Читати книгу - "Рурикова слава, Франко Петро"

Відомо стало всім героям, що я у колотнечі серця схилялася до поєднання. Почали мені припадати до вподоби золоті прикраси. Але тепер, я колись люблена, не проведу свого життя з другим. Знаю, знаю, що вже летять захланні круки Одіна, летять чорні, промоклі росою до ранішньої заграви. Але поцілую наперед мертвого героя, заки здіймете йому крівавий панцир. Його буйне волосся пройшло морозом, воно злите крівавою росою, зимні як лід його руки. Як я здужаю пімститися?" Гельґе сказав: "Покритий король крівавою росою горя, але ти плакала, прибрана золотом, гіркі сльози, ти блискуча як сонце на півдні; кожна сльозина падала як кров на тіло героя. Королівська жінка заспіває жалібну пісню. Мій меч кровю окупить пролиту кров". Промовила Сіґрун: "Сказав мені у сні Ґроерекр: перед заходом мусить станути на радужнім мості і перейти його, заки півень побудить нарід побідників. А тоді королівська жінка буде з ним". Нічого не сказав Гельґе, бо бачив в її обличчі незломну постанову. Плеснув Гельґе в долоні, і всі прийшли, що мали прихильне серце для королевої, щоби її здержати, але ніхто не зміг відмовити її від смертнього ходу. Із любови проколола золотопанцирна валькіра гострим мечем своє серце: "Ходіть", сказала, "хто хоче золото або инші дарунки, кождій невільниці даю червонозолотий нашийник, одяг і біле полотно". Підвелася королева і сказала: "Нікого не хочу, хто нерадо і тяжко оставивби за мене життє; але менше скарбів згорить над вашими кістками, менше золота, коли й ви колись прийдете до мене по смерти". Королева роздала богаті дарунки. Приглядався Гельґе, як королева роздавала свої скарби. Глянула в кінці на порожні скрині, на свої мертві невільниці і слуги. "Одну просьбу маю іще до тебе, Гельґе, і це остання моя просьба на світі. Кажи викопати в поли широкий гріб, щоби був вигідний для нас усіх, що вмираємо враз із Ґроерекром. Окружи могилу шатрами і щитами, кровю покроплені одяги мають горіти з численними трупами. З одного боку нехай горить Ґроерекр, король Руси, з другого мої слуги в золотих нашийниках. У головах два пси і два соколи. Тоді все буде рівно! Але поміж нас положи меч, прикрашений перстенями. Коли піде за ним моя дружина, то не замкнуться зараз за пятами короля двері Вальгалі; не буде вбогий наш похід; піде за нами пять служниць, вісім слуг із лицарськими звичаями, мій пістун, і наслідний слуга, якого дав мені батько". Голос королевої ослаб, і це були останні її слова.

Коли Сіґруна завдала собі смерть, уложено дви костри, оден для Ґроерекра, другий для Сіґруни. Далекі блиски кидало Ільменське озеро.

Новгород став тісний для дружини, яку зібрав Гельґе, щоби йти пімстити смерть Ґроерекра та добувати слави й золота. Соколом поривався молодий Інґвар! Сидів раз Гельґе на горбку, коли приїхали в хмарах три дівчини, блискучі і гарні під шоломами. Їх хмарові коні потрясали гривами, з хвостів капала роса на глибокі долини і стрімкі горбки, град сипався на дерева. А потім появилися перед ним два чорні ворони, з під ясеня почулося виттє вовка.

Свінельд був сином Йордіса і королем у свойому краю. Перевищав усіх людей розумом і передбачував будучину. Поїхав до нього Гельґе, стрінув перед замком сторожа і запитав його: "Хто мешкає у цьому замку і як звати короля народу?" Сторож відповів: "Віщуном називається князь, що володіє краєм і народом". Гельґе сказав: "Коли дома віщий мудрець то проси, хай вийде поговорити зі мною; скажи, що чужинець просить його про це". Сторож сказав: Але коли запитає мене лицарський король, що це за людина хоче з ним говорити?" "Я Гельґе, один з королів Руси". Тоді сторож пішов і сказав Свінельдові: "Чужинець стоїть коло брами, високого росту, в блискучім шоломі, бажає з тобою поговорити". Вийшов тоді король і чемно поздоровив гостя.

"Витай, Гельґе, а ти, Ґайтере, візьми в короля коня".

Приязно говорили оба розумні герої. Скажи мені, молодший брате, коли тобі це відомо: куди напялася нитка Гельґа?" Свінельд відповів: "Ти будеш могутнім героєм, зятем королів; лагідним супроти золота, повільним в утечі, богатирем силою і розумним у мові". Гельґе сказав: "Віщий королю, говори виразніще, більше відкрий, ніж я запитати зумію, коли ти певний, що вгадуєш на перед. Що стріне мене, мені на щастє, коли виїду з твойого замку?" Свінельд відповів: "В лісі убєщ сам без меча і списи Страшного Ведмедя, пана ліса". Гельґе сказав: "Скажи мені, блискучий королю, мій предку, віщуне, коли ми вже почали сердечно говорити, чи бачиш геройські діла Гельґа, великі аж до небесного шатра?" Свінельд відповів: "Ти побідиш три міста: Смоленськ, Любеч і Київ, і заложиш могутню державу. Від твойого меча упадуть Аскольд і Дир, що присягали великі присяги і їх не додержали. З їх головами добудеш ключі Київа і все їх золото. Правду говорить Свінельд". Гельґе сказав: "Великий буде мій скарб. коли закінчу цей бій як кажеш. Провір своє серце і скажи дальше, яку ще славу найду на своїй житєвій дорозі?". Свінельд відповів: "Ти добудеш нові дружини своїй державі: залізних Полян, крицевих Деревлян, шкіряних Сіверян і медових Радимичів. 3 залізом, крицею, шкірами і медом повернеш до високого Київа, ти, воєвитий герою!" Гельґе сказав: "Скажи мені дальше ти, віщий герою, тепер уже маю могутню державу і люті в боях дружини, який буде дальший біг мойого життя?" Свінельд відповів: "Лежить зачарована красавиця за далекими ріками, за Чорним Морем. Заслонена блискучим панцирем з золотих лусок; ти розітнеш їй панцир острим мечем тим, яким побідив Аскольда і Дира". Гельґе сказав: "Гаразд, ось їй панцир розтятий, дівчина будиться зі сну і починає говорити; що вона мені скаже, що вийде мені на добро?" Свінельд сказав: "Навчить тебе рунів, навчить говорити всіма мовами, дасть тобі золоті прикраси і ліки. Їдь здоровий, королю!" Гельґе промовив: "Вмію уже читати руни, дам прикраси дружині, скажи віщий герою, куди дальше веде стежка мойого життя?" Свінельд відповів: "Та дівчина, то могутній грецький Царгород, і нічого тобі там лякатися, певні плоди побіди твойого меча. Але тепер нічого більше не передбачаю, віщування скінчилося. Не питай Свінельда про більше". Гельґе сказав: "Журбою стає мені твоє слово, Свінельде, бо ти певно знаєш більше в серці, чи ж це аж таке горе, що ти його не хочеш сказати? Свінельд відповів: "Дозволив мені Одін передбачати блискучу мужеськість твойого віку, але скінчилося моє знання; не справедливо величають мою мудрість, помиляються коли кажуть, що знаю будучність". Гельґе вказав: "Не знаю на землі нікого більше, хто бачив би дальше чим ти, Свінельде. Не затаюй горя і болю мойого життя". Свінельд сказав: "Не зазнаєш любови, не закоштуєш солодощів напою, не зазнаєш страху, ти, блискучий побіднику, твоє імя не зникне, руни мечем випишеш, як довго світа". Гельґе сказав: "Прикро мені, що мушу попрощатися з тобою, не знаючи дальшої долі, покажи мені дорогу, коли хочеш, адже все означила доля!" Свінельд сказав: "Все тобі скажу, Гельґе, хай веде тебе твоє незлякане серце! Покориш південь, підеш на Східне море Волгою і Доном, схрестить твоя дружина мечі з Персами, безчисленні привезеш у Київ скарби. І не один зробиш похід на своїм вірнім кони; приневолюєш мене, тож знай, я не брешу; один день призначений для твоєї загибелі!" Гельґе сказав: "Свінельде, не хочу твойого гніву, але доброї ради; певно хочу я знати, що бачиш духом, що мене стріне, хоч би й як було тяжке!" Свінельд відповів: "Дасть Одін послух местникам пролитої тобою крови, ти трощителю щитів, і стріне тебе воєнна незгодина від стріл хижацьких Хазарів над рікою Волгою, коли зі скарбами вертатимеш із богатої в шовк і прикраси Персії". Гельґе сказав: "Що злагіднить мою судьбу, скажи мені, Свінельде, коли це передбачуєш. Чи я ляжу в тій січі?" "Ізза коня почав ти ту бійку, і кінь буде причиною твоєї смерти. Не впадеш у січі, ніякий меч не протне твойого шолома, ніяка стріла не пробє твойого панциря. Зложив ти присяги воювати на своїм боєвім коні! Не додержиш сильних і міцних присяг". Гельґе сказав: "Як це так буде, Свінельде, скажи прямо, чи я легкодушно покину товариша боїв?" Свінельд сказав: "Зведе тебе чужа погроза і віщування. Але не буде в цьому твоєї вини, тому віщий королю, остане твоє імя, як довго стоїть світ". Гельґе сказав: "Волів би я, щоби мечі ворогів почервоніли в бійці від моєї крови. Я схочу обминути твоє віщування, але це буде даремно. Скажи ще мені, що означали знаки, які я бачив, коли їхав сюди?" Свінельд відповів: "Добрі знаки бачив ти, герою, трощителю щитів. Ти бачив три грізні валькірії, двох чорних воронів і лютого вовка під ясенем. Бережися королю пізної вечірньої заграви в очи, горе тобі, коли спіткнешся ідучи до бою, а злі мари стоятимуть по обох твоїх боках, щоби кров твою побачити. Ранком будь усе зачесаний і вимитий, і по сніданку, бо не знати де будеш вечером". Гельґе сказав: "Слава нам, Свінельде, при нашій розлуці, ніхто ве може перемогти своєї долі, радо звістив би ти мені щасливійшу судьбу, коли б ти це міг".

Огнем і мечем виписав Гельґе руни своєї держави. Серед гамору боїв забув про всі віщування.

Але, коли не стало хоробрих ворогів, пирував в степу зі своєю дружиною. Тоді згадав за свойого боєвого коня, якого від давна покинув. Конюх сказав: "Віщий королю, біліють кістки твойого боєвого коня у степу!" "Збрехав, ти, Свінельде, як би не твої брехливі віщування, служив би був кінь мені й досі", гукнув Гельґе.

Сіла дружина на коні і помчала в степ оглядати кістки коня. Світила червона заграва королеви в очи. Спіткнувся кінь, коли Гельґе станув ногою на голову давнього товариша. Вилізла степова гадина через око черепа і вкусила короля у ногу. Не стало до вечера Гельґе між живими! Сповнилося грізне віщування! Отворилися широко ворота Вальгалі перед безсмертним лицарем!

Дав початок Рурик (Ґроерекр) заснуванню руської держави, укріпив державу віщий Олег (Гельґе), не довів до нічого Ігор (Інґвар). Пімстила вдова по Ігорю Ольга (Гельґа) кров героя огнем і пожаром, і виховала Святослава – меч на ворогів, переможця на воді і суші.