Читати книгу - "Синдбад-мореплавець: Третя подорож (арабська казка), Невідомий Автор"

Я хочу дати тобі його товари, щоб ти торгував ними на цьому острові, а я тобі заплачу за це. Те, що залишиться від продажу, ми заберемо з собою, а повернувшись до міста Багдада, спитаємо, де живе рідня купця, що пропав безвісті, й віддамо їй рештки товарів та вторговані гроші. То як, підеш на берег торгувати?

– Зроблю все, як ти скажеш, о милосердний і справедливий капітане, – відповів я.

Він звелів носіям та матросам знести товари на острів і віддати мені, і тоді корабельний писар спитав його:

– О капітане, які це мішки виносять матроси та носії на берег і на чиє ім'я їх записувати?

– Запиши їх на ім'я Синдбада-мореплавця, який плив із нами й пропав по дорозі безвісті, – відповів капітан. – Ми хочемо, щоб цей чужоземець продав їх і приніс нам уторговані гроші. Він одержить платню, а те, що залишиться від товарів, ми повеземо до Багдада й віддамо купцевим родичам.

– Мудра твоя мова, капітане – вигукнув писар.

І коли я почув капітанові слова, мені раптом сяйнула думка:

"Присягаюсь аллахом, це ж я – Синдбад-мореплавець! Це ж мене лишили самого на острові під час минулої мандрівки!"

Проте я набрався терпцю і лише тоді, коли купці зійшли на берег, прийшов до капітана й сказав:

– О капітане, чи знаєш ти, хто був власник отих товарів, що їх ти дав мені для продажу?

– Я не знаю, який вій був на вдачу, але мені відомо, що то був купець із Багдада на ймення Синдбад-мореплавець, – відповів капітан. – Ми пристали до одного острова, біля якого потонуло кілька наших людей, і він теж пропав серед інших, і ми досі не маємо про нього ні чутки, ні вістки.

І тоді я вигукнув:

– О чесний капітане, це ж я і є Синдбад-мореплавець! Я не потонув, хоч і зійшов з усіма на берег, коли ти пристав до острова. В мене було трохи харчу, і я сів попоїсти на березі, але потім мене здолав сон, а коли я прокинувся, то не побачив нашого корабля і жодного з матросів та мандрівників. У цих мішках – мої товари!

Почувши мої слова, купці й моряки зібралися навколо мене, і одні з них йняли мені віри, а інші – ні. Та раптом один із купців мовив:

– Вислухайте мене, люди! Я вже розповідав дивовижну історію про те, як ми добували алмази в алмазній долині. Я говорив, що коли ми кидали шматки м'яса в ту долину, я теж кинув свій шматок, але орел приніс разом із м'ясом якогось чоловіка, що причепився до м'яса. Тоді ви мені не повірили й назвали брехуном!

– Авжеж, – підтакнули купці й матроси, – ти розповідав якось про це, і ми тоді не повірили.

– Ось чоловік, який причепився тоді до м'яса! – вигукнув купець, – Це він подарував мені алмазні камінці, яких не знайдеш більше ніде на світі, це він дав мені більше алмазів, аніж можна підняти на шматку м'яса. Я взяв його з собою, і ми добулися до міста Басри, а тоді він попрощався з нами й вирушив до Багдада, а ми повернулися до своїх міст. Це той самий чоловік, і він говорив, що звати його Синдбад-мореплавець і розповідав, як корабель поплив, залишивши його на острові. Тож усі ці товари належать йому; правдивість його слів – очевидна!

Почувши купцеву мову, капітан підвівся й, підійшовши ближче якийсь час вдивлявся в моє обличчя, – а потім спитав:

– Які саме товари лежать у цих мішках?

Я розповів капітанові про свої товари, а потім нагадав йому про оборудку, в яку ми з ним зайшли під час моєї другої подорожі, і він переконався, що я справді Синдбад-мореплавець, і обняв мене, і побажав мені миру, і привітав з порятунком.

Я вигідно продав товари і мав від того продажу чималий зиск. Я дуже зрадів і привітав себе з удачею і з тим, що багатство повернулося до мене.

Ми пливли від острова до острова, поки досягли Індії, де також продавали й купували, і я бачив там стільки див, що годі їх злічити: рибу в подобі корови, морську тварину, схожу на осла, і птахів, які виходять з морських глибин і виводять пташенят на поверхні води, ніколи не ступаючи на землю.

Плавання наше тривало. Вітер був ходовий, море тихе, і ми щасливо прибули в Басру. Я прожив там кілька днів, а тоді поїхав у славне місто Багдад і подався у свій квартал і привітав родичів, друзів та приятелів. Я радів, що врятувався й повернувся в рідне місто, і роздавав милостиню, і дарував гроші та одяг вдовам та сиротам, і збирав друзів, і проводив час у бенкетах та розвагах. І я забув про все, що зі мною трапилось, про страхіття й труднощі, яких натерпівся в дорозі, бо нажив у цій мандрівці таке багатство, що не злічити й не сказати.

Завтра я розповім тобі про четверту подорож, ще дивовижнішу за попередні.

Потім Синдбад-мореплавець звелів, як і раніше, дати Синдбадові-сухопутцю сто золотих і наказав розставити столи. Після вечері всі розійшлися по домівках, і носій теж пішов своїм шляхом, дивуючися з того, що почув від Синдбада-мореплавця.

Ніч він провів у своїй оселі, а коли настав день і засяяло сонце, подався до Синдбада-мореплавця. Зайшов до нього в дім, і господар привітав його, радісно зустрів і посадовив поряд із собою. А коли прийшли друзі й приятелі, звелів подати щедре частування. Всі попоїли й розвеселилися, а тоді Синдбад-мореплавець почав свою розповідь.