Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

за ризик — господарі знали, що за ним по п’ятах несуться Міккі Коен та лос-анджелеські лягаві. Міккі Коен — тому що Базз Мікс кинув його на наркоту і увів жінку, поліція Лос-Анджелеса — тому що Базз Мікс убив одного з їхніх людей. Уже майже укладена угода зірвалася, щойно стало відомо, що за нею стоїть Коен, і тепер ніхто б не наважився продавати це лайно, побоюючись його помсти. Найкраще тепер було віддати товар синам Дока Енґлеклінґа — Док все влаштує, він усе розфасує, продасть, коли ситуація вирівняється, і віддасть Міксові його відсоток. Док працював було із Коеном і чудово розумів, що з цим відморозком жарти кепські; за п’ятнадцять штук брати влаштували йому місце у мотелі «Ель Серрано» та організували втечу. Сьогодні ввечері двоє хлопців, що проводять через кордон нелегалів, відвезуть його на підпільний аеродром і посадять на літак, який перенесе його до Ґватемали. А близько десяти кіло чистого герича залишаться в Штатах, і з часом Базз незле на ньому навариться. Якщо, звичайно, вірити хлопцям Дока і якщо їх і собі не кинуть ці переправники нелегалів.

Мікс зупинив машину в сосновому лісочку, виволік свою валізу, оцінив ситуацію: мотель на дюжину номерів було побудовано у формі підкови, ззаду впритул підступали скелясті урвища — тихцем не підберешся.

Порожнє подвір’я було всіяно гілками, уривками паперу, порожніми пляшками — дерево та скло голосно захрустять як під колесами, так і під ногами.

Залишалася лише одна дорога — та, якою приїхав він сам, — і переслідувачам, щоб обрати зручну для стрільби позицію, доведеться продиратися через густі зарості.

Або, можливо, непрохані гості вже чекають на нього всередині?

Мікс, тримаючи напоготові дробовика, почав ударами ноги відчиняти двері, одну за одною. Перша, друга, третя, четверта — клоччя павутини, щури, суміщені санвузли, запліснявілі недоїдки, журнали іспанською — мабуть, переправники влаштували тут перевалочний пункт для нелегалів, яких потім відправляють на ферми в окрузі Керн. П’ята, шоста, сьома — бінго! Ось і сім’я мексиканців на матрацах, туляться одне до одного, побачивши білого чоловіка із рушницею напереваги.

— Тихо тихо, — заспокійливо пробурмотів він.

Решта номерів була порожня. Мікс втягнув свою валізу у № 12, голосно опустив її на підлогу: добре видно як задній двір, так і усе подвір’я, ліжко з облізлим пуховим матрацом — не так вже й погано, як для останнього пристанку на американській території.

На стіні — календар з дівчатами; Мікс перегорнув на квітень і знайшов свій день народження. Четвер — у моделі були погані зуби, але загалом баба нічогенька, він аж згадав колишню стриптизерку та колишню дівчину Мікса Одрі. Це через неї Базз пришив копа, заради неї кинув Коена на порошок і зірвав його угоду з Джеком Драґною. Потім перегорнув назад на грудень, міркуючи, чи доживе він до кінця року, і раптом зрозумів, що йому страшно: у животі бурчить, на лобі виразно пульсує жила, він весь спітнів.

А потім його почало ковбасити по-справжньому. Мікс розіклав на підвіконні свій арсенал, набив кишені боєприпасами: патрони для револьвера, запасні обойми для пістолета. Сунув за пояс ножа. Заднє вікно заткнув матрацом. Переднє вікно відчинив, впускаючи в кімнату свіже повітря. Свіжий вітерець охолодив розпалену шкіру; він дивився, як темношкіра дітлашня грала у бейсбол.

Він застряг тут. У дворі юрмилися мексиканці: вказуючи на сонце, ніби визначаючи по ньому час, їм вже нетерпеливилося сісти у вантажівку та їхати далі, гарувати за копійку і койку. Сонце хилилося до заходу, мексиканці заґелґотіли щось по-своєму. Мікс побачив, як двоє білих чоловіків — один гладкий, інший кістлявий — входять на подвір’я мотелю. Привітно машуть мексиканцям, ті машуть у відповідь. Вони не схожі на копів або биків Коена. Мікс вийшов за поріг, ховаючи за спиною дробовика.

Чоловіки помахали і йому: посмішка від вуха до вуха, мовляв, ніяких поганих намірів. Мікс глянув на дорогу — упоперек неї було припарковано зелений седан, а за ним виблискувало щось блакитне, занадто блискуче, щоб бути просто клаптиком неба між соснами. Коли на блакитному металі блиснуло сонце, Мікс подумав: «Бейкерсфілд». Це саме ті хлопці, які говорили, що для того, аби дістати гроші, потрібен час. Той самий автомобіль кольору дроздячого яйця, який уже за хвилину спробував притиснути його до узбіччя.

Мікс також посміхнувся — широко й невинно. Палець ліг на спусковий гачок; він впізнав того кістлявого — це був Мел Лансфорд, лягавий з відділку «Голлівуд», він вічно треться у автокафе «Скрівенер», клеїться до офіціанток та випинає груди, демонструючи медалі за влучну стрільбу.

— Літак уже готовий, — оголосив товстун, підходячи.

Мікс вихопив з-за спини дробовика й натиснув на гачок. Гладкий дістав заряд і відлетів назад, збивши з ніг Лансфорда. Мексиканці кинулися навсібіч; Мікс вбіг до кімнати, почув дзвін скла у задньому вікні, смикнув матрац убік. Мішені — легше не буває: двоє чоловіків, три-чотири постріли з близької відстані.

Двоє звалилися; ще трьох, що обережно кралися уздовж стіни, забризкало кров’ю та уламками скла. Мікс вистрибнув, упав на землю і почав стріляти по трьох парах ніг; вільною рукою він намацав у вбитого на поясі револьвер.

Знадвору чулися крики і шорохкий тупіт ніг, що біжали гравієм. Мікс кинув непотрібний уже пістолет, прихилився до стіни. Уже почувши присмак крові, він наблизився до щойно завалених ним на землю чоловіків і добив їх пострілами в голову.

З кімнати долинули глухі удари; на відстані простягнутої руки від нього були дві рушниці.

— Ми його взяли! — гукнув Мікс.

Почувши крики у відповідь, він почекав, поки у віконному отворі не з’являться руки і ноги, і, схопивши найближчу