Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Пригода дубового листочка, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригода дубового листочка, Народні"

154
0
22.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригода дубового листочка" автора Народні. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
вигляне до них Сонечко, від чого весь ліс шумів та хвилювався.

А наступного ранку, ледь прокинувшись від теплого промінчика, що тримав у своїх лапках сонячний Зайчик, Листочок раптом побачив, що внизу, під деревом, килимом розцвіли барвисті квіти. А неподалік з’явилась прекрасна квіточка і на Листочок подивились два великі очка.

- Хто ти, Квіточко? - захоплено вигукнув Листочок. - І як ти відірвалася від Землі й опинилась тут, на дереві?

- Я не квіточка, а Метелик. І тут я опинився тому, що у мене є крильця і я вмію літати.

- Літати? А як це ... Літати? - здивовано запитав Листочок. - А я зможу літати?

- Ні, Листочку, ти ніколи не будеш літати, як я. Лише раз ти полетиш, коли відірвешся від гілочки, але то буде твій перший і останній політ. Тому рости собі поки що і не пробуй злетіти, бо тоді ти полетиш далеко від свого Дуба і упадеш на землю, а назад не зможеш повернутися, - сумно мовив Метелик і, змахнувши яскравими крильцями, здійнявся вверх, до Сонечка. - Прощавай! - з висоти долинув його голос і потонув у шелестінні листя.

- Прощавай, Метелику, - відповів Листочок. - Який же ти гарний і як гарно, що ти можеш літати!

„Скільки всього можна побачити! Чого ж усі можуть бути вільними, а тільки я змушений все життя бачити лише цей Дуб та цю гілку? Та нічого, коли прилетить дядько Вітер, я попрошу його, щоб трішки покатав мене на своїх плечах, а потім повернув знову на місце. Він же всюди літає, все бачить, то, може, й погодиться”, - отак собі роздумуючи, Листочок звеселів.

Довго довелося чекати Листочку, щоби прилетів дядько Вітер. Літо після тої зустрічі видалось дуже жарке, сухе та безвітряне. Усі Листочки у лісі, усі травинки благали у неба, щоби воно послало їм Дощику. Навіть Росинка вранці перестала приходити та напувати Листочок водичкою. І Листочок не міг дочекатися її приходу.

Осінь.

Аж якось вранці знову прокинувся Листочок від теплого дотику сонячного Зайчика.

- О, Зайчику, який я радий, що ти прийшов! Тепер все буде, як раніше, правда? Та чому ти не так тепло грієш і світиш якось слабше, ніж раніше?

- Це тому, Листочку, що вже прийшла тітка Осінь, і наше Сонечко не має стільки сили освічувати та гріти Землю. Незабаром прийде бабуся Зима, от тоді буде справжній холод.

- Так, я чув вже про бабусю Зиму і про те, що скоро мене не буде на цій гілці, - сумно відповів Листочок.

А сонячний Зайчик пострибав собі далі, щоб ще хоч трішки зігріти захололі листочки.

А Листочок одягнув на себе, як і всі сусіди, замість зеленого старого жупанчика, який вже зовсім зносився та обтріпався, від дощів і пронизливих вітрів, новенького червоного жупанчика.

- Ой, який же я гарний та яскравий, наче та квіточка, що ціле літо цвіла отут під Дубом. Та щось трусить мене, чомусь я зовсім замерз. – Тут Вітер подув так, що Листочок ледь не відірвався і не злетів зі своєї гілочки.

- Е ні, Вітре. Колись я хотів політати, як Метелик. Молодий я тоді ще був, зелений. А тепер не хочу. Та ти якимось злим став і дмеш так сильно.

- Пора така прийшла, Листочку, а я ж завжди був тобі другом, ним і залишуся. Коли прийде час, то попереджу тебе про небезпеку. Бо якщо подує моя мати Буря, всі Листочки вмить позлітають з гілочок.

- Та невже вона така сильна, ця Буря? - здивувався Листочок.

- Так, сильна. А ще коли вони разом із тіткою Зимою почнуть хазяйнувати, то тільки тримайся. Я тобі скажу, коли вони надумають разом у ліс завітати.

Незабаром уже весь ліс одягнувся у жовто-червоні кольори. Всі листочки, наче на свято, вбралися у нове яскраве вбрання. Листочок чомусь засумував.

Політ листочка.

Минуло ще багато холодних осінніх днів. У повітрі вже було по-зимовому прохолодно. За цей час пронеслися над лісом осінні бурі і ліс наче почорнів, приготувавшись до зимового сну. Листочок теж змінився. Жупанчик його вже знову зносився і набув коричнуватого відтінку, а сонячний Зайчик нового йому не приніс. Та й рідше він уже навідувався до Листочка. Ліхтарик у Зайчика вже не так грів, а того тепла вистачало лише, щоби трішки зігрітись, поки Зайчик близько. Коли ж він стрибав далі, ставало холодно і незатишно.

Якось пізно ввечері, коли Листочок уже задрімав, почулося чиєсь шепотіння. Листочок розплющив очі. Біля нього на гілочці сидів його друг Вітер, вже великий та сильний.

- Що, Вітре, ти мені приніс? Яку звістку? - запитав Листочок.

- Слухай, Листочку. Чув я, як моя мати Буря із бабусею Зимою домовлялися, що сьогодні вночі похазяйнують у лісі. То ж тримайся, якщо ще можеш.

- Прощавай, Вітре. Спасибі тобі, що попередив мене. Та не буду я більше опиратися твоїй матері, бо вже і мій час настав. Тепер я мрію лише про те, щоби допомогти якомусь звірятку - їжачку чи лисичці. Коли заберуть вони мене до себе у нірку, то буду я там їх зігрівати. Тож прощавай, Вітре! Та якщо й ти будеш сьогодні у лісі, то я б хотів, щоб саме ти покатав мене не своїх плечах, я вже давно про це мріяв - літати, як Метелик.

Тої ночі справді була сильна Буря, і Вітер їй допомагав. А Листочок вже й не опирався. Тільки вітер подув поривисто, а він спокійно відчепився від гілочки та піддався його волі. Листочок летів над лісом, насолоджуючись цією миттю.

- Як же гарно літати! Підніми мене вище, вище. Тепер я знаю, чому таким щасливим був Метелик - він все життя літав! - кричав Листочок Вітру.

І Вітер не поспішав. Він ніжно ніс на своїх плечах друга, котрий лише раз у житті міг політати, і не квапився опускати його на землю.

- Ну все, друже Вітре, опусти мене, будь ласка, он біля того пеньочок. Політав я уже вдосталь. Моя мрія здійснилась. Спасибі тобі.

Новий друг.

Тремтячи від холоду, лежить Листочок біля пеньочка. Аж чує, хтось його у бік штовхає та сопе над вухом. Розплющив Листочок мокре очко:

- Ти хто і що тобі від мене треба? Бачиш, я від своєї гілочки відірвався та тут тепер буду лежати. Не займай мене, а йди собі своєю дорогою.

- Мене звуть Їжачком, - заговорило звірятко.

- І я саме шукаю друга, який би допоміг мені лютою зимою моїх їжачат зігрівати. Ходи до мене жити. У мене сухо, чисто. З

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода дубового листочка, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригода дубового листочка, Народні"