Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Семен Палій герой українського народа, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Семен Палій герой українського народа, Нечуй-Левицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Семен Палій герой українського народа" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
се­го бра­во­го ко­зар­лю­гу.

Про мо­лоді літа є далі та­кий на­род­ний пе­ре­каз: Се­мен був панським ко­за­ком, і на йо­го очах му­чи­ли та гно­би­ли ук­раїнське хлопст­во. Не стерпіла доб­ра ду­ша та­кої на­ру­ги. Се­мен утік у світ з твер­дою пос­та­но­вою, відомс­ти­ти му­чи­те­лям і виг­на­ти з краю. Іде, і все ду­має од­ну дум­ку: як­би Господь Бог поміг йо­му спов­ни­ти ве­ли­кий за­мисл. Так іду­чи, уто­мився він і сів під ду­бом; сів відпо­чи­ти та й так ус­нув. І сниться йо­му ан­гел не­мов пи­тається: «чо­го ти, Се­ме­не хо­чеш від Гос­по­да Бо­га?» - «Що­би він дав мені шаб­лю­ку», відповів Се­мен: «я очис­тив би сей край від уся­кої по­га­ни». - «Бу­де по твоїй волі: Бог дасть тобі шаб­лю­ку й вогонь, а лю­ди проз­вуть те­бе Палієм», - ска­зав ан­гел і відійшов. Здригнувся Се­мен, по­чув­ши в руці щось хо­лод­но­го. «Чи не не га­дю­ка?» і схва­тився на но­ги. А шаб­лю­ка гак і відско­чи­ла - по­лис­кується. Пе­рех­рес­тився ко­зак, по­дя­ку­вав Бо­го­ві і справді не­ба­вом став во­юва­ти - очи­ща­ти край від вся­кої по­га­ни.


От і відпра­вився Палій в За­по­рожську Січ, у слав­не братст­во ко­зацьке і тут швид­ко всла­вився, та став навіть ко­шо­вим ота­ма­ном над усіма ко­за­ка­ми. Ко­зацт­во йо­го ша­ну­ва­ло а нарід, за­чув­ши про йо­го ге­рой­ські под­ви­ги, став ува­жа­ти йо­го «ха­рак­тер­ни­ком». Так ішли вісти, що Палія ніхто не мо­же побіди­ти, ані взя­ти в по­лон, а ку­ля йо­го не бе­реться. Та й не дур­но так бу­ло, бо він прецінь «ангельським чи­ном во­ював». Та-ж він шаб­лю­ку дістав від са­мо­го ан­ге­ла; а бу­ла вона та­ка тяж­ка, що як який ко­зак про­ви­ниться, то ота­ман Палій за ка­ру зас­та­вить йо­го лиш нес­ти шаб­лю­ку, а вже й стог­не під тя­жіс­тю бідня­ка, а ко­за­ки над ним лиш сміються.


Але й руш­ни­ця Палієва, се не бу­ла зви­чай­на собі стрільба. Роз­ка­зу­ють, що ко­ли Се­мен спа­лив чор­та, прис­ту­пив до нього ста­рез­ний дід, білий як сніг, та й ка­же: «На тобі сю руш­ни­цю за те, щось убив са­та­ну, тілько ша­нуй її, бу­деш ти, ка­же ве­ли­кий ли­цар і побіжда­ти мені неп­ри­яте­ля; бу­деш ти, ка­же, міня­тися як місяць: місяць зос­таріється, зос­тарієшся і ти; зійде мо­ло­дим, бу­деш мо­ло­дим і ти: вер­тай си­ну на Січ». Ска­зав се дід і Бог зна де дівся, бо не простий чо­ловік він був а свя­тий Апос­тол. І став Се­мен во­юва­ти сею руш­ни­цею, і що на­ве­де нею на ряд во­рогів, то во­ни як по­ло­ва сип­ляться.


Певна річ, що в усіх тих роз­ка­зах на­род­них не­ма ба­га­то прав­ди: але то не раз так бу­ло за дав­ніх ко­зацьких часів, що нарід з уст до уст роз­ка­зу­вав собі всілякі подібні ди­ва про не ­од­но­го ко­за­ка-за­по­рож­ця, який у га­ря­чих бор­бах всла­вився ша­ле­ною відва­гою, пе­кельною си­лою та ди­ким зав­зяттям. Такі ко­за­ки-ли­царі зва­лися ха­рак­тер­ни­ка­ми. До ря­ду тих на­род­них ге­роїв до­був собі швид­ко прис­туп і С. Палій.


На За­по­ро­жжі не за­жив Палій дов­го. З ва­та­гою сміли­вих лю­дей іде він з Січи в пра­вобічну Ук­раїну, що, як ми вже роз­ка­зу­ва­ли че­рез без­нас­танні війни май­же зовсім бу­ла опустіла - і тут по­чи­нає скли­ка­ти лю­дей у ко­за­ки, за­ду­мує зас­ну­ва­ти но­ву ук­раїнську дер­жа­ву та роз­ши­риш її з ча­сом на всю Ук­раїну. Во­ля, бра­терст­во і рівність ма­ли бу­ти підва­ли­на­ми но­вої дер­жа­ви: дав­ній ко­зацький лад мав ста­ну­ти в місце пансько-шля­хотсько­го; ко­зацька ра­да ма­ла зас­ту­пи­ти польську уп­ра­ву.


«Братерська на­ша во­ля без хло­па і без па­на» мала віджи­ти знов, як про се ка­же Шев­чен­ко в по­емі «Чер­нець», де як раз співається про Палія.


От і ста­ли до Палія нап­ли­ва­ти цілі гро­ма­ди на­ро­ду, що терпів пан­щи­ну, чи по мос­ковськім боці, чи у Польщі. Осе­ред­ком на­род­но­го ру­ху став Хвастів, і звідти за­пус­ка­лися ва­та­ги на всі сто­ро­ни, та ви­га­ня­ли шлях­ту, жидів та ка­то­лицьких ксьондзів. Палій ла­го­див за­гальне повс­тання про­ти Польщі. І дійсно року 1701 в купі з гетьма­ном Са­му­сем за­па­лив на­род­ний рух на Во­лині й Поділю. Ко­за­ки за­во­лоділи Бер­ди­че­вом і за­подіяли там різню. Відтак зай­ми­ли Білу Церков. Па­ни й жи­ди утіка­ли гро­ма­да­ми, хто вза­галі встиг життя до­бу­тися. А тим­ча­сом що­раз більше на­ро­ду збіга­лося до Палія і повс­тання ши­ри­лося сильно.


Рух став не­без­печ­ний для Польщі. Але, що во­на бу­ла са­ма без­сильна і над­то за­йня­та іншою війною, тож звер­та­лася більше разів до мос­ковсько­го ца­ря Пет­ра, аби поміг при­бор­ка­ти Ук­раїнців.


І ба­чи­мо тут наг­ляд­ний примір істо­рич­ний, що сот­ки разів пов­то­рявся в нашій ми­нув­шині, та й нині не труд­но йо­го не ­раз до­ба­чи­ти. Польща й Моск­ва, два тяжкі неп­ри­ятелі з зовсім су­пе­реч­ни­ми інте­ре­са­ми, по­да­ють собі спільно ру­ку, ко­ли йде о здав­ленні грізно­го сусіда, українського ве­ли­ка­на.


Приступив тут ще до ро­бо­ти про­ти Палія гетьман лівобе­реж­ної (мос­ковської) Ук­раїни, Ма­зе­па. Він бо­явся, що як Палій роз­во­ру­шить нарід до повс­та­ння не лиш по правім, але й по лівім боці Дніпра, то го­тов нарід йо­го са­мо­го ски­ну­ти з гетьманст­ва, а виб­ра­ти гетьма­ном Палія. Бо тре­ба зна­ти, що нарід не лю­бив Ма­зе­пу за йо­го шля­хотсько-арис­ток­ра­тичні пог­ля­ди. От і Ма­зе­па по­чи­нає об­мов­ля­ти Палія пе­ред ца­рем, а в кінці підсту­пом зло­вив йо­го і віддав ца­ре­ві в ру­ки.


Увесь біль і уся лють на­ро­да звер­ну­лася про­ти Ма­зе­пи за те, що він підступ­ним спо­со­бом відоб­рав на­ро­до­ві йо­го лю­бим­ця, ге­рой­сько­го про­во­ди­ра та щи­ро­го де­мок­ра­та на­ро­до­люб­ця. Ба­га­то на­род­них пісень пре­гар­но оспівує ту хви­лю ареш­то­ва­ня Палієво­го і в них Ма­зе­па про­зи­ва­ний «прок­ля­тим псом» та подібни­ми сло­ва­ми. Ось од­на пісня:





«0й із-під річки та із-під Ли­ма­ну та вітер повіває.


Там Ма­зе­па Палія Се­ме­на на охо­ту взи­ває:


0й при­будь, при­будь. Палію Се­ме­не на охо­ту до ме­не.


Ой не бу­де, Палію Се­ме­не тобі крив­ди від ме­не».





От так Палій не пе­ре­дчу­ва­ючи нічо­го ли­хо­го, при­був до Ма­зе­пи. Гетьман йо­го прий­має та на­по­ває. Аж тут:





«0й, як крик­нув прок­ля­тий Ма­зе­па та на свої ула­ни:


«Возьміть, возьміть Палія Се­ме­на та збий­те в кай­да­ни!»


Ой зби­ли Палія Се­ме­на, та вки­ну­ли в тем­ни­цю.


Сам поїхав прок­ля­тий Ма­зе­па аж до ца­ря на сто­ли­цю.


«0й чо­лом, чо­лом, най­яснійший ца­рю, пре­ве­ли­кая си­ло,


Хо­че Палій на те­бе ру­ку підня­ти а Моск­ву в пень спа­ли­ти.»





То оче­вид­но бу­ла брех­ня, а Ма­зе­па ви­ду­мав її лиш на те, що­би об­мо­ви­ти Палія пе­ред ца­рем і поз­бу­тися йо­го. То­му й пи­тається ца­ря:


«Дозволяю ся най­ясніший ца­рю йо­му з пле­чей го­ло­ву зня­ти». «Не ве­лю-ж я йо­му з пле­чей го­ло­ву зня­ти, ве­лю в Сибір ізос­ла­ти».


От так зас­ла­но улюб­ле­но­го на­род­но­го про­во­ди­ра в да­ле­ку Сибір аж над ріку Єни­сей, там де темні бо­ри, вічні сніги, де жи­вої лю­ди­ни на лік не най­деш. І

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Семен Палій герой українського народа, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Семен Палій герой українського народа, Нечуй-Левицький"