Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Суворість 📚 - Українською

Читати книгу - "Суворість"

194
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Суворість" автора Юрій Липа. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
class="stanza">

Благословенні ви, мовчанки,

Що стиглі розцвітете нам;

Так по безсонних ночах ранки

Вогні засвітять долинам.

(1931)

Війна

1

Розвивайтесь, луки,

Ви, гори і долини,

Благословляють вас руки

Господа України!

В огні і терпінню —

Села, міста і ниви;

І не буде спасіння

Тому, хто зрадливий!

Бог спалить, розмече —

За несповнене слово,

О ти, гострий мече,

Веди нас наново!

2

Ми такі упиті

Тим, що Вона є знов, —

Що нам наші забиті

І наша кров?

Ми такі всі повні щастя

У сей великий час, —

Сподобись, земле, Причастя,

Сподобись, земле, — нас!

3

Чорний орел Мазепи

Покидає сонні Яси —

Покиньте барви, крепи,

Золото і всі прикраси!

Станьте кожен спокоєн

У лави, що в сяйві мітів:

Се — Українець-Воїн

Ворота помітив.

І в краю, де все клекоче,

Він побіди сіє,

Б’ючи межи очі

Тебе, Росіє!

4

Козак підхмелений, але — спокійний,

(Що йому, що кулі б’ють:

Наше життя, то ж — війни!)

Козак підхмелений, але — спокійний,

Палець на цинкель поклав,

Озирається, — чи хто не ошукав?

В його мізку часи минулі

Се — наче в огнищах путь,

А тепер се — його кулі,

Кулі так чітко б’ють.

На слова лукавства повні,

На темний, гадючий звив —

Їх клекіт промовний

І посування полків!

5

Орел золотий Побіди

Пролітає над моїм краєм, —

Що ж виплачете сильні діти?

Над голодом, неврожаєм?

Орел золотий Побіди

Приносить нам меч предобрий, —

Що ж ви станули, сильні діти,

Ви ж є хоробрі?

Орел золотий Побіди

Чуєте, клекоче:

Непереможні будьте, діти,

Сам Бог так хоче!

(1930)

Сімнадцятий

1

...Блискуча вість!

Це — Слава, празниковий гість,

Під торох мужній барабану

Веде, веде колись приспану

Юрбу розгойданих облич!

Це річ заліза — вища річ,

Це в блиску й сколиху багнетів,

В киванню мудрих кулеметів,

В перекликанню прапорів —

Непереможності порив.

2

Я вірю в великий Наказ,

Що трубить вічно в поход,

Мене, тебе, нас

Закликає до важких когорт.

Ім’я минулого — ми,

Ім’я будуччини — чин:

Хто став, — є слугою тьми,

Хто в поході, — звитяжець він:

Він підлетів, як орел,

Він злив усе,

Що з глибоких джерел

Повінь несе.

3

Випала нині пороша

На кривавий слід!

Ех, земля наша — хороша

Та й відважний — рід!

Ген-ген поскакали коні,

Шабельки бряжчать, —

У цім краю — сонні,

Не давайте спать!

Пішла, пішла піхота:

Наказ! Наш наказ!

Гей, кому охота,

Приставай до нас!

4

Розстріляного закопати,

Над ним ридатиме ще мати

І приговорить панотець!

Три сальви в мутне небо з криці:

Засни, дитино! Спи, аж ниці

Уславлять твій кінець!

Вона живе, та Україна,

Вона — над ним, Вона єдина

І в Ній корона Душ!

А ви, що стали тут довкола, —

Шапки здійняти, нижче чола, —

Спи, брате...

Кроком — руш!

5

Що ж, що нависли

Тучі на сонні ниви, —

По Божій мислі

Став дім Божий

Благочестивий!

Що ж: що не з нами

Очі ласкаві, —

Ми — грізні, ми — брами

Слави!

6

— Вперед, Україно! В Тебе — тяжкі стопи,

Пожари хат димляться з-під них:

Ні Росії, ні Європі

Не зрозуміти синів Твоїх!

Це не ті — балакучі орди,

І не ті — жадібні й пісні, —

Мовчазливі, горді,

У поломінному сні!

Їхніх рядів не зочити,

Їх крок — один.

Україна:

— Хто ж знав, що ви такі сміливі діти?

Українці:

— Хто знав Тебе, найпрекрасніша з країн?

(перед 1925)

Зайди

Прийшли чужинці у село масними,

Прийшли, накрали й станули непишні, —

Щось дивного, незгідливого з ними

Було в цих білих хатах, цвіті вишні,

У цих тополях, що — немов сторожа,

У дивних жартах, що для них — подзвінням:

І молодиця, що всміхалась гожо,

Здавалось їм, закидала б камінням.

Вітали їх уклоном, часом низьким,

Селяни простодушні, балакучі,

А у провулочках — набитії обрізки,

І погляд темний, ненависті туча.

То не «ізба». Весела, чиста хата,

Здавалося, причаїлась і ждала.

І ждали теж вони... куль?.. гасла?.. чи кинджала?..

...І сонце їм світило, мов крізь ґрати...

(1931)

Відступ

1

Порохом Україна взялася,

Чорна коло гармати стоїть,

(Не говоріте теорій, бо теорія продалася.

Не говоріте нічого: слова — то вороги!)

І коло Неї люди в подертій одежі.

Коло Неї — босі полки,

Що боронять останні межі,

Що моляться тільки їй!

Та молитва їх проста, без афектації,

Молитва полків:

— Правдо, ти — зброя Нації,

Ми — гнів!

— І от відступають у розривах,

Усе рідших розривах гранат,

І

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суворість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Суворість"