Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:
занапащали»…


На попа за се козацтво нарікало,


І на часточку йому не подавало;




По чужих церквах акафісти наймало,


Роківщиною його ніже не обмисляло.




Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха,


На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.




Проста хата в нього сяла тільки гарними богами,


Та пахущими на божниках квітками й рушниками,




Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,


Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.




Байдуже було старому про багатство:


«Не від сього, - рече, - миру наше царство»…




І на те з старою не вважали,


Що попи їх із попадями минали,




Інде попасу веселого собі шукали,


Від убогої гостини потай утікали.




Один тільки й пан прихильний обібрався,


Товстогубим між козаками звався.




Не любив також і сей бенкетувати,


А любив з попом у Біблії [9] читати.




До попа частенько став сей пан ходити,


І без чарки про спасенне говорити.




Хто казав: любив він попадю старую,


Хто казав: ще й більш попівну молодую.




Замолоду він якось не оженився,


І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:




Дак лизав старий до молодої губки,


Буркотав, як сивий голуб до голубки.





ДУМА ТРЕТЯ



І





«І не ка­жи мені,


І не тур­чи мені:


Не хо­чу слу­хать-зна­ти,


Щоб за не­лю­бо­го


Да товс­то­гу­бо­го


Марусеньку відда­ти». -





II





«І не про­си ме­не,


І не гри­зи ме­не:


Шкода про се й ка­за­ти,


Щоб із зли­ден­ни­ком


Та без­зе­мельни­ком


Марусеньку звінча­ти.





III





І батько, й дід йо­го,


І рід, і плід йо­го


Се все бу­ло ле­да­що:


Бо ко­за­ку­ючи,


Статки гай­ну­ючи,


Позводились ніна­що».




Так ста­ренький із ста­рою


День у день сва­рив­ся,


А ко­зак із їх доч­кою


Тайкома лю­бив­ся.




Була гар­на вбо­га пан­на,


Краля-королиця:


Як яс­на зо­ря, рум'яна,


Як сніг, біло­ли­ця.




Народила ма­ти до­ню -


Мов на­ма­лю­ва­ла;


Надала їй щастє-до­лю,


Щоб біди не зна­ла.




А біда не за го­ра­ми,


Ходить проміж на­ми…


Очі з чор­ни­ми бро­ва­ми


Миготять сльоза­ми.




Миготять, мов блис­ка­виці,


З-під гус­тої тучі,


Як стоїть ко­ло кри­ниці,


Свою до­лю жду­чи.




«Не хо­ди вже, до­ле й во­ле,


Вранці до кри­ниці:


Продають ме­не за по­ле,


За важкі червінці». -




«Ні, покіль на небі зорі


Місяця стріча­ють,


Покіль на безк­раїм морі


З вітром хвилі гра­ють,




Товстогубу не прид­ба­ти


Чорних брів діво­чих!


Завтра бу­де­мо єдна­ти


Козаків охо­чих,




І по­ли­не­мо з вітра­ми


На безк­рає мо­ре,


І по­ро­би­мось па­на­ми,


І за­бу­дем го­ре.




Побудуєм собі пишні


Хати на по­мості,


І вча­ща­ти­муть ве­лишні


До нас ду­ки в гості.




Оксамити, зла­тог­ла­ви


Будемо но­си­ти,


Килимами кри­ти ла­ви,


Меди-вина пи­ти.




Бо ме­не стар­шим об­ра­ли


Над всіма ста­ри­ми,


Щоб на мо­ре я чов­на­ми


Вилітав, мов крильми.




А у ме­не - як заг­рає


Моречко з вітра­ми,


Мені ду­ха підіймає


Вгору, мов ру­ка­ми.




Грають, гра­ють-при­мов­ля­ють


Кобзарі ве­ликі:


Будуть гра­ти-при­мов­ля­ти


По всі вічні віки.




О, се див­на коб­за - мо­ре!


Дивні в коб­зи й стру­ни!


Як заг­рає, відчи­няє


Предковічні тру­ни.




І ви­хо­дить з них ли­царст­во,


Що на морі би­лось,


Більшою, ніж пиш­не панст­во,


Славою пок­ри­лось.




І я, Ма­ню, бу­ду сла­вен


Проміж ли­ца­ря­ми,


Проміж ду­ка­ми-па­на­ми,


Проміж коб­за­ря­ми.




Будуть Лев­ка Ко­чу­бея


По Вкраїні зна­ти,


І під стру­ни про Му­рея,


Що він бив, співа­ти. [10]




Будуть Лев­ка Ко­чу­бея


Знати й за мо­ря­ми,


Споминати, мов Енея, [11]


Перед ко­ро­ля­ми.




Бо Лев­ко твій до сул­та­на


Знайде шлях-до­ро­гу


І всю ша­та­ми зо­дяг­не


Україну вбо­гу.




Бо Лев­ко твій бе­сур­ме­на


Спліндрує-зруйнує


І са­мо­го ко­ро­леві


В'язнем по­да­рує».





ДУМА ЧЕТВЕРТА





І весела, і щаслива


Мріями коханка,


І ясніша уродлива


Весняного ранка.




Як на світі любо жити,


Милого любити,


З його мислями навіки


Душу й серце злити!




«Чи ти чуєш, паньматусю,


Що Левко говорить?


До твоєї він Марусі


Мов у дзвона дзвонить.




Каже милий, є десь море,


Гонище безкрає,


Що, мов житом добре поле,


Золотом сіяє.




Каже милий, що здобуде


Здобич нам велику;


Златоглав носити буде,


Покіль його й віку.




Каже милий, що ми будем


Жити-панувати,


І величні з нами дуки


Знай бенкетувати». -




«Моє щастє, моя доня,


Радуюсь від серця,


Що мені на старість доля


Молода всміхнеться.




Буде мати в вас сидіти


Хоч коло порогу


Та на вас обох гледіти,


Дякуючи Богу.




Буде хоч щодня помости


Шарувати-мити,


Аби в панській високості


З вами й їй пожити». -




«Ні, до тебе ще й над нього,


Мамо, прихилюся,


Що з козаченьком ззирнуся,


До тебе всміхнуся.




Будеш павою, матусю,


В парчах походжати


І в шовки свою Марусю,


В жемчуги вбирати».





ДУМА П'ЯТА




Старосвітська кров козацька


В ветхих жилах врала:


Попадя поклони клала,


Всіх святих благала:




Козакові помагати


Турка воювати,


Кораблі його прокляті


На пожар пускати.




«Ти ж, владичице небесна, -


Слізно промовляла, -


Що на полі і на морі


Нашим помагала!




Покривай твоїм покровом


Байдаки козацькі,


Розбивай небесним громом


Судна бусурманські,




А з них зброю, срібні кубки,


Сукна, златоглави


Козакам подай у руки


Для своєї слави!»




Старосвітська кров шляхетська


В ветхих жилах врала,


І в попа противні думки


З серця викликала.




Бо не з шаблі, з плуга жити


Його предки вчили,


Рідну землю боронити


Щоснаги, щосили.




За козацтво він частенько


З жінкою сварився,


А погримавши, журився


Та богам молився.




Від сладчайшого Ісуса


До Кузьми святого


З-під його густого вуса


Буркотіло слово.




Звав і він богів із неба


Против азіатства,


Та цурався, мов Ереба, [12]

1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."