Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На внутрішньому боці кришки було вигравіровано:
K. A. від Д. Париж, 10 листопада.
Солодких снів.
— 10 листопада, — задумливо сказав Пуаро.
— Саме так, а зараз уже кінець червня. Тому, здається, вона приймала це не менше ніж півроку. А оскільки рік не вказано, то, може, й півтора року чи більше.
— Париж. Д., — прочитав, суплячись, Пуаро.
— Так. Це вам щось підказує? Проте я не запитав, який ваш інтерес у цій справі. Припускаю, що у вас вагомі причини. Гадаю, хочете знати, чи це самогубство? Що ж, не можу сказати. Та й ніхто не скаже. Хоча, зі слів покоївки, дівчина була дуже життєрадісна вчора. Усе це нагадує нещасний випадок, і, на мою думку, так і є. Веронал дуже непевний. Можна прийняти в біса багато, та це не вб’є вас. А можна трішечки — і готово. Тому це небезпечні ліки. Безперечно, експертиза визначить причиною смерті нещасний випадок. Боюся, більше я нічим не зможу допомогти вам.
— Можна мені оглянути сумочку мадемуазель?
— Звичайно, звичайно.
Пуаро витяг вміст сумочки — тонку хустинку з ініціалами «К. М. А.» у кутку, пудреницю, помаду, фунтову банкноту, дрібні монети та пенсне.
Детектив надзвичайно зацікавився останньою знахідкою. Пенсне було строге, класичне, в золотій оправі.
— Цікаво, — зауважив мій друг. — Я не знав, що міс Адамс носила окуляри. Мабуть, використовувала їх лише для читання.
Лікар узяв пенсне в руки.
— Ні, ці окуляри для вулиці, — визначив він. — І досить сильні. Людина, що носила їх, очевидно, дуже короткозора.
— Вам відомо, чи міс Адамс…
— Я ніколи її не відвідував. Лише якось мене викликали оглянути нарив на пальці покоївки. Більше я ніколи не бував у тій квартирі. Тоді я на мить і побачив міс Адамс, та вона була без окулярів.
Пуаро подякував лікареві, і ми пішли. Бельгієць був спантеличений.
— Можливо, я помиляюся, — зізнався він.
— Що вона назвалася іншою особою?
— Ні, це, здається, уже доведено. Я про її смерть. Очевидно, вона мала веронал. Тому, можливо, вона була втомлена і надто схвильована вчора й вирішила влаштувати собі хороший нічний відпочинок.
Раптом детектив застиг на місці, що сильно здивувавало перехожих, і почав емоційно ляскати однією рукою по іншій.
— Ні, ні, ні! — продовжував він у тому ж дусі. — Чому той нещасний випадок стався так зручно? То не був нещасний випадок. То не було самогубство. Ні, вона зіграла свою роль, і тим самим підписала собі смертний вирок. Веронал могли вибрати просто тому, що знали, що час від часу вона його приймала, а також мала цю скриньку. Але, якщо так, убивця мав чудово її знати. Хто ж цей «Д.»? Гастінґсе, я багато віддав би, щоб дізнатися, хто він!
— Пуаро, — сказав я, бо той так і залишався заглибленим у свої думки. — Краще ходімо. Усі дивляться на нас.
— Що? А, можливо, ви маєте рацію, хоча мені це не заважає. Принаймні це не перешкоджає плинові моїх думок.
— Але люди починають сміятися, — пробурмотів я.
— Хай собі.
Я не зовсім погоджувався з ним. Мені страшно бути у всіх на виду. А єдине, що турбує Пуаро — ймовірність того, що волога чи тепло пошкодять його славнозвісні вуса.
— Ми візьмемо таксі, — оголосив він, махаючи ціпком.
Одне з таксі зупинилося, і детектив попросив відвезти нас до «Женев’єв» на Моффат-стріт.
«Женев’єв» виявилася однією з тих крамничок, де на першому поверсі стоїть скляна вітрина з непримітним капелюшком і шарфом, а справжня робота відбувається поверхом вище, через проліт затхлих сходів.
Ми піднялися сходами і зупинилися перед дверима з написом «Женев’єв. Будь ласка, заходьте». Скориставшись цим запрошенням, ми опинилися в крихітній кімнаті, заповненій капелюшками, й імпозантна білявка попрямувала до нас, підозріливо дивлячись на Пуаро.
— Міс Драйвер? — запитав той.
— Не впевнена, чи мадам зможе прийняти вас. Ви з якого питання?
— Будь ласка, скажіть міс Драйвер, що друг міс Адамс хотів би з нею зустрітися.
Білявій красуні нічого не довелося робити. Чорна оксамитова завіса відхилилася, і в кімнаті з’явилося мініатюрне життєрадісне створіння з яскраво-рудим волоссям.
— У чому річ? — вимогливо запитала вона.
— Ви міс Драйвер?
— Так. Що там із Карлоттою?
— Ви вже чули сумну звістку?
— Яку ще сумну звістку?
— Уночі міс Адамс померла вві сні. Передозування вероналом.
Очі дівчини широко розплющилися.
— Який жах! — вигукнула вона. — Бідна Карлотта. Я не можу повірити. Учора вона була сповнена життя.
— А проте, мадемуазель, це правда, — промовив Пуаро. — Гляньте, от-от перша година. Чи не викажете мені честь, пообідавши зі мною та моїм другом? Я хочу запитати вас дещо.
Дівчина зміряла його поглядом. Вона була маленьким бійцем. Певним чином вона нагадувала мені фокстер’єра.
— Хто ви такі? — запитала вона напряму.
— Мене звати Еркюль Пуаро, а джентльмен — мій друг, капітан Гастінґс.
Я вклонився.
Її погляд блукав від одного до другого з нас.
— Я чула про вас, — сказала міс Драйвер раптом. — Я піду.
Потім покликала білявку:
— Дороті!
— Так, Дженні?
— Місіс Лестер прийде щодо тієї моделі «Роза Декарт», яку ми для неї шиємо. Спробуй інші пір’їни. Бувай! Сподіваюся, я не надовго.
Вона схопила маленький чорний капелюшок, енергійно напудрила носик і глянула на мого друга.
— Готова, — коротко сказала вона.
Через п’ять хвилин ми сиділи в невеличкому ресторані на Дувер-стріт. Пуаро вже зробив замовлення офіціанту, і перед нами стояли коктейлі.
— Тепер, — почала Дженні Драйвер, — я хочу знати, що все це означає. У що вплуталася Карлотта?
— Отже, вона таки у щось вплуталася, мадемуазель?
— Спершу з’ясуймо, хто ставитиме запитання: ви чи я?
— Гадаю, запитувати мав би я, — усміхнувся детектив. — Мені дали зрозуміти, що ви з міс Адамс були хорошими подругами.
— Саме так.
— Eh bien, тоді прошу вас, мадемуазель, прийняти моє урочисте запевнення, що все, що я роблю — в інтересах вашої покійної подруги. Запевняю вас.
На якусь мить запала тиша, Дженні розмірковувала над почутим. Нарешті швидко кивнула, згодившись.
— Я вірю вам. Продовжуйте. Що ви хочете дізнатися?
— Як мені відомо, мадемуазель, ваша подруга вчора обідала з вами.
— Так.
— Чи поділилася вона своїми планами на вечір?
— Вона говорила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.