Читати книгу - "Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша"

Плануючи на величезних крилах, пара граційних птахів приземлилася поряд із нами.

Молодий гарпій підняв голову, і я завмерла, наче заворожена. Бурштинового кольору очі обрамляли чорні вії, правильні риси обличчя та чуттєві губи змусили моє серце збитися з ритму. Чорне волосся недбало спадало на обличчя. Немов білий туман витіснив увесь світ , залишивши у моїй свідомості лише його образ. Я завмерла, навіть не помітивши, що він щось говорить.

— …Я питаю, чи з вами все гаразд? — повторив він, занепокоєно дивлячись на мене.

— Так. Все добре, — від усвідомлення своєї розгубленості на обличчі спалахнув рум'янец.

Хотілося провалитись під землю. Цей гарпій подумає, що я не в собі, раз на нього так витріщаюсь. Але акт самобичування перервав знайомий голос:

— А я думаю, яка бунтівниця могла підняти на вуха всіх гарпій в окрузі?! А тут глянь — Лізка наша. Чомусь я зовсім не здивована.

Нова хвиля шоку увігнала мене в ступор, знову позбавляючи дару мови. За спиною гарпії стояла Маринка — рідна дочка моїх прийомних батьків. Але ось виглядала вона по-іншому, за її спиною красувалися два білі крила. Маринка, як і я, виявилася гарпією.

— Ти їх знаєш, Вініжко? — спитав хлопець.

— Це прийомна дочка моїх батьків Лізка Крилова з Терри. Не знала, що вона тут. Вона втекла з дому, нікого не попередивши. Так ось де була пропажа! Батьки дуже здивуються!

Гарпій осудливо глянув на мене, не схвалюючи вчинку, яким оббрехала мене Маринка.

— Неправда, все було не так… — почала виправдовуватися.

— Це ти інших дуритимеш своєю награною добротою. А я знаю, яка ти насправді, брехлива, заздрісна…

— Припиніть! — владний жіночий голос перервав нашу суперечку. Приголомшена зустріччю з Мариною, я не помітила, як ще кілька гарпій спустилися до нас. Жінка шістдесяти років, струнка і з правильною поставою, підійшла ближче, сиве волосся зібране у високий пучок. Її крила зникли, варто було їй торкнутися ногами підлоги - одне це вже виділяло її серед інших гарпій. Подивившись згори, вона звернулася до нас: — Ваші імена?

— Рінка Талібастр.

— Атіка Гейл.

Від звуку мого імені шановна гарпія здивовано підняла брови. Легкий шепіт пройшовся і серед інших гарпій.

— Документи.

Дивно, як після того, що сталося, вони збереглися в мене в кишені. Я простягла свої папери.

Літня жінка уважно прочитала написане і сумно промовила:

— Від вас, Гейл, завжди одні неприємності.