Читати книгу - "Лаксіанський ключ, Шеклі Роберт"

Треба знайти вільне місце десь за містом, і нехай працює. Вони зможуть забирати порошок, коли схочуть.

Грегор зателефонував О'Тулу й повідомив, що готовий укласти угоду.

— Гаразд, — сказав О'Тул. — Ви знаєте, де розташований наш завод? Привозьте речовину в будь-який час.

— Нам привозити? Я гадав, ви самі...

— По п'ятнадцять центів за тонну? Ми й так робимо вам послугу, забираючи його. Так що доставка за ваш рахунок!

— Паскудно, — сказав Арнолд, коли Грегор поклав слухавку.

— Перевезення нам обійдеться...

— ...Набагато більше, ніж п'ятнадцять центів за тонну, — закінчив Грегор. — Ти, мабуть, таки вимкни цю штуку, поки ми не вирішили, що з нею робити.

Арнолд підійшов до Виробника.

— Подивимось... — сказав він. — "Щоб вимкнути, скористайтесь лаксіанським ключем".

Арнолд уважно вивчав передню панель машини.

— Вимикай, — сказав Грегор.

— Зачекай хвилинку...

— Вимкнеш ти її чи ні?

Арнолд випростався й криво усміхнувся.

— Це не так просто.

— У чому річ?

— Щоб вимкнути, потрібен лаксіанський ключ, а в нас його немає.

Наступні кілька годин Грегор і Арнолд гарячково обдзвонювали всю країну. Вони телефонували до музеїв, дослідницьких центрів, археологічних факультетів коледжів та інших закладів. Вони дзвонили всюди, де їм спадало на думку. Ніхто ніколи не бачив такого ключа й не чув, щоб його знаходили. У розпачі Арнолд зателефонував міжзоряному лахмітнику Джо у його заміський будинок.

— Ні, у мененемає такого ключа, — відповів Джо. — Інакше я нізащо не віддав би тобі Виробник майже задарма.

Партнери поклали слухавку й мовчки поглянули один на одного. Мелджійський Безплатний Виробник, гуркочучи, вивергав потоки нікому не потрібного порошку. Два крісла й батарея опалення сховалися під сірим шаром тангризу, з-під якого тепер виглядали лише столи.

— Гарне, надійне джерело доходу, — сказав Грегор.

— Ми щось вигадаємо... —Ми?

Арнолд повернувся до своїх книг. Решта вечора пройшла в пошуках інших способів застосування порошку. Щоб зовсім не потонути в ньому, Грегорові довелося вигребти частину тангризу в хол.

Уранці сонце марно намагалося пробитися крізь вікна, вкриті сірим пилом. Арнолд підвівся й позіхнув

— Нічого немає? — запитав Грегор.

— Боюсь, що так...

Грегор пішов по каву. Коли він повернувся, власник будинку і двоє здоровенних полісменів з обличчями бурякового кольору про щось сперечалися з Арнолдом.

— Я вимагаю, щоб ви негайно забрали з мого холу свій пісок! — кричав власник.

— До того ж, — додав один із полісменів, — існує заборона на використання промислових установок у діловому районі.

— Це не промислова установка, — спробував заперечити Грегор. — Це Мелджійський Безплатний...

— А я сказав промислова! — відрубав поліцейський. —І наказую негайно припинити виробництво!

— У тому-то й проблема, — втрутився Арнолд, — що ми не можемо її вимкнути...

— Як це не можете вимкнути? — підозріливо запитав поліцейський. — Ви що, знущаєтесь? Я наказую вам вимкнути цю установку.

— Офіцере, клянуся...

— Слухай, розумнику. За годину я повернуся. Або ви до цього часу її вимкнете й заберете звідси все сміття, або я вручу вам повістку до суду!

Усі троє пішли.

Грегор і Арнолд поглянули один на одного, потім на Безплатного Виробника. Кімната була засипана тангризом до рівня столів, а сірій порошок усе сипався й сипався.

— Чорти б їх забрали! — сказав Арнолд на межі істерики. — Має бути якийсь вихід! Повинен бути ринок. Адже все це безплатне. Кожна крихта цього порошку безплатна, безплатна, безплатна!!

— Заспокойся, — втомлено промовив Грегор, витрушуючи з волосся сірий пил.

— Невже ти не розумієш? Коли отримуєш щось безплатно, та ще й в необмеженій кількості, то повинен бути якийсь спосіб його застосування. Усе це — безплатне...

Двері відчинилися, і до офісу зайшов високий худий чоловік у темному діловому костюмі. У руках він тримав невеликий складний прилад.

— Так, це тут, — вимовив він. Грегора осінила розпачлива думка.

— Це у вас лаксіанський ключ? — запитав він.

— Який ключ? Ні, навряд, — промовив чоловік. — Це реєстратор витоків.

— А... — протягнув Грегор.

— І, схоже, він привів мене до джерела проблеми, —строго відказав чоловік. — Мене звуть Гарстерс.

Він згріб пил зі столу Грегора, поглянув на останні показники свого приладу й почав заповнювати якийсь бланк.

— У чому річ? — запитав Арнолд.

— Я з міської енергетичної компанії, — відповів Гарстерс. — Учора від полудня ми реєструємо колосальний витік енергії з наших ліній.

— І цей витік відбувається звідси? — запитав Грегор.

— З вашої машини, — сказав Гарстерс. Він заповнив бланк, склав його і сховав до кишені. — Дякую за співпрацю. Рахунок ми згодом надішлемо поштою.

З певним зусиллям він відчинив двері й, уже йдучи, обернувся, щоб поглянути на Виробник.

— Певно, ваша машина виготовляє щось надзвичайно коштовне, якщо воно виправдовує такі витрати енергії. Що це? Платинова пудра?

Він усміхнувся, привітно кивнув і вийшов. Грегор обернувся до Арнолда:

— Оце так він "не потребує постачання енергії"?

— Розумієш, — відповів Арнольд. — Я гадаю, він просто черпає її з найближчого джерела.

— Я бачу, "з повітря, з космосу, з Сонця", а також з найближчої лінії енергетичної компанії!

— Мабуть, так. Але загальний принцип...

— До біса загальний принцип! — промовив Грегор. — Ми не можемо вимкнути цю кляту скриню без лаксіанського ключа! А ключа ні в кого нема, ніхто навіть не знає, як він виглядає. Незабаром ми потонемо в нікому не потрібному порошку, вивозити його нам нема за що. До того ж виявляється, що ми палимо енергію, немов наднова зірка!

— Повинно бути якесь рішення, — похмуро промовив Арнолд.

— Та ну? Може, ти його знайдеш?

Арнолд сів на те місце, де колись був його стіл, і заплющив очі. У двері голосно постукали, ззовні почулися сердиті голоси.

— Замкни двері, — сказав Арнолд.

Грегор замкнув. Арнолд напружено думав кілька хвилин і раптом підхопився.

— Не все втрачено, — сказав він. — Ми ще заробимо на цій машині!

— Давай краще знищимо її, — сказав Грегор. — Скинемо в океан, чи щось таке.

— Ні! У мене є план! Ходімо готувати корабель до відльоту.

Наступні кілька днів були найтривожнішими в історії "ААА Ейс". За великі гроші вони найняли людей, щоб очистити будинок від тангризу. Виникла наступна проблема — транспортування машини, з якої фонтаном бив сірий порошок, до зорельота. Нарешті все було позаду. Виробник стояв у трюмі, поступово заповнюючи його тангризом, а корабель уже вийшов за межі Сонячної системи й летів на граничній швидкості.

— Це єдине логічне рішення, — міркував Арнолд пізніше. — Природно, на Землі немає ринку збуту для тангризу. Отже, немає сенсу намагатися продавати його на Землі. А от на планеті Мелдж...

— Мені це не подобається, — сказав Грегор.

— Без варіантів. Возити тангриз на Мелдж надто дорого, але ми перенесемо туди все виробництво. У нас буде необмежений ринок збуту.

— А якщо він і там не потрібен? — спитав Грегор.

— Як він може бути не потрібен? Тангриз — це хліб для мелджійців. Це їхня основна їжа. Як ми можемо прогоріти?

За два тижні на екранах зорельота з'явилася планета Мелдж. її поява була більш ніж своєчасною. Тангриз на той час цілковито заповнив трюм. Грегор з Арнолдом задраїли всі люки. Але дедалі більший тиск тангризу загрожував розірвати корабель по швах. Доводилося щодня викидати за борт тонни тангризу, а це забирало час, до того ж втрачалися тепло й повітря.

Спіральною траєкторією вони посадили на Мелдж корабель, по вінця заповнений тангризом, майже без кисню й тепла.

Одразу після посадки на борт піднявся здоровенний митник з обличчям помаранчевого кольору.

— Ласкаво просимо на Мелдж! — привітався він. —Нашу маловідому планету рідко відвідують гості. Надовго до нас?

— Можливо, — відповів Арнолд. — Ми збираємось започаткувати тут бізнес.

— Чудово! — промовив чиновник, доброзичливо усміхаючись. — Наша планета дуже потребує свіжої крові та нових підприємств. Можна поцікавитись, що це буде за бізнес?

— Ми збираємось продавати тангриз, основний продукт харчування...

Обличчя чиновника спохмурніло.

— Ви збираєтесь продавати що?

— Тангриз. У нас — Безплатний Виробник, і ми... Митник натиснув кнопку наручного телефону в себе на зап'ясті.

— Мені прикро, але ви повинні негайно залишити нашу планету.

— Але в нас є паспорти і візи!

— А в нас є закони. Ви мусите негайно залишити планету й забрати із собою вашого Виробника.

— Послухайте, — сказав Грегор, — але ж у вас дозволене вільне підприємництво?

— Виробництва тангризу це не стосується. Десяток танків виїхали на льотне поле й кільцем оточили зореліт. Митник вийшов зі шлюзу й почав спускатися трапом.

— Зачекайте! — розпачливо вигукнув Грегор. — Ви напевно остерігаєтесь нечесної конкуренції. Гаразд, візьміть Виробник від нас у подарунок!

— Ні! — стрепенувся Арнолд.

— Так! Відкопайте його й забирайте. Будете безплатно годувати бідних. Нам нічого не треба. При нагоді поставите нам пам'ятник!

Довкола зорельота зімкнулося друге кільце танків, над полем зависли бойові гелікоптери.

— Забирайтесь негайно! — закричав чиновник. — Невже ви сподіваєтесь продати тут хоч крихту тангризу? Озирніться довкола!

Вони озирнулися. Льотне поле було вкрите шаром сірого пилу. Неподалік стояли нефарбовані сірі будинки, за ними тягнулися похмурі сірі поля. Ще далі виднілися невисокі сірі гори.

З усіх боків, скільки сягав зір, усе було вкрите сірим тангризом.

— Ви хочете сказати, — почав Грегор, — що вся планета...

— Уявіть собі, — мовив чиновник, сходячи з трапа, — тут — прабатьківщина Старої Науки. Але завжди знайдуться дурні, які все зіпсують з допомогою її ж артефактів. А тепер вшивайтесь звідси! До речі, якщо коли-небудь знайдете лаксіанський ключ — повертайтеся і назвіть свою ціну.