Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький"

270
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:
апос­тол Пав­ло ска­зав: «Ра­би по­винні по­ко­ря­тись своїм вла­ди­кам». Ко­за­ки ста­ли вже царськи­ми ра­ба­ми…

Окрім то­го Баш­ма­ков пе­ре­дав гетьма­нові царський при­каз, щоб він по­за­пи­су­вав на папір всіх ко­заків, міщан, се­лян, їх зем­лю, ху­торі, мли­ни, пасіки, ху­до­бу, щоб по тих за­пи­сах з усього збира­ти в царську каз­ну по­дат­ки. Бру­хо­вецький го­во­рив, що польський ко­роль пе­ре­во­зить військо че­рез Дніпро, що біда ви­сить над го­ло­вою, за­пи­су­ва­ти лю­дей та землі те­пер ніко­ли. Од­на­че нігде бу­ло дітись, ко­ли так щед­ро пос­ту­пився ца­реві. Гетьман мусів обіця­ти окрім то­го, що він бу­де хар­чу­ва­ти московських воєвод і їх військо, що цар на­са­див в кож­но­му ук­раїнсько­му го­роді: він за­пи­сав на кож­но­го мос­ковсько­го воєво­ду по мли­нові на двоє коліс (добрі бу­ли жи­во­ти в мос­ковських воєвод!) пол­ков­ни­кам по п'ятдесят восьма­чок, підпол­ков­ни­кам та май­орам по двад­цять п'ять, капіта­нам по двад­цять, пра­пор­щи­кам по де­сять, мос­ка­лям по чо­тири восьмачки житнього бо­рош­на на рік. А війська на поміч гетьма­нові все та­ки не прис­ла­ли з Моск­ви…


Тим ча­сом нас­та­ла зи­ма. Після Різдва 1664 р. ко­роль сто­яв уже за Дніпром. З ним йшли значні польські воєво­ди Чернецький та Ма­ховський. В ко­ро­ля бу­ло не­ба­га­то війська. Щоб за­побігти лас­ки в ук­раїнських се­лян, ко­роль ви­ку­пив з не­волі татар ук­раїнських бранців і пус­кав на во­лю.


В Київщині по­ча­лися повс­та­ння про­ти ко­ро­ля і Те­тері. Йо­го підняв слав­ний за­по­рожський ота­ман Іван Сірко. Сірко не лю­бив Польщі та польських панів, не лю­бив і Те­тері за те що він тяг­нув до По­ляків. Він був ду­же при­хильний до прос­то­го на­ро­ду і ждав од мос­ковсько­го ца­ря доб­ра для на­ро­да. Сірко сто­яв за ца­ря і хотів при­вер­ну­ти цілу Ук­раїну до Бру­хо­вецько­го. Цар прис­лав в Січ, на поміч Сіркові Ко­со­го­ва. Поміч бу­ла не­ве­ли­ка. Ко­со­гов привів всього-на-всього трид­цять донських Ко­заків та шістдесят Кал­миків, ди­ко­го на­ро­ду, що жи­ве аж ко­ло Каспійсько­го мо­ря.


Сірко ки­нувся в Крим, щоб не пус­ти­ти татар на поміч ко­ро­леві, взяв Пе­ре­коп, спа­сав йо­го, почім за­чав плюндру­ва­ти та­тарські се­ла під Пе­ре­ко­пом, по­над Дніпром та Дністром, по­бив ве­ли­ку си­лу та­тар, наб­рав вся­ко­го доб­ра і ки­нувся на Поділє на річку Бог… Се­ля­ни й Ко­за­ки за­чув­ши про Сірка, ки­ну­лись на По­ляків та на жидів, на­ча­ли їх вирізу­ва­ти та гра­би­ти. Брац­лавський та Кальницький полк. Мо­гилів, Рашків, увесь уманський повіт од­ки­ну­лись од ко­ро­ля і підда­лись під мос­ковсько­го ца­ря Сірко за­ду­мав од­ня­ти од Те­тері всю пра­вобічну Ук­раїну і од­да­ти ца­реві.


В кінці мая Чер­нецький з Те­те­рею на­па­ли на Бру­хо­вецько­го, би­лися з ним цілий день од ран­ку до са­мо­го ве­чо­ра.


Вступаючи в гетьман­щи­ну Бру­хо­вецько­го, По­ля­ки не наб­ра­ли з со­бою до­волі харчів та сіна для коней. Во­ни сподіва­лись дос­та­ти собі за­пасів, за­во­ював­ши ук­раїнські го­ро­ди, але вий­шло інак­ше. Го­ро­ди не зда­ва­лись. Харч та сіно прий­шлось до­бу­ва­ти си­лою, од­ні­ма­ти в лю­дей по се­лах. Ко­за­ки Бру­хо­вецько­го на­па­да­ли на По­ляків, од­німа­ли во­зи з хлібом та з сіном і вби­ва­ли польських жовнірів. По­ля­кам прий­шлось бра­ти го­ро­ди си­лою, а та­ких го­родів бу­ло ма­ло не трис­та.


Поперед усього По­ля­ки на­па­ли на Во­рон­ко­ве, ог­ра­би­ли йо­го й спа­ли­ли. Потім во­ни обс­ту­пи­ли Бо­риш­поль і по­ча­ли ки­да­ти в го­род бом­би. Го­род за­горівся. Бо­риш­польці жда­ли на поміч мо­сковсько­го війська, а військо не при­хо­ди­ло. Тоді ду­хо­венст­во по­да­ло ра­ду, од­да­ти го­род. Во­ро­та од­чи­ни­лись. По­пе­ред усіх вий­шло ду­хо­венст­во, а за ним вий­шли Бо­риш­польці; во­ни ве­ли з со­бою зв'язаного сот­ни­ка Со­бу і од­да­ли йо­го По­ля­кам. Со­ба не хотів од­да­ва­ти го­ро­да По­ля­кам і да­вав ра­ду сто­яти про­ти По­ляків. По­ля­ки не зачіпа­ли лю­дей, не ки­ну­лись різа­ти, але заб­ра­ли ввесь хліб в го­роді.


Була страш­на гря­зю­ка. Польське військо на си­лу тяг­лося далі до Ост­ра. Ос­тер сто­яв в кут­ку над Дес­ною і ма­леньки­ми річка­ми Ост­ром та Пап­ро­ком, там де во­ни вли­ва­ються в Дес­ну. По один бік го­ро­да бу­ло страш­не бо­ло­то, по дру­гий бік сто­яла твер­ди­ня. Во­да в той час ду­же при­бу­ла і підто­пи­ла го­род. Взя­ти го­род бу­ло ду­же труд­но, але на щас­тя По­ляків зра­зу вда­ри­ли мо­ро­зи та такі здо­рові, що че­рез кілька днів мож­на бу­ло хо­ди­ти по льо­ду. На Ми­ко­ли По­ля­ки на­ки­да­ли по льоду хво­рос­ту і по­ча­ли підсту­па­ти під го­род, а військові слу­ги ки­ну­лись по се­лах, по­розбира­ли ха­ти і по­ча­ли ста­ви­ти мос­ти. Че­рез мос­ти по­ко­ти­ли гар­ма­ти і по­ча­ли би­ти на го­род; піше військо полізло че­рез ва­ли. Ко­за­ки од­били по­ляків, але опівночі втекло з го­ро­да мос­ковське військо. Ко­роль обіцяв помішу­ва­ли Ос­терців, як во­ни самі од­да­дуть го­род; він став на ква­тирі в пе­редмісті, в одній ха­тині, роз­пус­тив військо на ква­тирі по се­лах на од­по­чи­нок. Так По­ля­ки сто­яли цілі Різдвяні свят­ки. Во­ни жда­ли, по­ки ми­нуть страшні мо­ро­зи, котрі вда­ри­ли нес­подіва­но.


Тим ча­сом дру­га по­ло­ви­на польсько­го війська, під ру­кою польсько­го воєво­ди, спо­ля­че­но­го Ук­раїнця, Чер­нецько­го, пішли на дру­гий бік од Ост­ра забира­ти го­род­ки та се­ла. До Чер­нецько­го прис­та­ли ко­зацькі Те­те­рині пол­ков­ни­ки Бо­гун та Гу­ля­ницький. По­ля­ки взя­ли Ро­мен. В Ромні лю­ди ви­пус­ти­ли мос­ковське військо й самі повтіка­ли, по­ки­нув­ши ха­ти пуст­ка­ми. За Ром­ном поз­да­ва­лись і другі го­род­ки та се­ла не стільки По­ля­кам, скільки Бо­гу­нові, кот­ро­го ймен­ня бу­ло слав­не між ко­за­ка­ми.


Одно Ма­нас­ти­ри­ще дов­го не од­да­ва­лось. По­ля­ки взя­ли йо­го, ог­ра­би­ли лю­дей і од­да­ли в по­лон татарам.


Набравши в по­лон ук­раїнських лю­дей, татари більше не хотіли по­ма­га­ти ко­ро­леві і пішли собі в Крим. Ко­роль про­сив їх зіста­тись. Та­та­ри не пос­лу­ха­ли. Тоді ко­роль пос­лав зва­ти до се­бе Те­те­рю, кот­рий сто­яв за Дніпром. Те­те­ря, дос­тав­ши од ко­ро­ля при­каз, пе­рей­шов че­рез Дніпро і прос­ту­вав до ко­ро­ля з своїми ко­за­ка­ми че­рез При­лу­ки.


Зараз після Різдва, 1664 ро­ку, ко­роль Ян Ка­зимір за­ду­мав іти прос­то на мос­ковське царст­во і вис­ту­пив з військом з Ост­ра. По­ля­ки по­ми­ну­ли Ніжин, бо в Ніжині бу­ла ду­же сильна твер­ди­ня, і пря­му­ва­ли до гра­ниці мос­ковсько­го царст­ва. По до­розі тра­пи­лось над са­мою Дес­ною містеч­ко Сол­ти­ко­ва Дівка. Кру­гом місточ­ка бу­ли на­си­пані ва­ли, об­го­ро­жені час­то­ко­лом. Кінець місточ­ка сто­яв за­мок, збу­до­ва­ний круг­ло на спосіб міся­ця-мо­ло­ди­ка. З трьох боків зам­ку тек­ла річка. В то­му місці во­да ніко­ли не за­мер­за­ла, бо на дні ріки бу­ло ба­га­то дже­рел. За­мок і містеч­ко бу­ли в ру­ках од­но­го Дон­ця, на прізви­ще Три­ка­ча. Ко­за­ки за­то­пи­ли по­ро­ми в воді і ду­ма­ли ви­тяг­ти їх тоді, як прий­деться втіка­ли од По­ляків.


Корольовий тру­бач приїхав до ва­лу і зак­ри­чав, щоб ко­за­ки од­да­ли По­ля­кам містеч­ко. Ко­за­ки крик­ну­ли, що Сол­ти­ко­ва Дівка за­ле­жить не од ко­ро­ля а од ца­ря. Тру­бач од'їхав і знов приїхав вдру­ге. Ко­за­ки по­ча­ли на йо­го стрі­ля­ти. Тоді ко­роль звелів По­ля­кам нас­ту­па­ти на містечко. Бу­ло вже над ве­че­ром. Заг­риміли гар­ма­ти. Дим піднявся хма­ра­ми, аж на дворі стемніло. Кулі по­летіли в містечко. По­ля­ки полізли на

1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький"