Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 39
Перейти на сторінку:
class="v">Бурліїв-козацтва.


На коханнє ж залицяннє,


На слова Левкові


Дав із жінкою в розмові


Присуд козакові:





І





«І не тур­буй ме­не,


І не дра­туй ме­не


Ти мріями своїми!


Сі без­зе­мельни­ки -


Чорти-пекельники;


Пропадемо ми з ни­ми.





ІІ





З мо­ря вер­та­ються,


Знов про­пи­ва­ються,


Знов хо­дять без со­роч­ки.


Хай їх цу­ра­ються,


З ни­ми не зна­ються


Отецькі чесні доч­ки.





ІІІ





Бо за п'яню­га­ми


Та во­ло­цю­га­ми


Орда сю­ди вга­няє,


І не од­но у нас


(Скажемо в доб­рий час)


Село від них па­лає».




«Я довідався, чого се,


Козаки охочі


Пропивають у шинкарки


Нащадки жіночі,




І дзижчать, мов злющі оси,


І гудуть шершнями,


Будять нас посеред ночі


Гуком та піснями.




Знай, моя голубко, лихо


Та й велике сталось:


На Цоцорі безголов'є [13]


Над панами склалось.




Кликав пан гетьман коронний


За Дністро й охочих, -


Обізвалась купа сивих


Та підпарубочих;




А середні загукали,


Мов базар жіноцький:


«Нехай знає-пам'ятає


Ясний пан Жовковський [14]




Як пани нам на Вільшанці


Леєстри писали, [15]


Козаків старих до плуга,


До коси вертали»…




«Як же, злющі, одібрали


Із Цоцори вісті,


Миттю до коша зібрали


Тисячу і двісті». -




«Які ж вісті, мій панотче»? -


«Дикі, жено мила!


Розметала нас, мов клоччє,


Бесурменська сила.




Стяте голову з гетьмана


Великорозумну,


Що всю Русь обороняла


Та й Ляхву безумну.




Стято й подано гостинця


У Стамбул страшного,


І висить вона в воротях


У царя гнівного». -




«Ох, мій Боже»! - «Не лякайся:


Се не все ще горе,


А ось лихо, що зібрались


Козаки на море!




Будуть море пліндрувати,


Пити да гуляти,


А нас кляті азіати


У полон займати.




Будуть пити, в кобзи грати,


Здобич прославляти,


А ми - той Стамбул завзятий


Бранцями сповняти!




Вирвавсь я із рук єхидних,


В хижих єзуїтів,


Та й попавсь в криваві лапи


Наших людоїдів.




Як ті душі погубляють,


Так сі людське тіло,


Та ще й дякуй, мов за добре,


За спасенне діло!




Подивись, он над ворітьми


Значка-комишина:


Се заслужена попівська


Плата-роківщина.




Повтикають комишини,


Ратища по дворах


Та й шукають на горілку


Жита по коморах.




Човнове се в них зоветься…


Хто не йде на море,


Приймай мовчки від гультяйства


І наругу, й горе!




Ой ви, праведники Божі!


Де ж шукати правди?


Всюди кривда, лжа, тіснота,


Всюди повно зради».




І оглянув піп, зітхнувши,


Божники з богами:


Мріють мовчки чудотворці


Попід рушниками.




«Знаєш що, моя Палазю?


Тяжко нам тут жити,


Харцизякам, мов болячці,


Без пуття годити.




Є Москва, народ заможний,


Кажуть, і правдивий…


Править нею цар побожний


І благочестивий.




Haші предки проти хана


Їй допомагали,


Козаки ж царю з ляхами


Тяжко допікали.




Чув я, в Києві говівши,


Дехто з України


До Москви втікати хоче


При лихій годині.




Бо докучили вже нашим


Ниці єзуїти,


А до гурту їх пристали


Ще й вовки-уніти.




Хоч і топлять запорожці


Клятих супостатів,


Та аби в них по коморах


Скрині жакувати.




Хочуть наші займанщини


У царя просити,


Щоб козацтва й жидовини


В села не впустити. [16]




Позбуваймо всю скотину


І стару хатину,


Та втікаймо, покіль цілі,


У царську країну,




Бо я бачу, не бувати


Правді тут між. нами,


Покіль буде панувати


Жидова з ляхами.




А козацтво, хоч з ордою


Б'ється і воює,


Її оком позирає,


Її серцем чує.




Як дознавсь я про Цоцору,


Сон мені приснився:


Що Дніпро під зимню пору


Широко розлився.




Ох, розлився не водою,


Кров'ю він людською,


І козацтво наше плавле


По крові з ордою.




О святії чудотворці!


Умоліте Бога,


Щоб ся кров не покропила


Нашого порога».





ДУМА ШОСТА





Не вер­нувсь Лев­ко з чов­на­ми


На ли­ман із мо­ря,


А вже лю­де доз­на­ва­ли


На Вкраїні го­ря.




Вже кру­гом па­ла­ють се­ла,


Гонять скот, ота­ри…


Людський плач і го­лосіннє -


Під самії хма­ри.




Кинувсь піп з дя­ком у церк­ву,


Слізно Бо­га про­сять,


А піддячі не співа­ють,


Голосно го­ло­сять.




Зачинивсь Гос­подь на небі


З усіма свя­ти­ми:


Мабуть, лю­де прогніви­ли


Вчинками ли­хи­ми.




Налетіла з Кри­му бу­ря


На се­ло щас­ли­ве:


Гумна па­лять, ха­ти граб­лять,


Ясирять, що жи­ве.




І по-на­шо­му го­во­рять,


Хвалячи Ал­ла­ха,


Що ясир сей їм да­рує


Лицар-сіромаха. [17]




«Не схотів, - мов­ля­ють, - з панст­вом


Вийти на Цо­цо­ру,


А мет­нув­ся на ку­пецт­во


Проти до­го­во­ру.




І Ал­лах, за­щит­ник прав­ди,


Покарав невірних:


Оддав їх нові оса­ди


В ру­ки пра­вовірних.




І Ал­лах, го­ни­тель зра­ди,


Подав з не­ба го­лос:


Попалив ог­нем оса­ди


Ще й на ни­вах ко­лос.




І Ал­лах, помс­ти­тель крив­ди,


Простер з не­ба ру­ку,


І пійшли гур­том єхи­ди


У ясир­ну му­ку.




Через лю­тих лю­до­морів


І бла­гих ка­рає:


На Цо­норі, мов на морі,


Хляби од­вер­зає.




Позирнувши в ті бе­зодні,


Сліпнуть ваші очі,


Обіймає і хо­роб­рих


Пополох жіно­чий.




І Зу­луш, ко­му в ли­царстві


Рівного не­має,


Головою на­ше царст­во,


Порту [18] прос­лав­ляє…» [19]





ДУМА СЬОМА



І





І чує се не­мов крізь сон ста­ренька,


І тру­сяться у неї ру­ки й но­ги.


Тремтить, як лист, Ма­ру­ся мо­ло­денька,


Поблідли що­ки й гу­би у не­бо­ги.


«Аллах! Ве­лик єси в твоїй щед­роті, -


Промовив бо­ро­да­тий та­та­рю­га, -


Тепер хо­ди­ти­му я ввесь у злоті:


Се па­ди­ша­ху Рок­со­ла­на дру­га, [20]


Гаремне бо­жест­во, відра­да у тур­боті».





II


1 2 3 4 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."