Читати книгу - "Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін"

та Азії вкрилася справжнім крижаним панциром, що поступово почав просуватися на південь. Розпочалася доба великого зледеніння, або ж льодовиковий період.Світ за мустьєрської доби

Змін зазнав і рослинний, і тваринний світ. Краї, наближені до льодовика, перетворилися на холодну пустелю — тундру. Звичні до тепла звірі загинули або перекочували до Африки, поступившись місцем гігантам, вкритим шерстю, — мамутам, вівцебикам, печерним ведмедям. Люди, майже позбавлені рослинної їжі, змушені були навчитися полювати і на цих звірів. Якщо полювання закінчувалося успішно — м’яса, жиру, кісток вистачало для харчування й обігріву житла протягом усього року. Але зусиль невеликого людського стада для перемоги над такою великою твариною було замало. Щоб вижити, люди мусили ставати згуртованішими й організованішими.

2. Неандертальці. Впоратися з новими випробуваннями еректуси не могли. Вони якщо й вижили, то лише у віддалених краях на півдні. Натомість у льодовиковий період заявили про себе нові види людей, першими з яких були неандертальці. Їх так називають за місцем, де вчені вперше знайшли кістки людини цього виду, — ущелиною Неандерталь на території сучасної Німеччини.

Неандертальці відрізнялися від попередників значно більшим мозком, були кмітливішими і значно сильнішими. Точно відомо, що неандертальці вбиралися в одяг зі шкіри і хутра вбитих звірів — інакше просто не пережили б суворої зими. А для цього вони мали навчитися виготовляти нові кам’яні знаряддя — такі як шкребки і гострокінечники — із завчасно зроблених заготовок. За місцевістю, де були знайдені такі знаряддя, — Ле Мустьє у нинішній Франції — «добу неандертальців» називають мустьєрською. За мустьєрської доби люди навчилися не тільки підтримувати, а й добувати вогонь — за допомогою іскри від кременя або тертя. Порівняно з сучасною людиною неандертальці мали вигляд, щоправда, дещо незграбний і, на думку вчених, не вміли чітко говорити, спілкуючись між собою вигуками. Але цього їм цілком вистачало для того, щоб влаштувати доволі складні справи, такі як полювання на мамута або ж будівництво великої оселі зі звіриних кісток та шкір.

Неандерталець із впольованою твариною (реконструкція Неандертальського музею)

Неандертальці жили вже не стадами, а первісними громадами. Житло, запаси їжі та навіть знаряддя праці були спільними. Чоловіки разом полювали і будували, жінки займалися збиральництвом, облаштовували побут, підтримували вогонь, готували їжу, шили одяг і виховували дітей — теж спільно. Деякі вчені вважають, що неандертальці вірили в існування потойбічного світу, адже ховали померлих, залишаючи разом із тілом предмети, що могли бути «використані» після смерті.

Битися за їжу та кращі умови для життя громадам неандертальців доводилося не лише з хижими тваринами, а й між собою. У печері біля сучасного міста Крапини у теперішній Хорватії археологи знайшли залишки кістяків кількох десятків давніх людей. Вони були вбиті та, цілком імовірно, з’їдені такими ж, як і вони самі, неандертальцями. Деякі вчені вважають, що ці люди загинули під час збройної сутички, яку вони називають «битвою під Крапиною» — найдавнішою з відомих нам битв у людській історії.

3. Кроманьйонці. Дещо пізніше неандертальців — близько 70 тисяч років тому — з’явилися й сучасні люди, які належать до виду гомо сапіенс. Із латини ця назва перекладається як «людина розумна». Найдавніших представників нашого виду, щоб не плутати з теперішніми людьми, іменують також кроманьйонцями — за місцем першої знахідки їхніх кісток, печерою Кро-Маньйон (сучасна Франція). Проте варто пам’ятати, що за своєю внутрішньою будовою і фізичним розвитком кроманьйонці нічим не відрізнялися від сучасних людей.

Кроманьйонська жінка (реконструкція Неандертальського музею)

Тривалий час кроманьйонці жили одночасно з неандертальцями, а іноді — й поряд. За часів льодовикового періоду перевага була на боці останніх — сильніших і більш пристосованих до суворих зимових умов. Але із загальним потеплінням чисельність кроманьйонців почала зростати, а інших видів людей — скорочуватися. На думку деяких учених, остаточному зникненню неандертальців сприяли хвороби, до яких сучасна людина виявилася стійкішою. Хоча цілком можливо, що наші «далекі родичі» й не щезли остаточно. Адже й досі розповідають легенди про «снігову людину», яка нібито живе у далеких горах і за описом дуже схожа саме на неандертальця.

Кроманьйонці запозичили більшість досягнень своїх попередників та сучасників і збагатили людство новими винаходами. Насамперед, вони навчилися робити складні знаряддя з ручкою та лезом: ножі, сокири, стріли. Вже після завершення льодовикового періоду (нова доба дістала назву мезоліт — від грецьких слів «мезо» (середній) і «літ» (камінь)) поширення набули гарпуни та луки, які дозволили полювати на тварин і птахів із великої відстані. Для риболовлі та пересування водоймами почали використовувати спочатку плоти (зв’язані між собою стовбури дерев), а згодом — і справжні човни. І, нарешті, люди зрозуміли, що тварини можуть бути не лише ворогами чи здобиччю. Кроманьйонці приручили собаку, який став незамінним помічником мисливців і охоронцем житла.

Складні знаряддя мезолітичної доби (реконструкція Київського археологічного музею) Найдавніше зображення собаки, знайдене в печері Фон-де-Гом

Початки громадського життя

1. Рід і плем’я. Кроманьйонці жили родовими громадами. Рід складався з кількох споріднених між собою великих сімей, які вважали, що походять від одного пращура — людини, звіра, птаха тощо. Такого легендарного пращура називають тотемом. Ім’я тотема мав увесь рід — людина з гордістю казала, що належить до роду вовка, ведмедя, бобра тощо.

Громади складалися зі 100—120 осіб. Керували життям громади наймудріші й найдосвідченіші члени роду — старійшини. Їх вважали охоронцями спільної пам’яті роду, досвіду і звичаїв, вони стежили за тим, щоб усі родичі дотримувалися правил поведінки, не зазіхали на частку іншого у спільній здобичі чи місце у житлі, вирішували суперечки, які виникали всередині громади.

Мисливці у поході. Малюнок, знайдений у печері Ремігія

Кілька родів, що жили поруч і були пов’язані між собою родинними стосунками, об’єднувалися у плем’я. Питання, які стосувалися всіх, вирішували на загальних зборах племені, а між зборами громадським життям керували старійшини родів.

2. Мова і раси. Громадське життя неможливе без спілкування людей між собою. Тож саме в цей час виникла й мова — тим більше, що, на відміну від неандертальців, навіть найперші кроманьйонці були спроможні говорити чітко і зрозуміло одне для одного.