Читати книгу - "Троє на Місяці, Ющук Іван"

Сонце до половини сховалося за хмару, тільки червоний півкруг його, наче хлібина, ще палахкотів зверху.

Граматик узяв газету, знайшов те місце, де показував Капітан, і почав читати:

– "На початку травня цього року старший науковий співробітник відділу селенографії Пулковської обсерваторії С. Л. Коротков спостерігав на поверхні Місяця надзвичайно рідкісне явище. Під час проходження термінатора…"

Граматик відірвав погляд від газети й запитливо подивився на Капітана:

– Якщо я не помиляюся, термінатор – це лінія, яка розділяє освітлену й темну частини планети, тобто межа між днем і ніччю. – Він глянув на сонце, від якого залишилася ще тільки палаюча скибочка, й додав: – Ось зараз на Землі термінатор проходить приблизно по Дніпру. Правильно?

– Правильно, – підтвердив Капітан. – Читай‑но далі.

– Ага, – повернувся Граматик до "Орбіти допитливих": – "Під час проходження термінатора через кратер Лінней у Морі Ясності кілька секунд над кратером було видно ледь помітне голубувате світіння. Це може свідчити лише про те, що з надр Ліннея виділяється досить потужний потік газів. Кілька місяців тому, у січні цього року, співробітникові Гарвардської обсерваторії в США, штат Массачусетс, Дж. Хетту під час затемнення Місяця вдалося помітити збільшення світлої плями Ліннея. Випадіння "інею" на поверхню Ліннея вперше спостерігав 1891 року відомий астроном Е. Ч. Пікерінг". – Граматик підвів очі на Капітана: – Про Пікерінга ми вже знаємо, але нові спостереження…

– Ти розумієш, Граматику, як це для нас важливо, – запалився Капітан. – Ми, отже, на правильному шляху – Море Ясності, кратер Лінней… Тільки туди. І згадаєш моє слово: голубувате світіння – це потужний струмінь кисню із надр Місяця. А кисень – це життя. Уявляєш: герметичні зали – і в них безпосередньо надходить природний кисень, не треба його привозити із Землі. Не треба доставляти й воду: досить лише привезти, скільки треба, водню й спалити його в кисні – от тобі й вода. А "іній" – це, мабуть, заморожений вуглекислий газ. А де вуглекислий газ, там рослини, оранжереї і знову ж кисень…

– Стривай‑но, – Граматик, не випускаючії газети з рук, усе намагався зупинити потік Капітанового красномовства, і нарешті це йому таки вдалося. – Ти читав? Ще одне цікаве повідомлення про Місяць.

– Ні, про Місяць більше нічого не читав, – признався Капітан. – Коли я побачив про Лінней, то так зрадів, що далі й не дивився.

– Ось послухай, ще одна загадка. – Граматик підніс до очей газету: – "Астроном‑любитель з Володимира‑Волинського О. С. Мидан у листі до газети повідомляє, що на південному краї Місяця, в горах Дерфеля, він бачив через різні проміжки часу п'ять загадкових зблисків. Ми звернулися до завідувача відділу Астрономічної обсерваторії Г. С. Пацая з проханням прокоментувати це явище. Спалахи на Місяці, сказав Г. С. Пацай, могли спостерігатися з кількох причин: по‑перше, від падіння метеоритів; по‑друге, це міг бути просто світловий ефект – адже відомо, що в горах Дерфеля, висота яких сягає понад вісім тисяч метрів, ніколи не заходить сонце. їх так і називають – горами вічного дня".

Капітан підвів голову, подивився на небо. Сонце зовсім зайшло за чорну хмару. На синьому тлі недалеко від обрію плив лише тоненький золотий серпик молодого Місяця, нижнім ріжком націлений на південь.

– Відро з водою втримається на ріжку, – зауважив Капітан. – Кажуть, це на погоду. Отже, червень буде сонячний.

– А де гори Дерфеля, як ти гадаєш: на верхньому чи нижньому ріжкові Місяця? – запитав Граматик.

– Південний полюс Місяця зараз внизу. Отже, гори Дерфеля – на нижньому ріжкові. Там, де має втриматися відро з водою, – відповів Капітан і додав: – Це ще одна загадка Місяця.

Граматик не зрозумів, про яку загадку говорить Капітан: про спалахи, що їх спостерігав астроном‑любитель з Володимира‑Волинського, чи про залежність погоди на Землі від положення нижнього ріжка'молодого Місяця, чи про самі гори Дерфеля. Він саме хотів був запитати про це, та Капітан раптом звернув мову на інше:

– До речі, Граматику, скажи: навіщо ти підсунув мені те шифроване послання?;Хотів перевірити, чи я знаю алфавіт?

– А про космічних піратів ти чув? – замість відповіді запитав Граматик.

– А хто про них не чув? Таку важливу експедицію зірвали – на Юпітерів супутник Ганімед! Пальне, харчі, бурове обладнання, електроніку – усе чисто загребли. Ще й космонавтів поранили, ті ледве корабель на Землю посадили. Два транспорти на Марс обібрали. Міжнародний суд у Страсбурзі видав дозвіл на знищення їх, якщо вони добровільно не здадуться… А ти ще питаєш, чи я знаю про космічних піратів. Тільки не розумію, до чого тут твоє шифрування?

– А до того! Коли в космосі можуть напасти на тебе розбійники, то треба бути обережним. Бо всяка інформація про тебе – їм на руку. Отже, всі важливі повідомлення, розмови, накази будемо зашифровувати. І для цього, як мені здається, найкраще підходить граматичний шифр…

– А‑а, зрозумів, – усміхнувся Капітан. – Непогано придумано: якщо пірати павіть розгадають сам принцип шифрування, то все одно не прочитають наших шифровок, бо для цього потрібно добре знати граматику.

– На це я й розраховую, – очі в Граматика заблищали від збудження. – Більше того, для шифрування будемо брати кожного разу нове правило…

Капітанові це сподобалося, і він без найменшого вагання кивнув головою:

– Я вже казав, ти дотепно це вигадав! Шифр чудовий. Пірати зуби поламають об нього, якщо схочуть прочитати.

Гордий своїм винаходом, Граматик обкрутився на одній нозі, а потім напустив на себе серйозний вигляд:

– Отже, перевірка. Запитую тебе: ми…

І замість запитання Граматик простяг Капітанові аркуш паперу з зашифрованим текстом. Там було написано:

Полум'я, сяйво, яскравий, кущ, тюк, альянс, бар'єр, баян, рояль, інтуїція, тямучий, досліджений, ущільнений, єдність, льотчик, каньйон, модельєр, ощадливість, течія, земля, алюміній, в'їжджений, поїзд, дзвін, орієнтир, трюм, райдуга, астронавт?

Капітан притьмом узявся розставляти слова за алфавітом. Хвилинку задумався, яке слово поставити першим: альянс чи алюміній . І відразу пригадав, що в українському алфавіті м'який знак стоїть останнім. Отже, спочатку має бути алюміній , а потім альянс . А тепер наступне слово… Але Граматик зупинив його:

– Не поспішай, Капітане. Тут уже інший ключ, ніж у попереднії! шифровці. І слова тепер переставляти місцями не можна.

Капітан зніяковіло закліпав очима. А він же завжди намагається бути уважним, зібраним, ніколи не гарячкувати. А тут поспішив. "Спочатку з'ясуй обстановку, і тоді вже дій", – наказав собі подумки Капітан і взявся читати Граматикову іструкцію.

Ключ.  Випиши підряд, не змінюючи їхнього порядку, лише ті слова, у яких кількість звуків і букв однакова. З перших букв виписаних слів прочитаєш запитання.

III. Третій зайвий

Небо на заході ще жаріло червоними барвами, а надворі вже почало темніти. Присмерк сочився з‑за паркана, з‑під куща шипшини, з вибоїн на дорозі, огортав усе м'якою матовою пеленою.

Капітан досить швидко прочитав зашифроване Граматикове запитання, але поки що не міг нічого сказати конкретного.

– Усе залежить від того, – відповів він, – як справиться Незнайкова бригада. Він повинен скоро прийти.

З подвір'я тим часом вибіг химерний шестиногий пес. Він скидався на сенбернара, тільки шерсть на ньому була лискуча, ніби прилизана, і вуха стирчали, як у пінчера. Вкритий лускою безшерстий хвіст ритмічно погойдувався з боку на бік.

Пес утупився своїми опуклими очима в Капітана. Хлопець погладив його між вухами й промовив:

– Ну що, Друже, добре зарядився? На повну потужність? Сьогодні сонце гарно світило. Бо нас чекає велика робота.

Друг розуміюче хитнув безшерстим хвостом.

І тут до них підійшов ще один хлопець, зросту Граматикового, але набагато повніший. На лобі в нього виступали дрібні крапельки поту. Очі були ніби трохи злякані.

– У тебе все готове, Незнайку? – запитав Капітан.

– Так, майже все, – відповів Незнайко. – Воду повністю залили, кисень зрідили й закачали в резервуари, харчі завантажили. Оксана всунула ще якийсь пакунок, навіть не один, а два, я хотів подивитися, що в них, та вона мене, мало не подряпала.

– А полуниць хоч трохи поклали? – поцікавився Граматик.

– їх ще нема багато, вони щойно почали рожевіти. Я, правда, назбирав був півлітрову банку, але взяв одну ягідку попробувати – і не зогледівся, як не стало їх, – щиро признався Незнайко. – Смачні ж полуниці.

– А космічне пальне? – запитав Капітан.

– Ще п'ятнадцять кілограмів залишилося довантажити. Марудна робота – вкладати ці брикети. Але це вже я сам зроблю… Хлопці, – раптом без передиху випалив Незнайко, – візьміть мене з собою.

Від несподіванки на якусь мить запала мовчанка. Незнайко – гарний товариш, уміє багато чого робити, але…

– Але ж корабель розрахований лише на двох, – перший спромігся на слово Граматик.

– І повітря, води, харчів у ньому теж тільки на двох, – додав Капітан.

– Хіба що я не полечу, – запропонував Граматик.

– Ні, я так не погоджуся, – перебив його Капітан. – Нудно буде, Граматику, без твоїх оповідок. Бо людині потрібно не тільки харчуватися, а й чути слово. І хто вестиме корабельний журнал? Уже краще я залишуся.

– А ти, Незнайку, – по якійсь хвилині обізвався Граматик, – вможеш так, як Капітан, швидко й точно внести поправки в траєкторію, визначити місце знаходження корабля, розрахувати посадку?..

– Він же відмінник, – неохоче відповів Незнайко.

– Ну от бачиш.

Та Незнайко не хотів здаватися. Він уперто тримався свого:

– Я де‑небудь у куточку примощуся, десь у комірці для продуктів. – І тут він похопився, що хлопці можуть подумати, ніби йому йдеться про харчі: – Ні, ні, їсти я багато не буду.