хочу, крім шматка хліба і права носити сардак і кресак - чи ж не скромне бажання? Я чув, що у Львові споруджується русинський театр,- можливо б, я там влаштувався?

Із мого одруження нічого не вийшло: сватали-сватали за мене, а за присяжного сина дали! 15 О доле, доле! Чи не вартий я стільки, як кожний селянський юнак?.. Чи не скажеш мені, дорогий Антоне, щоб я пустив собі кулю в лоб? Або, може, порадиш, щоб я узяв ліру і пішов співати по Галичині від хати до хати? Та ж люди мене засміють, бо я ще молодий; крім того, є ризик бути арештованим за бродяжництво. Я охоче пішов би з лірою, та потрібно на щось опертися,- і, можливо, Ти мені це забезпечиш. О, як шкода, що Ти не дістав посади священослужителя,- неодмінно узяв би мене церковним хористом, але навіть це мені не судилося.

У Тебе, до речі, духовна освіта, тож висповідаюся Тобі, що маю на душі, як перед богом. А знаєш, чому я не пішов на пенсію? Бо мені заборонили носити сардак і співаючи ходити від села до села. Mea culpa! 16

Мадам Марошані навіть не потрудилася відповісти на мій лист, якого Ти прочитав. Мабуть, вона боїться, що колись і моя селянська натура не витримає і на неї упаде гнів. Але ж Ти обіцяв мені листа - чому ж не

1 2 3 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Листи, Федькович Юрій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Листи, Федькович Юрій"