Читати книгу - "Людина й комп'ютер, Айзек Азімов"

Певна річ, визволення від надмірної фізичної праці саме по собі було полегшенням і для мозку, бо людина одержала більше вільного часу, більше людей здобуло змогу присвятити творчості все своє життя. Примножилося вчених та інженерів, отож інтенсивність і темпи промислової революції безперервна зростали, вивільнюючи все більше людей для інтелектуальної роботи, дальшого прогресу тощо. Тим-то чимраз швидше й швидше наставали зміни, з’являлися нові й ще новіші досягнення.

Тепер дуже важливо передбачати наслідки, до того ж якомога раніше, щоб бачити переваги того чи того курсу, приймати обґрунтовані раніше рішення про те або те нововведення, вживати тих або тих запобіжних заходів. Але здатність нашого неозброєного мозку передбачати аніскільки не стала більшою, ніж у кам’яному віці.

На те й потрібний був технічний прогрес, щоб допоміг нам прогнозувати, так само як електромотор допомагає м’язам виконувати фізичну роботу. Саме тільки вивільнення для розумової діяльності більшого числа людей не розв’язало проблем, бо, навіть об’єднавши зусилля безлічі умів, неможливо знайти краще рішення за коротший час.

Лише комп’ютер спроможний зняти з людини тягар виснажливих розумових операцій і таким чином здатний розв’язати проблему. Породжений першою промисловою революцією, він починає другу революцію, ще потужнішу й бурхливішу.

Комп’ютер не вміє мислити краще за людину. Навіть найскладніша з досі сконструйованих електронних обчислювальних машин незрівнянно простіша від трьох фунтів людського мозку з його сотнею мільярдів хитромудро взаємосполучених клітин, кожна з яких сама складніша за будь-який комп’ютер.

Людський мозок, проте, має й вади. Хоч він і пристосований до логічних міркувань, творчого процесу й інтуїції, його дошкульне місце — повільність думки. В перебігу еволюції просто не було життєвої потреби в більшій швидкості, ніж вона є. Наш мозок за ту коротку з погляду еволюції мить, яка минула від кам’яного віку до нашої епохи високо-розвиненої технології, не став істотно досконалішим. Через те він просто неспроможний сам упоратися з неймовірно зрослим нині колом проблем.

Жоден неозброєний людський мозок, жодна кількість мозків не здатні нині запустити космічний корабель на Місяць, доставити туди людину й повернути її назад або послати автоматичний зонд на далекий Юпітер.. Звичайно, маючи досить часу, людський мозок міг би це зробити, але- такого часу в нього нема, та й працювати довелося б на виснаження. Електронний же комп’ютер, чиї реле спрацьовують за мільярдну частку секунди, спроможний виконати всю ту обтяжливу й нудну для. людини процедуру, бо він не відчуває нудоти, та й не припускається помилок.

Людський мозок неспроможний ні ефективно управляти сучасною зброєю, ні збалансовувати систему оподаткування в державному масштабі, ані розв’язувати багато найрізноманітніших проблем, що стосуються купівлі-продажу, прибутку-видатку, дебету-кредиту, виробництва-споживання, враховуючи при цьому щохвилинні зміни, без чого неможливе нормальне функціонування промисловості, торгівлі та ділового життя суспільства.

Друга технічна революція додержується курсу першої. Машина перебрала на себе найвиснажливішу фізичну працю, й ні в кого вже не виникає бажання повернутися від екскаваторів назад до лопати. Так і тепер, коли дедалі ширше застосовуються комп’ютери, заміняти їх знову численними арміями бухгалтерів і рахівників аж ніяк не випадає.

Більше того, ми вже просунулися так далеко, що просто неспроможні були б

упоратися старими засобами з. усією безліччю сучасних проблем. Навіть якби кожен мешканець Землі заходивсь енергійно орудувати лопатою, то на спорудження гігантських мостів або автострад, хмарочосів чи гребель пішло б у сотні разів більше часу, ніж при застосуванні машин та механізмів. Так само неможливими виявилися б усі оті досягнення людської думки, які вимагають громіздких обчислень, навіть коли б усе людство, озброївшись авторучками, посідало за розрахунки.

Машини, народжені першою революцією, поступово зменшувались. Якщо спочатку їх використовували тільки на заводах та фабриках, то нині кожен може придбати й використовувати той чи той моторизований пристрій, починаючи від автомобіля й кінчаючи електричною зубною щіткою.

В такий же спосіб (але набагато швидше) відбувся перехід од велетенських монстрів ЕОМ, якими могли володіти лише великі університети та урядові установи, до універсальних міні-комп’ютерів, без яких уже годі уявити собі навіть найдрібніші підприємства. Бо навіть для приватних осіб стало звичкою мати при собі досить дешевий кишеньковий комп’ютер, щоб підраховувати свої витрати, банківські рахунки чи процент податків.

Серед найважливіших завдань комп’ютера одне з перших місць посідає визначення правильної стратегічної лінії людства, щодо проблем, породжених розвитком. Ми тепер, плануючи те або те значне нововведення, напевно, могли б з достатньою чіткістю передбачати всі його можливі наслідки.

Це буде нелегко. Належить навчитись правильно ставити запитання; виробити такий апарат програмування, який дозволить комп’ютерам швидко відповідати на запитання; сконструювати досконалі комп’ютери.

Ми повинні з усім цим упоратися, бо комп’ютери не тільки вдосконалюються, а й стають різноманітнішими та більш ефективними в роботі. Вже є комп’ютери-шахісти, комп’ютери-композитори, комп’ютери-перекладачі. З’являться й комп’ютери — конструктори комп’ютерів і навіть такі комп’ютери, що формулюватимуть наші запитання. Цілком можна уявити собі той день, коли ми зможемо питати в комп’ютера, які запитання слід йому задати, й вмітимемо «націлювати» їх на те, щоб вони самі поліпшували свої програми.

Та коли все це стане реальністю й ми одержимо змогу використовувати досягнення другої, мозкової революції для того, щоб ліквідувати або принаймні звести до мінімуму недоліки, породжені першою, м’язовою революцією, то чи можемо бути певні, що згодом друга революція сама не принесе нових, ще більших нещасть? Зрештою, кожне рішення здебільшого породжує нові проблеми.

Звісно, ми можемо створити суспільство, де буде здійснено мрію про Утопію, але. тільки завдяки комп’ютерам. Та

хіба вже саме це не насторожує? Чи не стануть колись комп’ютери такими досконалими, що врешті перевершать людський розум? Чи не переважать над нами? Чи не винищать усіх нас, щоб самим стати господарями Землі?

Протягом тридцяти п’яти років я в ряді науково-фантастичних оповідань писав про людиноподібні комп’ютери, так званих роботів. Я завжди вірив у те, що комп’ютери лишаться творінням людини, тож у її власних інтересах тримати їх у певних рамках. Так поступово склалися мої «Три Закони робототехніки»:

1. Робот не повинен шкодити людині або допустити, щоб людина своєю бездіяльністю завдала собі шкоди сама.

2. Робот має виконувати накази людини, якщо тільки вони не суперечать Першому Законові.

3. Робот мусить захищати своє існування, якщо це не заходить у протиріччя з Першим або Другим законами.

Я не твердитиму, ніби саме ці закони керуватимуть комп’ютерами майбутнього (хоч не здивувався б, коли