Читати книгу - "Синдбад-мореплавець: Перша подорож (арабська казка), Невідомий Автор"

Тепер ти житимеш у мене.

Аль-Міграджан виявив до мене ласку й повагу і наблизив мене до себе. Він наставив мене писарем у гавані й наказав переписувати всі кораблі, які причалюватимуть до берега.

Я працював сумлінно, і цар був ласкавий до мене й ревно мною опікувався. По недовгім часі я домігся честі стати одним із його придворних.

Отак жив я в аль-Міграджана, не знаючи ні турбот, ані горя. Але щоразу, як я бував на березі, я розпитував у прибулих купців і моряків про місто Багдад, сподіваючись, що хто-небудь розповість про нього, і я поїду з ним додому. Але ніхто по чув про славне місто Багдад. І мені стало тяжко жити на чужині.

Так спливав місяць за місяцем. Якось я зайшов до царя аль-Міграджана й побачив у нього цілий гурт індійців. Я привітався до них і побажав їм миру, і вони відповіли на привітання, й почали розпитувати про мій край і сказали, що поміж них є люди, яких називають брахманами. Брахмани ніколи не п'ють вина, проте насолоджуються життям, слухаючи музику; вони мають верблюдів, коней та іншу худобу. І ще вони розповіли про те, що індійці поділяються на сімдесят дві касти, і я дуже з цього здивувався.

В царстві аль-Міграджана багато островів і поміж них острів, який звався Касіль. Там щоночі чути удари в бубни та барабани. Знавці островів і бувалі мандрівники повідали мені, що жителі цього острова – надзвичайно шляхетні й поважні люди.

Бачив я там рибину завдовжки в двісті ліктів. І бачив ще чимало інших чудес, і якби почав про всі ці чудеса розказувати, то розказував би кілька днів та ночей підряд.

Я оглядав острови і все, що на них було. Якось зупинився на березі, тримаючи в руках свій ціпок. Раптом до острова підплив великий корабель; на ньому було багато купців.

Корабель зайшов у гавань, згорнув вітрила й причалив до берега. Матроси заходилися носити товари, а я їх записував. І коли все було перенесено, я спитав у капітана:

– Чи не залишилось у тебе на кораблі ще чогось?

І той відповів:

– Так, у мене е ще товари в трюмі, але власник цих товарів потонув біля одного з островів. Ми хочемо їх продати, а гроші повернути родині купця. Він жив у оселі миру – славному місті Багдаді.

– А як звали того купця?– спитав я.

І капітан відповів:

– Його звали Синдбад-мореплавець.

І тоді я пильно глянув на капітана і, впізнавши його, вигукнув:

– О капітане, власник товарів, про які ти кажеш, – це я! Це я – Синдбад-мореплавець! Це я зійшов на острів-рибину разом з іншими купцями! А коли рибина заворушилася, ти почав кричати й кликати нас на корабель, і дехто поквапився піднятися на нього, а дехто не встиг. Я був серед тих, хто тонув, та аллах великий урятував мене – послав дерев'яні ночви. Я сів на них і доплив до цього острова. Цар аль-Міграджан виявив до мене ласку і поставив писарем у своїй гавані. А товари, що лежать у тебе в трюмі, – це мої товари!

І я розповів капітанові все; що зі мною трапилось – відколи ми вирушили з Багдада аж до того дня, коли рибина-острів пірнула в морську безодню. І тоді капітан та купці повірили мені, впізнали мене й привітали зі щасливим порятунком. А потім віддали всі мої товари, і я побачив, що на них написане моє ім'я, і що нічого з них не пропало.

Вибравши найдорожчі та найгарніші товари, я попросив матросів, щоб ті понесли їх у царський палац. Я розповів цареві, що в його гавань зайшов той самий корабель, на якому я плив, і додав, що дарую йому найкращі мої товари – вони-бо так і лежали в трюмі... Аль-Міграджан зчудувався, але повірив, що я кажу щиру правду, виявив мені велику честь і подарував багато різних речей – дорогих і красивих.

Решту товарів я продав і вторгував чималі гроші, а на них накупив інших товарів. І коли купці зібралися плисти додому, я повантажив ці товари на корабель, а тоді пішов до царя, подякував йому за ласку й попросив дозволу вирушити до рідного краю, і цар відпустив мене.

Щастя служило нам, доля помагала, і ми пливли вдень та вночі, аж поки прибули до міста Басри. Там вивантажились, зійшли з корабля й стали торгувати, і я дуже радів, що повернувся в рідний край.

Потім я вирушив у притулок миру – мій рідний Багдад – і прийшов додому, і, почувши про це, всі родичі, друзі та знайомі зійшлися привітати і вшанувати мене.

Я накупив слуг, рабів та рабинь і маєтків ще більше, ніж мав раніше, і знову заприятелював із давніми своїми приятелями, забувши небезпеки й страхіття, яких натерпівся в мандрівці. І став я жити веселим життям, розкошувати смачною їжею та дорогими напоями.

Отак скінчилася моя перша подорож. А завтра, Синдбаде, приходь до мене знову, і я розповім про другу подорож.

Синдбад-мореплавець почастував Синдбада-сухопутця вечерею, подарував йому сто золотих і відпустив його, а носій подякував і пішов додому, думаючи про те, як примхлива доля бавиться людиною.

Коли ж настав ранок, він знову подався до Синдбада-мореплавця, і той, побачивши його, мовив: "Ласкаво прошу!" – і виявив до нього шану і посадив біля себе. А коли зійшлися Синдбадові друзі, він почастував усіх смачними наїдками та напоями, після чого почав розповідати про другу свою подорож.