Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

КАРЛ ҐУСТАВ: Не кажи так!

ХРИСТИНА: Мої криві плечі гідні балад? А лайка, коли я розлючена, спонукає вона до ніжності?

КАРЛ ҐУСТАВ: Не кажи так!

ХРИСТИНА: Я знаю собі ціну, але не забуваю і про власну зовнішність. Зі шлюбом пов’язана покора, смак якої мені поки невідомий, і я не здатна передбачити той час, коли зможу побороти відразу, яку вона в мене викликає! Мені важко звикнути до думки, що чоловік зможе користуватися мною, як селянин власним полем. Я знаю, що колись мені доведеться з цим змиритися. Я знаю свій обов’язок щодо цього. Та тепер мене цікавить дещо інше. Я успадкувала від свого батька народ шахтарів і лісорубів, селян і вояків, задоволення якого вимірюється двома квартами пива і виставами ярмаркових комедіантів. Неписьменність — норма. Невігластво серед нижчих класів — загальне правило. Ми знущаємося з інтелектуалів. Ми з недовірою ставимося до знань. Наша еліта не може навести жодної цитати, у них немає жодної іншої книжки, крім абетки. Ніхто не читає, але кожен знає пісню. Ніхто не мислить, і всі рахують. У мого народу немає слів, нема ідей, та навіть якби ідеї й були, у нього бракувало б слів, щоб їх висловити. У мого народу немає вибору, окрім як вірити в те, у що йому кажуть вірити, і повторювати те, у чому його переконують. Нам потрібні школи, бібліотеки, вчені, поети. Я хочу зробити свою країну найвитонченішою у світі. Ми маємо надати притулок переслідуваним за Думку, щоб вони принесли нам своє світло. І щоб зробити це, нам треба зупинити на певний час сентиментальні прояви і криваві пологи.

КАРЛ ҐУСТАВ: Я кохаю тебе ще більше.

ХРИСТИНА: Канцлере!

АКСЕЛЬ: Слухаю, пані?

ХРИСТИНА: Займіться підготовкою від’їзду мого кузена.

КАРЛ ҐУСТАВ: Я їду?

ХРИСТИНА: До Фінляндії.

КАРЛ ҐУСТАВ: Я не зможу жити без тебе.

ХРИСТИНА: Палац! Сотня слуг до твоїх послуг! Ти там відновиш сили!

КАРЛ ҐУСТАВ: Я затамую подих до нашого нового побачення. (Христина виходить, за нею Еріка.) Ми впали, бо дув вітер.

Він виходить.

АКСЕЛЬ: Вам подобається наш двір, пане Декарте?

ДЕКАРТ: Їжа огидна, так само як і випивка, яку ви нам подаєте. Ваші люди такі ж привітні, як і тюремники. Тут настільки холодно, що у вас примерзає язик, тільки-но ви розтуляєте рота, щоб сказати: «Настільки холодно, що в мене примерзає язик, тільки-но я розтуляю рота, щоб сказати: “Настільки холодно...!”»

АКСЕЛЬ: Звичайно, наші манери менш вишукані, ніж у Луврі, пане посол Франції, але вони мають чесноту бути щирими й живими.

ШАНЮ: «О, видерті груди святої Агати!»? Авжеж, ваша королева говорить досить вишуканою мовою.

ЙОГАН: Вона може спілкуватися ще й сімома іншими. Вільно.

ШАНЮ: «Запузатіла, як свиня»?

АКСЕЛЬ: Коли вона народилася, вона волала таким низьким голосом, а її тіло було так густо вкрите волоссям, що вся Швеція повірила в народження хлопчика. Постійні викидні в її матері і така примарна, часто зраджувана надія мати принца ввели всіх в оману. Хлопчик! Це хлопчик! Чутка летіла швидше за коня, що зірвався на галоп. Хлопчик! Усіма коридорами. Хлопчик! Ревні пажі занадто скоро доповіли королю. Нарешті у нього хлопчик! Пролунали постріли з гармат, тих, що сповіщають про появу спадкоємця. І ось настала мить представити новонароджену дитину королю. Її сповили, і я власноруч відніс її до батька. Коли він розкрив пелюшки, то захлинувся криком: «Дівчинка! Дівчинка! Хитра! Вже! Бешкетниця! Вона всіх нас обдурила! Ця дівчинка вартує хлопчика. Ми чекали на принца, ми виростимо його найвеличнішим від усіх».

ШАНЮ: Змушений зауважити, пане канцлере Швеції, що наші монархії дещо відрізняються.

АКСЕЛЬ: Отож. Наша бере початок в одностайній згоді всіх груп, з яких складається націю. Ваша ж походить від якоїсь священної олії, яку наніс якийсь голуб на чоло якогось святого Луї. У нас нема такої сміховинної схильності до фантазії. Ні, пане. Ми, ми обираємо!

ДЕКАРТ: Королева виголосила надто сміливу промову. Цікавість. Знання. Мир.

ЙОГАН: Так. Вона дуже смілива, коли йдеться про захист власної незайманості. Щоразу, коли її дівоча пліва під загрозою, замість того, щоб покликати на допомогу, вона починає лементувати: «Вчені! Школи! Книги!»

АКСЕЛЬ (за допомогою жестів наказує йому замовкнути): Сину!

ЙОГАН (підкоряючись): Промова дуже добра. Дуже добра.

ДЕКАРТ: Вона керується свободою волі.

АКСЕЛЬ: А що таке, ця свобода волі, пане?

ДЕКАРТ: Бажання самостійно визначати власне існування.

АКСЕЛЬ: Лютер, наш духовний наставник, учить нас, що лише Бог визначає існування кожної людини.

ДЕКАРТ: На відміну від Лютера, я вірю, що ми можемо визначатися самостійно. Зауважте, у постійному діалозі з Богом. Ми тільки починаємо розуміти, що це, можливо, Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. Ми тільки починаємо розуміти, що те, що ми називали скінченним всесвітом, можливо, є безкінечним. Тож, вельми ймовірно, і Бог, якого нам було визначено, є невизначеним.

АКСЕЛЬ: Ось вони, безрозсудні твердження.

ДЕКАРТ: Новий світ відкривається перед нами.

АКСЕЛЬ: У нашої принцеси цікавість шпариста, як губка, усмоктує геть усе. Говорять з нею про місяць — вона стає астрологом. Про квітку — уявляє себе ботаніком. Попри впевненість, яку вперто виказує, вона могла би зацікавитися й міражами, пропонованими вашою Церквою, яка має сумну звичку перекроювати сторінки Євангелій на догоду примхам принців.

ШАНЮ (почувається незручно): Наразі я нічого не можу відповісти вам на ваше упереджене висловлювання. На цей час протоколом нічого такого не передбачено.

АКСЕЛЬ: Чуєте, вітер стогне в наших вересовищах? Ніч? Заметіль стогне на снігу?

ЙОГАН (замогильним голосом): Смерть католикам!

АКСЕЛЬ: Стогін душ наших батьків, наших братів, наших синів?

ЙОГАН: Папу на вогнище!

АКСЕЛЬ: Нескінченна туга тих, хто бився проти ваших папістів?

ЙОГАН: Хай поб’є грім той Рим!

АКСЕЛЬ: Можете спустошити наші шахти. Може вирубати наші ліси. А щодо іншого, знайте: Земля й надалі є центром Всесвіту; Бог — центром нашого життя; Лютер — наша зірка-дороговказ. І тримайте на припоні вашого філософа.

ШАНЮ: Згідно з нашим протоколом, цієї бесіди ніколи не було.

АКСЕЛЬ: Згідно з вашим протоколом.

ШАНЮ і ДЕКАРТ (разом): Панове...

Шаню і Декарт прощаються й виходять.

АКСЕЛЬ: Вона запросила в наші стіни самого диявола. Вона вислизає з моїх рук!

ЙОГАН: Мені подобаються мої ноги. Мені завжди подобалися власні ноги. Я люблю їх через їхню довжину. Мені вони видаються привабливими. Думаю,