Читати книгу - "Таємниця однієї криниці, Смаль Юлія"

Хай плетуть там свої сіті. Потім працьовита дівчинка поскладала розкидані речі до шафи, застелила ліжко, почистила калюжі, аж вони заіскрилися, і взялася мити посуд. Криничник не мив його багато років. Добре, що навколо вода. Прибирання тривало кілька годин і коли закінчилося, то домівка старого самітника аж сяяла від чистоти. Видно було, що дід задоволений.

— Ну що ж, ходи, будемо шукати твою криницю.

— Але як? Ви ж казали, що це дуже важко зробити!

— Ми спробуємо. Я ж тепер знаю, хто ти, то ми можемо просто проплисти до твоєї криниці.

А в цей час в криниці наших русалоньок був просто неймовірний рух: бабуся сварилася, Марко заглядав в кожне дзеркало, але не ризикував торкатися їх, бо бабуся пообіцяла зачинити його в кімнаті на цілий тиждень, щоб потім не мати мороки з пошуками. Русалоньки стрибали з дзеркала в дзеркало, але в них нічого не виходило. Щоб знайти Оленку, треба потратити багато днів, криниць же навколо — тисячі. Та раптом все стихло, бо зверху почувся голос дівчинки:

— Агов! Ви там?

— Ми то тут, а от що робиш ти там?

— Припливла річкою, що за хатою.

— І що я маю зараз тобі зробити? — насварилася бабуся. — В мене ледь не розірвалося серце — де шукати внучку, куди вона втрапила, та й чи жива, взагалі!!! А вона собі спокійно так каже, що припливла.

— Я насправді потрапила в криницю до діда Джерельного і він мені допоміг, — виправдовувалася Оленка, бабуся подобрішала.

— То що, ми сьогодні їстимемо? — спитав Марко, який ще з самого ранку не мав і шматочка хліба в роті. Він побачив сестричку, заспокоївся і відчув просто страшний голод.

— Ох, відчуваю, що найближчим часом мені не вдасться спокійно посумувати, — похитала головою бабуся. Поправила зачіску і посміхнулася Джерельному, який подивився у свій водоспад.

— Ну що ж, бувай, і ще, не свари онуку, вона мені поприбирала, славна дитина, хоч і язиката... — старі зморщені щоки аж почервоніли від незвичних вражень, — Чисто так стало.... Ну, до побачення.

— До побачення, криничнику.