Читати книгу - "Том на фермі, Мішель Марк Бушар"

ТОМ: Міг би врізатись.

АҐАТА, торкається його обличчя: Тільки не кажи мені, що ти поїдеш завтра. Він завжди так казав, коли приїжджав: «Я їду завтра!» Але ти, ти ж залишишся?

ТОМ: Не знаю.

АҐАТА: Ти скажеш пару слів на похороні. Ти гарно говориш. І якщо ти щось скажеш, то місцеві знатимуть, що мій син,.. він був гарним.

ТОМ: Я приготував кілька слів.

АҐАТА: Ти гарний хлопчик, Томе.

ТОМ: Вона повторює моє ім’я, наче хоче впевнитись, що я реальний!

АҐАТА: Є чудова форель. Тобі скільки підігріти: одну чи дві?

ТОМ: Я не голодний. Дві. Якщо ваша ласка.

АҐАТА: Це його брат наловив.

ТОМ: Хто?

АҐАТА: Його брат.

ТОМ: Музика більше не грає.

АҐАТА: Закінчив доїння.

ТОМ: У нього був брат?

АҐАТА: Франсіс?! Він їздив за тілом, на упізнання.

ТОМ: Так, для цього треба «когось із членів сім’ї».

АҐАТА: Я їх розігрію в мікрохвильовій пічці. Шум цей, він тобі не заважає? Франсіс займається фермою. Після смерті мого чоловіка.

ТОМ: Зосередитись на ній.

АҐАТА: Сорок вісім дійних корів.

ТОМ: Зосередитись на ній.

АҐАТА: Корови — це щодня, щоранку і щовечора, навіть на Різдво.

ТОМ: Віднайти нитку. Корови?

АҐАТА: Якщо хочемо кудись піти в неділю, то треба подоїти раніше. Увечері, коли повертаємось, так само.

ТОМ: Ніколи не згадував про мене.

АҐАТА: А чим ти взагалі займаєшся, Томе?

ТОМ: Відповісти.

АҐАТА: Томе?

ТОМ: Відповісти.

АҐАТА: Томе?

ТОМ: Художній помічник в рекламній шарашці. Сказати так на кухні на молочній фермі, сказати так під звуки мікрохвильової пічки, сказати так, це ж прозвучить смішно. Рекламна шарашка. Салонна музика, перестук високих підборів, запахи Ґальяно і Міяке. Салон, високі підбори, Міяке. Мої слова одне за одним розбиваються на стінах кухні. Салон, високі підбори, Міяке. Я працював з ним.

АҐАТА: А, так?

ТОМ: Колеги.

АҐАТА: Ви були колегами?

ТОМ: Співробітниками, побратимами, товари­шами.

АҐАТА: Ви товаришували?

ТОМ: Товаришували. Почнемо з цього.

АҐАТА: Ти хочеш на маслі чи паніровану?

ТОМ: Паніровану! На маслі! Як вам краще!

АҐАТА: Ти спатимеш в його ліжку.

ТОМ: Не знаю.

АҐАТА: Постіль чиста.

ТОМ: Я не знаю.

АҐАТА: Я перу її щомісяця, навіть якщо ніхто й не спить.

Агата витирає масну пляму.

ТОМ: Пляма щезла. Мені залишається лось. На дорозі. Перший сніг. Великі роги. Я ще довго не зможу говорити про лося.

АҐАТА: Не знаю чому, та коли я тебе побачила, то не закричала. А повинна була б. Жінка заходить до себе і бачить незнайомця.

ТОМ: Чому б мені не підвестися, вийти звідси і знову стати незнайомцем. Ти ніколи при ній не згадував про мене?

АҐАТА: Єдина людина, яка повинна була б приїхати, не з’явилась.

ТОМ: Це хто, «людина, яка повинна була б приїхати»?

АҐАТА: Ти чому нічого не кажеш, Томе?

ТОМ: Тут стільки плям.

АҐАТА: В тебе його парфум.

ТОМ: Тут стільки плям на стінах.

АҐАТА: Франсіс завжди хапається за все своїми брудними пальцями.

ТОМ: Я помилився будинком. Це тому нічого й не складається. Тут теж траур, але я помилився будинком.

Картина 2

Том роздягається. Він у фірмових трусах і майці. Спальня зі здвоєним ліжком.

ТОМ: «Спускай свої труси вниз по ногах». Ти любив це. «Ні, повільніше. А тепер майку! Через голову. Покажи пахви. Вище руки. Поклади долоню на живіт. Поволі. Пести живіт. Нижче». (Пауза. Він нюхає свою майку). «Запах лісу. Засіб від нежиті. Суміш пачулі, ветиверу й перуанського кедру». Продавець парфумів тобі підморгнув. Такий собі різновид скелету з жахливими манерами. Ти сказав: Він, його запах — це Відсутність Тестостерону. (Він усміхається). Це не ліжко. Це не ліжко, це могила. «Пести свою випуклість в трусах!» Ні. Ніхто не займається сексуальними пестощами в кімнаті мерця. Я чую, твоя мати плаче у ванній. Форель лізе назад зі шлунку. Вона торує собі шлях до блювання. Якби вона вирішила вибратись, таки-так, і якби я блював, таки-так, то у ванній кімнаті, таки-так, де якраз плаче твоя мати. Я розтягуюсь на твоєму ліжку. Я схрещую руки. Наче мертвий, як ти. Завтра я зроблю собі добре, останній раз, для тебе. Завтра я скажу їм: «Сьогодні вмирає частина мене, я не можу плакати. Я не знаю всіх синонімів для суму. Пустота, самотність, злість, злість і знову злість! Злість, знову злість». (Він вимикає невеличку лампу біля ліжка). Я скрутився на ліжку з твого дитинства, моя голова — в ямці, яку твоя продавила на подушці, і мені хочеться померти. (Пауза). Шарудіння. Біль у горлі. Сильний. Не можу більше дихати. Щось здавлює горло. Тіло. Пиво і тварина. Лампа! Світло! Я задихаюсь. Моє горло! Лампа! Увімкнути лампу. Увімкнути лампу! Запалити...

Тому вдається увімкнути лампу біля ліжка. Франсіс на ньому зверху й намагається задушити.

ФРАНСІС: Якщо ти скажеш моїй матері, хто ти, то тобою займуться койоти! Спробуй-но розтулити пащеку, і повір, від тебе нічого не залишиться. Зовсім. Якщо мати спитає тебе про дівчину на ім’я Еллен, ти скажеш, що знаєш її. Скажеш, що вона говорить лиш англійською і працювала разом із ним. Скажеш, що вона блондинка, їй двадцять років і ще вона багато палить. Повторювати треба? Блондинка, двадцять років, багато палить і не говорить французькою. Іще скажеш, вона любить макарони. Дуже. А, і на сам кінець, ти радісно скажеш, що мій брат її кохав. (Франсіс звільняє його). Ну, тепер можеш дихати. Дихай. Дихай! Я вже кілька років знав, що ти колись приїдеш. Я тебе не знаю. Не знаю, як тебе звати, та я знав, що ти колись приїдеш. В полі, в дальньому його кінці, є могильник для корів. Це туди ми скидаємо хворих померлих тварин. Одним скелетом більше — одним менше, ніхто не помітить, і, повір мені, ніхто не захоче в ньому копирсатися. А койоти все підчистять. А значить, ти зробиш все, як я тобі сказав. Не більше й не менше. Моя мати сумує і їй не треба знати, ким насправді був її хлопчик. Це стало б ударом для неї. Мій батько помер на роботі. Алергія через корів. Тепер ось її молодший помирає. Це важко для матері. Цього забагато для матері. Не треба їй добавляти страждань. Добре? Ти скажеш кілька слів у церкві. Щось гарне. Потім ти скочиш в свою колимагу і заберешся звідси. Потім моя мати забуде. Потім він справді стане мертвим. Потім все буде добре. Повторити?

ТОМ: Ні!

ФРАНСІС: І