Читати книгу - "Бікіні, Джеймс Паттерсон"

Частина перша

Улюблениця фоторепортерів

Розділ І

Кім Макденіелс, босонога та в модній міні-сукні в біло-блакитну смужечку, отямилася від удару в стегно, сильного удару, що залишає синці. Вона розплющила очі — і її погляд потонув у темряві, а поверхню свідомості зламали два запитання.

Де зона? Що з нею, в біса, відбувається?

Кім стала борсатися, намагаючись скинути ковдру, накручену їй на голову. Нарешті їй це вдалося, і вона відразу ж усвідомила дві речі. По-перше, її руки та ноги були зв'язані. А по-друге, вона знаходилася в чомусь схожому на вузький пенал. Ще один удар струсонув її, і цього разу Кім скрикнула: — Гей! Зараз же припиніть!

Однак то було марно — її крик всотали в себе темрява тісного пеналу та вібрація двигуна. Вона збагнула, що знаходиться в багажнику автомобіля. Але ж так не мало бути! Це якась дика маячня! «Прокидайся!» — наказала собі Кім.

Проте вона вже не спала, вона прокинулася й абсолютно реально відчувала вибоїни на дорозі. Тож Кім почала борсатися, намагаючись вивільнити зап'ястя з нейлонової мотузки, але та не піддалася. Тоді вона перекотилася на спину і — геп, геп! — почала лупити ногами об кришку багажника. Але кришка теж не піддалася ані на дещицю дюйма.

Кім гамселила й гамселила ногами, аж поки ступні й стегна не прострелив гострий біль, але відкрити кришку їй так і не вдалося. Вдалося лише завдати собі болю. її охопила паніка, і вона затремтіла від страху.

Її спіймали. Зв'язали. .Кім не знала, як це сталося й чому, але вона була жива та неушкоджена. Значить, треба звідси вибиратися. І вона неодмінно вибереться.

Використовуючи свої зв'язані руки як обценьки, Кім помацала довкола, намагаючись знайти ящик з інструментами, який-небудь ключ або ломик, але так нічого й не знайшла. Вона завмерла, важко хекаючи, — у задушливому тісному багажнику бракувало повітря, та й те було затхле й смердюче.

Як вона тут опинилася? Чому?

Кім понишпорила у свідомості, намагаючись віднайти в ній спогади останнього дня, але мозок її був неповороткий, як слимак. Неначе на нього теж накинули ковдру. Вона могла лише здогадуватися, що її чимось обпоїли. Хтось явно підсипав їй снодійне рогіпнол, що не має ані смаку, ані кольору. Але ж хто? І коли?

— Ряту-у-у-йте! Випустіть мене! — заволала Кім, знову гепнувши ногами в кришку і стукнувши головою об тверде металеве ребро. її очі наповнилися слізьми, а до страху стало додаватися відчуття, що вона ось-ось збожеволіє.

Раптом крізь сльози Кім побачила над собою прут дюймів зо п'ять завдовжки. То мав бути внутрішній важіль для відкривання багажника. «Дякую тобі, Боже», — прошепотіла вона.

Розділ 2

Тремтячими руками-обценьками Кім потягнулася догори, вхопилася кінчиками пальців за важіль і смикнула його донизу. Залізний прут піддався, але з підозрілою легкістю. А кришка так і не піднялася.

Вона повторила спробу, несамовито сіпаючи важіль знов і знов, заглушаючи в собі чітке усвідомлення того, що важіль-відкривач навмисне виведений із ладу: його тросик було перерізано. Аж раптом Кім відчула, що колеса автомобіля з'їхали з асфальту і він покотився плавно. Їй здалося, що по піску.

Він що — до океану їде?

Невже вона потоне, так і не вибравшись із цього багажника?

Кім знову заверещала — гучним безсловесним криком жаху, що перейшов у белькотіння-молитву: «Боже милосердний, не дай мені загинути, дозволь мені вибратися звідси — і я обіцяю Тобі, що…» А коли її крик виснажився й замовк, Кім почула музику, що лунала звідкись іззаду її голови. Співачка виконувала щось схоже на блюз, пісню, яку Кім раніше не чула.

Хто був за кермом авто? Хто скоїв таке з нею? І чому?

Та ось її розум став прояснятися, заглиблюватися в недавнє минуле й швидко гортати, неначе сторінки, картини останніх годин. Кім почала пригадувати. Вона піднялася о третій. О четвертій — макіяж. О п'ятій — на пляжі. Там були вона з Джулією, а також Дарла й Моніка. Була там іще ота розкішно-красива, але якась дивна дівчина, Ейла. Жиль, фотограф, пив каву з персоналом. Поодаль тинялася обслуга й цікаві вранішні бігуни, що захоплено витріщалися на дівчат у тоненьких бікіні, самі собі не вірячи, що їм пощастило прямо отут надибати на зйомку реклами для журналу «Спортивне життя».

Кім відтворила у свідомості момент, коли вони з Джулією позували, а Жиль приказував: «Скромніше посміхайся, Джуліє. Прекрасно. Молодець, Кім, чудово. От розумниця! Очі — в об'єктив. Ось так. Ідеально».

Потім Кім згадала телефонні дзвінки, які пролунали після цього — під час сніданку та впродовж усього дня.

Десять придуркуватих, обридливих дзвінків, аж поки вона не вимкнула телефон.

Їй телефонував Дуглас. Він переслідував її, супроводжував її, крався за нею, доводячи до сказу. То був Дуг!

А ще їй пригадалося, як того ж дня, після вечері, вона сиділа в готельному барі з художнім керівником, Делом Свеном. Його робота полягала в тому, щоб наглядати за зйомкою, а опісля — супроводжувати Кім. Але Дел спочатку пішов до туалету, а потім він та Жиль, весело про щось базікаючи, кудись зникли.

Кім пригадала також, що Джулія розмовляла біля стійки з якимось хлопцем, що вона кілька разів намагалася привернути увагу Джулії, але та увесь час відводила очі вбік… тож Кім пішла одна на берег океану прогулятися… і більше вона не пам'ятала нічого.

її стільниковий телефон висів пристебнутий на ремінці, але був вимкнений. Кім спало на думку, що то Дуглас, втративши над собою контроль, став викидати коники. Від схильності до нападів шаленої люті, часто притаманної алкоголікам, він перейшов до таємного переслідування, а тепер, напевне, комусь заплатив, щоб підсипати їй у напій якусь снодійну гидоту.

Тепер фрагменти головоломки почали складатися докупи.

Значить,