Читати книгу - "Непослушко довгі вушка і дзвінок, Стельмах Михайло"

—
Ми ж ходім собі в ліси
До ранкової краси".

Не багато і не мало
Вдвох лісами мандрували,
Прислухалися до птиць,
Нахилялись до суниць.

От дійшли вони до груші,
Сонце їй росицю сушить
Й прошиває туманець,
А в дзвінку бринить вітрець.

Як сокиру груша вздріла —
Листом, станом затремтіла,
Сльози капнули із вій:
"Вже кінець надходить мій!"

Та негадано сокира
Сумно стала біля звіра
І сказала груші так:
"Геть жени свій переляк.

Не зітну твого й листочка,
Не торкнуся й до сорочки,
Ти високо виростай,
Весели людей і гай.

Хай цвіте твоя урода,
Хай гілля важніє плодом,
Хай живе твій добрий сік
Не роки, а з віку в вік".

Грушка в подиві не знає,
Що і думать, та й питає:
"Може, вам струсить грушок?"
"Краще ти струси дзвінок".

І гойднувся стан високий
На всі боки, на всі боки,
Навіть сонце у гілках
Загойдалось, наче птах.

Загойдавсь і дзвоник в вітті,
Й диво дивне стало в світі —
Це ж срібло хтось трусить в ліс,
Це хтось казку нам приніс,

Це день хмари розганяє,
Промінь душу омиває.
Зайчик вмер, завмер на пні:
"Хоч би крапелька мені

Впала з дерева мелодій!
Чи про це і думать годі?"
І враз чує: "Не журись,
Цим і я вбивав колись".

Так це ж дзвоник Непослушку
Зашептав таке на вушко.
"Не лови, вушаню, гав", —
Й прямо в лапки зайцю впав.

З тої радості вухатий
Став стрибати, танцювати,
І вже так утнути зміг —
Іскри вибились з-під ніг!

Потім, дзвонячи щосили,
Прилетів у хату милу,
Тут три дні він калатав —
Батька-матір в ліжко вклав.

Далі з дзвоником щоднини
Став вчащати до родини,
Й надокучив так усім,
Що його віддали в дім,

Де вчать грати, танцювати.
Дуже радо і завзято
Взявсь вухань до гам, до книг.
А як рік в труді пробіг,

То за всі успіхи в школі
Він поїхав на гастролі,
Колосальний успіх мав,
Як в балеті виступав.

Навіть хтось став приміряться,
Чи не можна виступ зайця
Для ефектності подать
Разом з танцем лебедят.

Ну й сміявся з цього заєць,
Аж погриз великий палець,
Далі вухом рот накрив,
Бо на сміх скрадеться гнів…

На канікули зайчатко
Забирають мама й татко,
І тоді дзвінком своїм
Веселить він ліс і дім…

Як дзвінок у лісі, діти,
Стане срібно вам дзвеніти,
Так і знайте — зайченя
Славить вроду сонця й дня!..