Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Думи і мрії, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Думи і мрії, Леся Українка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Думи і мрії" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 20
Перейти на сторінку:
style="">Мене забула радісна весна».

 

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

 

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

 

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

 

1894 року.

 

12.
«У чорную хмару зібралася туга моя…»

 

 

У чорную хмару зібралася туга моя,

Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,

Ударив перуном у серце,

І рясним дощем полились мої сльози.

Промчалась та буря-негода палка надо мною,

Але не зломила мене, до землі не прибила,

Я гордо чоло підвела,

І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше,

І в серці моїм переможнії співи лунають.

Весняная сила в душі моїй грає,

Її не зломили зимові морози міцні,

Її до землі не прибили тумани важкі,

Її не розбила і ся перелітная буря весняна.

Я вийду сама проти бурі

І стану,- поміряєм силу!

 

НЕВІЛЬНИЧІ ПІСНІ

 

(1895 - 1896)

 

 

Eternal spirit of the chainless mind!

Brightest in dungeons, Liberty, thou art,

For there thy habitation is the heart,

The heart, which love of thee alone can bind!

Byron. Sonnet on Chillon

 

(Ти, вічний дух розкутого ума,

О, Воля! найясніша ти в темниці,

Бо там в людських серцях твої світлиці,

В серцях, що полонила ти сама).

Байрон. Шильйонський сонет

 

 

МАТИ-НЕВІЛЬНИЦЯ

 

 

Був ясний день, веселий, провесняний,

До нас у хату крізь вікно одкрите

Вривався гомін голосних потоків,

Що бігли вниз по вулиці нагірній,

Вітрець влітав і, мов пуста дитина,

Скидав додолу від стола папери,

За ним влітала ціла зграя гуків,

Все та давно знайома пісня міста,

Але і в ній нові лунали ноти,

Весняні… Та вони лунали не для нас,

Бо не було весни у нашім серці.

Ота весна, що за вікном сміялась,

Нам принесла новини невеселі,

Тюремні вісті: той сидить в неволі,

Недавно взятий, той в тюрмі збожеволів,

А той недавно вийшов, але хворий

Душею й тілом, він же був забраний

Якраз в розцвіті мрій, надій і праці.

Над нами теж, мов туча громовая,

Нависли влади темної погрози.

Така була для нас в той рік весна.

Удвох сиділи ми і розмовляли,

Я сумно слухала товаришки розповідь

І безуважно торочки сплітала

На обрусі (товаришці той обрус

В тюрмі покійна мати вишивала);

Розповідь та була уривчаста і тиха,

Бо голос був приглушений від туги,

І хутко він урвався, мов струна;

У хаті стало тихо, тільки чутно,

Як гралася товаришки дитина

І ляскала маленьким батіжком,

На стільчику рушаючи в дорогу.

Я, дивлячись на неї, проказала:

«Ба, що робити? Не журіться, друже!

Хоч, може, ми і не побачим волі,

Але дитинка ся побачить, певне!

Що скажеш ти на се, малий філософ?»

Дитинка ясно глянула на мене

Розумними, цікавими очима,

А мати шпарко мовила до мене:

«Мовчіть, нехай воно сього не чує!

Ви знаєте, дитиною я часто

Від матері покійної се чула:

Як виростеш, то будеш вільна, доню.

Вона казала се так весело і твердо,

Що я повірила в свою щасливу долю.

І вірила, аж поки не зросла…

Тепер моїй дитині се говорять…

Іди, іди, моє маленьке, грайся!»

Дитина знов до забавок вернулась,

Товаришка взяла шиття, я книжку,

Розмова наша більше не велася…

 

1895 року.

 

«І все-таки до тебе думка лине…»

 

 

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

 

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

 

О, сліз таких вже вилито чимало,-

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись,-

Що сльози там, де навіть крові мало!

 

1895 року.

 

ВОРОГАМ

 

(Уривок)

 

 

…Вже очі ті, що так було привикли

Спускати погляд, тихі сльози лити,

Тепер метають іскри, блискавиці,-

Їх дикий блиск невже вас не лякає?

І руки ті, не учені до зброї,

Що досі так довірливо одкриті

Шукали тільки дружньої руки,

Тепера зводяться від судороги злості,-

Чи вам байдуже про такі погрози?

Уста, що солодко співали й вимовляли

Солодкі речі або тихі жалі,

Тепер шиплять від лютості, і голос

Спотворився, неначе свист гадючий,-

Що, як для вас жалом язик їх буде?..

 

1895 року.

 

ПІВНІЧНІ ДУМИ

 

 

Годі тепера! ні скарг, ані плачу,

Ні нарікання на долю,- кінець!

Навіть і хвилю ридання гарячу

Стримать спроможусь. Нестиму вінець,

Той, що сама положила на себе.

Доле сліпая, вже згинула влада твоя,

Повід життя свого я одбираю від тебе,

Буду шукати сама, де дорога моя!

Мрії рожеві, тепер я розстануся з вами,

Тихо відводжу обійми ясних моїх мрій.

Довго проводити буду

1 2 3 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Думи і мрії, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Думи і мрії, Леся Українка"