Читати книгу - "Мистецтво війни"

Той, хто перед боєм у штабі ретельно аналізує його можливий розвиток, має більше шансів перемогти. А хто не мав успіху в попередніх штабних розрахунках, програє січу ще до початку. Сторона з більшою кількістю переможних сценаріїв виграє. Сторона, що має їх менше, програє. Той, хто не планує, прирікає себе на очевидну поразку. Коли я дивлюся на процес планування баталії, звитяжний чи ганебний результат для мене очевидний.

Частина 2. Провадження бою

Сунь-дзи сказав:

— Зазвичай на воєнну кампанію потрібно 1000 швидкісних чотирикінних колісниць, 1000 важких повозів і спорядження для 100 000 душ панцерників. Провізію для війська треба транспортувати на тисячу лі, а ще треба порахувати витрати — як удома, так і за польових умов: зокрема, на закордонних посланців, а також видатки на такі матеріали, як клей, лак, ремонт колісниць та зброї. Тільки коли ти маєш на руках 1000 шматків срібла щодня, можеш мобілізувати військо.

Розпочинаючи герць, шукай швидкої перемоги. Якщо бій затягнеться — зброя притупиться, військо деморалізується. Розпочинаючи облогу міста, яке укріплене муром, виснажиш свої сили. Коли твоїх вояків довго тримати на полі бою, людських резервів стане обмаль. А якщо ти все ж притупив свою зброю, деморалізував своє військо, виморився та знесилив усі наявні ресурси, сусідні правителі скористаються з твоїх напастей для удару. Навіть за наявності наймудрішого дорадника ти не зможеш уникнути прикрих наслідків.

На війні, я чув, інколи навіть безглуздий пóквап приводить до швидкої перемоги, але я ще ніколи не бачив ознак май­стерності й переможності в довгій кампанії. Не було ще країни, яка б виграла від тривалої війни. Отже, якщо ти не цілком усвідомлюєш шкоду від використання армії, то й не осягнеш, як повернути її собі на користь.

Той, хто знає, як використовувати військо, не мобілізуватиме солдатів більше одного разу і не завозитиме харчі декілька разів. Він візьме військове знаряддя зі своєї країни й реквізує провізію у ворогів. Тоді провіанту воякам вистачатиме.

Постачання армії на далекі відстані виснажує державу та збіднює людей. У місці, близькому до таборування вояків, ціни на товари зростають. Де крам дорогий, там простий люд зубожіє, і щойно ти виснажиш його статки, змушений будеш збільшити місцеві збори для армійських потреб.

Якщо сили війська вичерпано й багатство держави закінчилося, родини в країні також зубожіють. Унаслідок війни прибутки простих громадян знизяться на сімдесят відсотків, державна скарбниця зазнає втрат від зламаних колісниць, знесилених коней, запотребованих і зужитих обладунків, шоломів, стріл і луків-самострілів, галябард і щитів, списів, великих заслонів для облоги, надірваних тяглових биків і заїжджених важких возів; і це сягне шістдесятьох відсотків державних резервів.

Тому найліпший командир зробить усе від нього залежне, аби прогодувати свою армію з ворожої землі. Одна міра спожитого чужого харчу дорівнює двадцятьом своїм; використати одну паку фуражу супротивника — те саме, що двадцять своїх.

Щоб убивати ворога, потрібно розбудити почуття гніву в своїх людей; аби змусити солдатів захоплювати ворожі багатства, треба розподіляти серед них здобич. Тому в колісничному протистоянні варто нагородити того, хто першим захопив 10 колісниць, і змінити мáйви й корогви недруга на свої. Змішуй чужинські колісниці зі своїми й відсилай їх назад на бойовище; із захопленими в полон вояками поводься добре, щоби потім їх використати. Це означає — примножувати власну силу в перебігу здобуття перемог.

Найважливіше на війні — швидка звитяга, а не затяжні кампанії. Тому командир, який розуміє, як використовувати військо, має владу над людським життям і стоїть на варті безпеки в державі.

Частина 3. Планування атаки

Сунь-дзи сказав:

— Мистецтво війни полягає в тому, щоб загарбати чужу державу неушкодженою; зруйнувати ворожу країну — гірший сценарій. Ліпше — захопити протиборчу армію цілою-цілісінькою, гірше — знищити військо ворога. Ліпше полонити супротивну дивізію, ніж сплюндрувати її. Годилося б захопити ворожий курінь, а не громити його на друзки. Варто заволодіти ворожим загоном у повній цілості. Розтрощити загін — найгірша справа. А от узяти ворожу обслугу незайманою під своє управління — дуже добре. І, відповідно, вбивати ту обслугу — неправильно. Той, хто здобув сто перемог у ста поєдинках — не герой; геройство — підкорити антагоністське військо взагалі без боротьби.

І тому неперевершена військова стратегія — зруйнувати плани й стратегії супротивника, дещо слабша — атакувати ворожі союзи та сув’язі; ще гірша — нападати на армію ворога; і найгірша — кидатися на укріплені мурами міста.

Удавайся до штурму міст-укріплень тільки тоді, коли не маєш іншого вибору. Якщо збудувати щити для облоги, так звані мантелéти, і зробити панцеровані вози та зібрати все військове спорядження і зброю — піде три місяці, а насипати земляні вали — додай ще три. Відтак командувач війська не зможе контролювати своїх емоцій, він пошле вояків, як мурашок, на ворожі мури, втратить третину душ свого вояцтва і вже не здужає захопити місто. От одна з бід, що трапляються при веденні облоги.

З огляду на це досвідчений воєначальник підкорює супротивне військо без бою, бере муровані міські фортеці, не атакуючи, завойовує ворожу державу без затяжної війни. І тому його перемога беззаперечна у світі. І тому його армія — невиснажна, а його звитяги — абсолютні. У цьому полягає мистецтво нападу за допомогою стратегії.

Отож принципи використання військ полягають у наступному. Якщо твоїх сил удесятеро більше, оточи ворога. Якщо твоя міць уп’ятеро переважає супротивну, нападай. Маєш подвійну перевагу — вдайся до поділу протиборчого війська. Якщо в тебе й ворога однаково моці, бийся з ним; якщо твоїх бійців менше — уникай битви. Якщо тобі бракує сил, щоб зрівнятися з антагоністом, — утікай. Отож якщо слабка армія надто вперта, її захопить численніше військо.

Воєначальник — це опертя держави. Якщо це опертя мислить про все належним чином, держава неодмінно буде сильною; якщо ж воєначальник немислéнний, тоді й держава неминуче слабуватиме.

Є два способи, якими правитель може завдати шкоди своїй армії: наказати йти вперед, не усвідомлюючи, що йти вперед вона не може, або наказати відступати, не розуміючи, що військо не готове до відступу. Це називають