Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Хрест із сапфірами 📚 - Українською

Читати книгу - "Хрест із сапфірами"

309
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хрест із сапфірами" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 63
Перейти на сторінку:
перемоги, а чоловік на ім’я Вільямс випадково вбиває чоловіка на ім’я Вільямсон (подібне на синовбивство!). Коротше кажучи, інколи в житті трапляється збіг обставин, та пересічні люди на це не зважають. Як колись сказав Едгар По, мудрість повинна опиратися на непередбачуване.

Арістид Валантен був незбагненним французом, а французький розум — це лише розум. Він не був «думаючим механізмом», тому що ці безглузді слова висловлюють сучасний фаталізм та матеріялізм. Механізм — це лише механізм, він не вміє мислити. А Валантен був людиною з ясним і тверезим мисленням. Своїми чудовими перемогами поліцейський завдячував важкій праці, а також чистому та простому французькому способу світосприймання. Французи запалюють світ не парадоксами, а банальностями. Французи втілюють їх у життя — згадайте Французьку революцію. Та саме тому, що Валантен знав, що таке розум, він усвідомлював його межі. Лише той, хто не розуміється на моторах, спробує їхати без бензину; лише той, хто нічого не знає про розум, намагатиметься мислити без сильної, беззаперечної основи. Зараз сильної основи у Валантена не було. Він проґавив Фламбо в Норвічі, а в Лондоні той міг прикинутися ким завгодно: від високого жебрака у Вімблдоні до тамади в готелі «Метрополь». Коли Валантен нічого не знав, він використовував свій метод.

У таких випадках вдавався до нетрадиційних дій. Тоді, коли не міг прямувати шляхом розуму, холодно й продумано діяв усупереч йому. Він ішов не туди, куди потрібно, — не в банки, не в поліцейські відділки, не в підозрілі місця. Він систематично йшов не туди, куди варто було би, — стукав у незаселені будинки, прямував у глухий кут, пхався в провулки, закидані горами сміття, кружляв довкола знову й знову. Валантен пояснював свою дивакувату поведінку доволі логічно. Якщо у вас є ключ, то це хибний шлях, любив він казати, та якщо ключа немає — то це найкращий спосіб, тому що будь-яка випадковість або дивацтво, котре звернуло на себе увагу переслідувача, могло так само звернути увагу переслідуваного. З чогось потрібно почати, то чому ж не почати там, де хтось міг зупинитися? У високих сходах до ресторану, у тихому затишку ресторану було щось дивне, й інтуїція детектива підказала Валантену, що тут треба зупинитися. Він зайшов, сів за столик біля вікна й попросив чашку чорної кави.

Був пізній ранок, а він ще не снідав; залишки їжі на інших столах нагадали йому, що він зголоднів. Валантен замовив яйце-пашот, неуважно засолодив каву й продовжував думати про Фламбо. Пригадав, як Фламбо використовував для втечі манікюрні ножиці, пожежу, неоплачений лист без марки, а якось зібрав біля телескопа натовп, щоб подивитися на комету, котра нібито мала знищити світ. Вважав, що розум детектива не поступається розумові злочинця, і це була чиста правда. Та він чудово розумів незручність свого становища. «Злочинець — митець, детектив — критик», — сказав собі поліцейський з кривою посмішкою, повільно підніс чашку кави до уст і відразу ж швидко поставив на місце. Він усипав до кави сіль, а не цукор.

Детектив подивився на посудину, з котрої набирав цукор. Це, поза сумнівом, була цукорниця для цукру, так само, як пляшка для шампанського призначена саме для шампанського. Він здивувався, чому тут у цукорницях подають сіль. Детектив пошукав поглядом, чи на столі немає інших вазочок. Звичайно, стояли дві сільнички, наповнені по вінця. Може, це якась особлива приправа? Він спробував — це був цукор. Тоді Валантен зацікавлено дослідив поглядом увесь ресторан, щоб переконатися, чи на інших столиках також залишилися сліди дивного жартівника, котрий насипає цукор у сільнички й навпаки. Якщо не враховувати темної плями на білих шпалерах, усе було звичайно, охайно й привітно. Валантен дзеленькнув дзвоником, щоб покликати офіціянта.

Коли розтріпаний і сонний офіціянт поспішно підійшов, детектив (котрий не мав нічого проти простих жартів) попросив його скуштувати сіль і цукор та подивитися, чи вони відповідають високій репутації закладу. Офіціянт позіхнув, покуштував і миттєво прокинувся.

— Ви кожного ранку влаштовуєте такі витончені жарти для ваших клієнтів? — поцікавився Валантен. — Вам це ще не набридло?

Офіціянт, врешті зрозумівши, що відвідувач іронізує, сильно затинаючись, поспішив запевнити, що ані в нього, ані у власника закладу навіть у думках не було нічого такого, напевно, це просто помилка. Він узяв цукерницю й подивився на неї, потім узяв сільничку, також подивився на неї, і на його обличчі зростало здивування. Врешті він швидко вибачився, поспішно відійшов і через декілька секунд повернувся з власником закладу. Той також уважно дослідив цукерницю й сільничку і також здивувався.

І раптом офіціянт почав швидко говорити, нерозбірливо вимовляючи слова.

— Я д-думаю, — заїкаючись, сказав він, — я д-думаю, що це ті двоє священиків.

— Які двоє священиків?

— Ті двоє, котрі юшку вилили на стіну.

— Юшку вилили на стіну? — повторив Валантен, спочатку думаючи, що це якась італійська метафора.

— Так, так, — схвильовано відповів офіціянт і вказав на темну пляму на світлій стіні. — Взяли й вилили на стіну.

Валантен подивився на власника, і той пояснив усе детальніше.

— Так, сер, — сказав він, — так воно й було, та я не думаю, що це якось пов’язано з цукром і сіллю. Вранці, коли ми тільки встигли відслонити вікна, зайшли двоє священиків і замовили суп. Обоє виглядали спокійними, респектабельними людьми; один із них заплатив рахунок і вийшов, а інший, котрий виглядав повільним і незграбним, залишився ще на кілька хвилин, бо йому ніяк не вдавалося позбирати всі свої речі. Потім він також попрямував до виходу, та не встиг переступити поріг, як раптом повернувся, схопив горнятко з юшкою й навмисно вилив на стіну. Я був у службовій кімнаті й відразу ж вибіг, дивлюся — на стіні пляма і нікого немає. Це невеликі збитки, але ж так не робиться… Я вибіг на вулицю, щоб наздогнати його. Та вони йшли набагато швидше за мене, я лише помітив, що повернули на Карстейрс-стріт.

Детектив піднявся, одягнув капелюх і стиснув ціпок. Він завжди так вирішував: у суцільній темряві треба прямувати туди, куди вказує перший знак, навіть якщо він дивний. А цей знак був дуже дивний. Ще не впали на стіл монети, ще не зачинилися за ним двері ресторану, а Валантен вже поспішав на іншу вулицю.

На щастя, навіть у такі гарячкові хвилини детектив не втрачав холоднокровної спритности. Коли пробігав повз якусь вітрину, щось видалося йому дивним, і він повернувся. Вітрина виявилася овочево-фруктовою, на ній були розкладені овочі, а на овочах — назви та цінники. В двох найбільших ящиках лежали горіхи й мандарини. Над горіхами виднівся картонний

1 2 3 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрест із сапфірами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хрест із сапфірами"