Читати книгу - "Дівчина з ведмедиком"

Дощик, розкинувшись конусом дрібних матових перлин, жахає й вабить одночасно. Після хвилинного хитання я перемагаю себе й свою нерішучість. Холодні краплі тарабанять по спині, по плечах, по шиї; струмки води, лоскочучи, розповзаються по тілу, і тіло, раптом наскрізь пронизане різким і гострим поривом, холоне й свіжішає. Тіло остигло. Зі струмками води, що збігають тілом, зникають рештки млосної нічної каламуті, до м'язів приливає кров, і почуття особливої міці, легкости та ясної бадьорости охоплює всього мене. Відчувши чисту й просту радість, піднесене почуття чистоти, я розумію, чому народи Сходу цій насолоді ранкового омивання, цьому почуттю свіжости надавали значіння релігійного очищення.

Взявши душ, я почуваю себе свіжим, вільним і повним життя. Я витираюсь рушником, і тіло червоніє.

Зина гуркотить у дикт перегородки. Ми перегукуємось.

— Іполіте Миколайовичу, Ви?

— Я.

— Більше нікого?

— Нікого.

— Отже, тоді викидайтесь, я братиму душ.

— Тепер до сніданку чоловічі години.

— Я знаю. Та після сніданку Ви самі можете брати душ. Я хочу до сніданку. Все одно, окрім Вас, ніхто вранці не приходить. Викидайтесь, кажу, швидше.

Весь час, поки я витираюсь і одягаюсь, Зина енергійно гуркотить у перегородку.

Сандалії на босу ногу, загорнений комір сорочки з одкритою шиєю, без комірця й без краватки, — мій костюм спрощено до можливосте. Правда, на вулицях татарського містечка, коло фруктових крамничок, на алеях парку і навіть у ресторанах можна побачити молодих людей у самих трусах, та на таке останнє спрощення костюму я не наважуюсь.

Я виходжу, і Зина з жартівливою погрозою зарахується на мене рушником.

— У, який Ви маруда. Хіба так можна баритись? Ви хочете, щоб я таки спізнилася на сніданок.

Зина зникає за перегородкою.

4

Почуття свіжости вистачає ненадовго, і півгодини між душем та сніданком віддаюся шезлонгові, млявості й млявому спогляданню гір, неба, моря й пансійної ранкової метушні.

Білясте море сріблиться на сонці, непомітно зливаючись з молочно-білим небом; риса обрію губиться, і не можна відрізнити, де в потоках білого сяйва кінчається море й починається небо.

Садівник закінчує поливати клюмби: червоні і білі гвоздики, червоно-чорні і ніжно-жовті чайні троянди, білий запашний тютюн, кущі важких і пишних жоржин, різноманітні білі, блакитні, рожеві, сині, червоні квіти, що оточують різнобарвною стежкою клюмби й фонтан.

Мустафа уже приніс виноград, груші-бери, персики і, притулившись плечем до стовбура, стоїть, як звичайно, в холодку від волоського горіха Він виймає з кишені своїх широких штанів шкіряного кисета з тютюном, крутить цигарку і жде покупців.

З їдальні доноситься дзвін посуду. Через відчинені вікна я бачу, що подавальниці в білих халатах вже пораються коло столів, розставляючи посуд, яєчка, масло, сир, ковбасу. Товста Марта Борисівна, наш пенсійний завгосп, пропливла вже двічі між кухнею та їдальнею. Згинаючись під вагою, дівчата вдвох вносять великий самовар, що парує. За хвилину дзвонитимуть.

Рівно о 8-ій дзвінок на перший сніданок.

Розсівшись за столиком, що його для Тихменєвих застеляють не в загальній їдальні, а на веранді, Мар'я Семенівна починає свої клопотання. Вона передає мені масло й радить покуштувати вудженої скумбрії, яку мила Марта Борисівна, за спеціяльним проханням, привезла сьогодні з Ялти. Я беру скумбрію, беру масло, беру сир, усе, що мені пропонує й передає Мар'я Семенівна. Відмовлятись од будь-чого не можна, бо це значило б образити Мар'ю Семенівну. Я намазую хліб широким шаром масла, чищу скумбрію й присуваю до себе блюдечко, на якому лежить пара традиційно зварених в смятку яєчок. Мар'я Семенівна за сніданком розповідає про швайцарський табльдот, де подають уранці на перший сніданок холодне масло, настругане тоненькими скрученими шматочками, мед, варення, кайзерки, молоко од кіз і добре звуджену нежирну шинку.

Марта Борисівна підходить до нашого столика привітатись і довідатись про те, як пройшла ніч, чи не кусали москіти, чи не трапилося серед поданих яєчок якогось попсованого та як сподобалась привезена з Ялти скумбрія.

5

Після сніданку ми з Лесею й Зиною вузенькою стежкою, порослою кущами ожини та фіговими деревами, що крутиться між камінними огорожами виноградників, стежкою, яка більше нагадує річище висохлого струмка, збігаємо вниз до моря на пляж.

Мар'я Семенівна лишається вдома. їй лікарі заборонили бути на сонці, та в неї, до того ж, багато найрізноманітніших справ.

Мар'я Семенівна живе почуттям чутливої приязні. Навколо неї, де б вона не опинилась, одразу створюється гурток дуже милих осіб. У неї милий зав, Казимир Владиславович; мила господиня, Марта Борисівна; мила прибиральниця, Танюся; милий листоноша; милий Мустафа. У неї вистачає щирої благосности на всіх людей, де б їй не траплялося з ними зустріватись. Правда, її благосність грузька й важкувата, бо Мар'я Семенівна любить переобтяжувати кожного дорученнями. Вона любить комфорт і комфортабельність, і тому їй завжди щось треба, чогось не вистачає і бракує будь-яких дрібниць.

Для Казимира Владиславовича, коли він їде до Ялти, у Мар'ї Семе-нівни рке є наготові великий список речей, без яких, на думку Марї Семенівни, вона в даний момент ніяк не може обійтись. Коли для всіх готується кефаль, Мар'я Семенівна прохає Марту Борисівну приготувати для неї також цвітну капусту. Коли ж усім подаватимуть фаршовані помідори, улюблена страва Марї Семенівни, Мар'я Семенівна не забуде нагадати, щоб їй сьогодні ще неодмінно зробили шпінат з грінками й подали на стіл до грінок вершкове масло. І так велося не з будь-яких особистих примх або ж капризів Марї Семенівни, а тільки тому, що милі люди хочуть бути милими, і їй було б ніяково й незручно відмовитись від запропонованих послуг.

Звернутись до Марї Семенівни зі звичайним питанням: чи немає в ліжку блощиць, це значило створити