Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » За мости відповісте… 📚 - Українською

Читати книгу - "За мости відповісте…"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За мости відповісте…" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
сказав Віктор, коли я виголосив перед ним промову про енергетичну цінність заповідника, — Острів це навіть не флора з фауною… І не тільки історія… Це Сила…

Коп, як я дражнив Віктора на американський штиб, добув з письмового столу зошит, з якого стирчали газетні вирізки і ще якісь друковані папірці.

— Ось подивись, — сказав, — вісімнадцяте століття… Російська армія веде турецьку війну… Солдати рубають дерева, перекопують Острів редутами. Якраз у районі Святилищ… Починається чума… Хто не втік, той помер…

Я слухав з цікавістю. Знав, що просто так Віктор не завів би цієї розмови.

- Імператриця дарує Острів Потьомкіну. Той збирається будувати тут палац… Швидко по тому раптово помирає в дорозі…

Коп знову зашелестів папірцями.

— Німці — меноніти… Жили на Острові близько ста літ… Покинули його, бо, за словами одного з керівників громади, «не мали ні в чому щастя».

Знову шурхіт папірця.

— Архітектор Вознесенський… Побудував мости через Острів… Мости… Через місяць опісля закінчення будівництва чи — то помер, чи — то наклав на себе руки.

— Попередній міський голова, — продовжував Коп опісля паузи, — активно пробивав ідею нових мостів… За будівництво пропонував розплатитись з інвесторами землею Острова… Помер… дуже загадково. Принаймні, пів-міста впевнено, що його отруїли.

Коп закрив зошит. Сказав тихо:

— Це лише те, що на поверхні. Я маю більше інформації.

— Чого це раптом ти зацікавився мостами? — спитав я.

— Це не для преси, — буркнув Коп. Я зітхнув.

Але у мого приятеля видно свербів язик.

— Тільки тобі… І не для друку. Вбито двоє людей. Будівник і сторож. Обоє — протягом тижня, в один і той самий час, близько півночі. Сторож був на своїй зміні, будівник затримався у друга, також сторожа. Обом відрізано голови.

— Чого? — перепитав я ошелешено.

— Голови відтято холодною зброєю, можливо великим ножем, або шаблею, — продовжував спокійно Коп, — дуже гострою, за словами мед експертів — ідеальний зріз… Після смерти вони ще йшли… без голів… Тіла знайшли у кільканадцятьох метрах по сліду крови.

— Охрініти! — вирвалося у мене, — просто кіно «Горець»… Залишиться тільки один…

— Ти, журналюго, дурний, — серйозно мовив Віктор, — Це люди… У них родини…

— Та в’їхав я… Але ж це означає…

— Третій випадок, — продовжував Віктор, — на щастя не закінчився смертельно. Директор заповідника затримався на роботі… На нього напали в приміщенні музею… За його словами він бачив в руці у нападника довгого ножа, навіть більше — щось схоже на шаблюку. Врятувало його те, що він встиг зачинитись у кабінеті. Нападник двері вибивати не став. Потерпілий говорить, що чув якісь голоси, але в тому не впевнений. Нападав на нього один… невисокий, з довгим волоссям… Це все, що він встиг роздивитись. Про попередні випадки директор нічого не знає, як і не знає ніхто… Нам наказано мовчати. І ніяких контактів з пресою.

— Це означає, - повторив я, — що на Острові орудує маніяк?

— Угу, — озвався Коп., - який ти здогадливий.

— Але ж музей далеченько від мосту…

— Схоже, що наш друг іде по висхідній. Читав написи на Вознесенських мостах?

Я кивнув. Опори мосту Вознесенського були геть списані графіті. «За мости відповісте!» А в одному з написів конкретно називалося директорове прізвище.

— Отож бо, — сказав Віктор, — ти часом нікого не підозрюєш?

Я здвигнув плечима. Знав людей, котрі з задоволенням одірвали б голови авторам проекту осквернення Острова, але жоден з них на мав талантів нінзя…

Віктор пообіцяв тримати мене в курсі розслідування в обмін на корисну інформацію. Це не дуже мені сподобалось, дуже бо змахувало на сексотство. А з другого боку… Маніяк з гострим ножем… відрізані голови… От аби він прирізав когось з тих, хто нагорі… Скажімо, кращого друга Президента, того, що мав українське прізвище, пишні кучері і невідому національність… Чим завинили роботяги? Та й директор… Пішаки…

Але вбивства припинились. А ще через тиждень до мене в редакцію зателефонував один знайомий.

Хлопець називав себе Туром. Як його звали насправді, я мабуть ніколи не дізнаюся. Познайомилися ми з ним на одному з Купальських свят. Колоритна така постать — високий, русявий, очі сірі, риси обличчя ніжні як у дівчинки. І вираз на цьому обличчі… такої сили і зверхности. В наші часи це велика рідкість. Я бачив подібний вираз лише раз — на лиці одного рок-співака. Це не понти, не гра… Це природжене.

— Потрібно зустрітися, — сказав Тур.

Я погодився і тут таки призначив місце зустрічі на одному з Святилищ. Тур був дуже дивною особою. Він встиг уже побувати і скінхедом, і рокером, і сатаністом… Все це, за його словами, переріс. В розмові сипав цитатами з Ніцше, Шопенгауера та Гурджієва. Років мав щось ледь за двадцять. Це він вказав мені місце шабашу дияволопоклонників з М. Екстрім у мене тоді був — запам’ятав надовго.

Якщо вже Тур хотів зі мною поговорити, то це міг бути матеріял на цілу сторінку. А тому в призначений час, увечері я вже сидів під молодим дубком, дивився на камінні кільця Святилища і виглядав юного неформала.

Тур з’явився з боку Молодечого вибалку… В джинсах та вільній чорній футболці, що обвисала на нім мішком. Я вже бачив його якось в цьому прикиді. На футболці спереду було зображено перевернуте розп’яття та напис англійською: «Христос є моїм ворогом». Ззаду мав бути ошкірений кістяк у білій хламиді і напис, також англійською: «Диявол є моїм братом». Причому у Тура навіть в думках не було когось шокувати. Він просто носив це і все. А я кожного разу мимоволі думав про те, скільки людей в нашому місті здатні зрозуміти написи, і що вони при тому відчувають.

Тур привітався скинувши вгору праву руку. Я відповів йому тим самим.

— Я хочу, — почав він без передмови, — розповісти… Тобі, бо більше нікому… Завтра я їду геть…

Він сів поруч і втупився в носки своїх кросівок.

— Може підемо в більш затишне місце? — запропонував я, — може хтось прийти…

— А, все одно… Це недовго.

Я дістав диктофон, поглядом спитавши дозволу. Він кивнув:

— Пишіть…

***

«Я не оповідатиму про себе, бо в цьому немає сенсу. Я з тих, хто буває старим уже в юності.

Я рано зрозумів, що живу серед потолочі та рабів. І захотів стати вільним…

«Вільним від чого? — питав Заратустра, — нехай же твій погляд скаже мені відверто: вільний для чого?»

Та хіба може вільна людина жити серед потолочі? І я заволав, що є самотнім.

Бо я не знав та й не знаю досі для чого прагнув волі.

«Колись дух був

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За мости відповісте…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За мости відповісте…"