Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- І правильно зробила. - Тепер вони вже сміялися обидва, все сильніше заглиблюючись в теплі спогади.

- Так, я тоді в кожній дрібниці намагався для тобе здаватися Суперменом. Чай, торти, солодка вата. Навіть на атракціони кликав, - вже більш серйозно сказав Стас, дивлячись Насті в очі.

- Я пам'ятаю, - дівчина зітхнула. - Ти був справжнім джентльменом, я це цінувала.

- У цьому я майже не змінився.

- Майже?

- Майже.

- А в чому ще не змінився?

- У ставленні до тебе, - дівчину, мов крижаною водою обдали, вона навіть слова на секунду всі втратила, не розуміючи, жартує він чи ні. А потім Стас посміхнувся. - Ти завжди для мене була чимсь таким світлим. Такою, якою повинна бути кожна дівчина. Такий собі еталон. Красива, доглянута, стильна, ввічлива, зі своїми прагненнями і світоглядом. Ти допомагала мені з геометрією, якщо я тупив або якщо просто хотів провести з тобою час, а ти цього не розуміла. Малювала таблиці, намагаючись втовкмачити в мою голову ту чи іншу теорему. І не просто пояснювала і йшла, а потім ще, приходячи на заняття до матері, кілька разів перевіряла, чи не забув я її. Та ти й маму мою підкорила. До жодної з своїх учениць вона не ставилася з такою теплотою, - у Насті і слів не знайшлося, щоб відповісти на подібні одкровення. Ніхто вже дуже давно не говорив їй такого. Адже це не просто загальноприйняте «виглядаєш чудово», як любить казати її чоловік, або «ти завжди прекрасна».

Слова, сказані Стасом, зігрівали, огортаючи чимось таким приємним, але давно забутим. Він говорив про неї не як про гарну картинку, а як про особистість. Виявляється, він пам'ятав так багато. Дівчина встигла забути ті чи інші ситуації, які сьогодні Стас описував їй з докладною точністю, відроджуючи в пам'яті те, наприклад, як її часто чекали біля під'їзду залицяльники, а він скаженів, проводжаючи її з пар. Спочатку вона не розуміла чому, а потім він зізнався їй у почуттях. І з тих пір Настя стала відмовлятися від його компанії, заради нього самого ж. Але він все - одно проводжав.

- Ти стільки пам'ятаєш, хоча пройшло вже багато років, - промовила вголос свої міркування, стежачи за тим, як він опускає очі на келих, крутить його в руці, а потім знову піднімає пронизливий погляд на неї.

- Я пам'ятаю все! - сказано настільки серйозно, що дівчина навіть не відразу знайшлася з відповіддю. Звичайно, їй приємно, що він багато чого не забував, лестить, що так добре про неї відгукується і не тримає зла за минуле, але щось в потемнілих очах, які стали кольору чорного шоколаду, не дає їй спокою. Важкий погляд, кудись в саму душу ...

Як тільки Настя зібралася відповісти, на її плечі лягли руки чоловіка.

- Дивлюся, не сумуєш, кохана! Але нам пора їхати вже. У нас зі Стасом завтра довгий день. - Стас знехотя відлепив від дівчини погляд, кивнув і підвівся. Настя теж піднялася, взявши зі столу маленьку сумочку.

- Дякую за приємну компанію, - стримано посміхнувся і протягнув руку. Настя вклала свою долоню в його для прощального легкого рукостискання, і тут же відчула теплоту його шкіри і легкий електричний розряд. Точно як вчора, коли вони сиділи за руку в тих огидних пов'язках на очах. Хлопець злегка стиснув її пальці, але Насті раптом стало незатишно. Вчора він робив так само. І це відчувалося неправильно.

- Тобі спасибі, - відповіла та поспішила забрати руку. Віктор так само потиснув хлопцеві руку, і абсолютно ніяк не відреагував на їх невинне рукостискання. Дивно. Виходить, тільки для Насті ця дія здалася протизаконною. Ще раз кинувши на хлопця швидкоплинний погляд, розвернулася і пішла за чоловіком до виходу, не помічаючи як ззаду її спину, обтягнуту чорним шовком, свердлить молодий співак.