Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але вона щось сказала?
— Карлотта сказала дещо, до чого ви, здається, хилите. Майте на увазі, вона говорила зі мною конфіденційно.
— Розумію.
— Що ж, дайте подумати. Гадаю, я краще поясню своїми словами.
— Як забажаєте, мадемуазель.
— Так от, Карлотта була схвильована. А її важко схвилювати, вона не з таких. Карлотта не розповіла мені нічого конкретного — обіцяла комусь мовчати, — але мала щось на умі. Як я зрозуміла, якийсь величезний розіграш.
— Розіграш?
— Вона так сказала. Вона не згадувала як, коли чи де. Тільки… — Дженні затихла й нахмурилася. — Бачте, Карлотта не з тих, хто любить утнути жарт чи розіграш. Вона серйозна, добра та працьовита дівчина. Я намагаюся сказати, що, без сумніву, хтось підмовив її на цей трюк. І я думаю, — майте на увазі, то не вона сказала…
— Ні, що ви. Я розумію. Що саме ви думаєте?
— Я думаю… Я була майже впевнена, що це якось стосувалося грошей. Ніщо так не збуджувало Карлотту, як гроші. Така вона була. У ділових справах вона була однією з найкращих, кого я знала. Вона не була б така схвильована, така задоволена, якби тут не йшлося про гроші, досить багато грошей. У мене склалося враження, що вона збиралася зробити щось на спір і була цілком певна, що виграє. Та все-таки це не зовсім так. Тобто Карлотта не закладалася. Я ніколи не чула, щоб вона погоджувалася на парі. Але, так чи так, я впевнена, що річ була в грошах.
— А вона, власне, цього не говорила?
— Н-ні. Просто сказала, що незабаром зможе дозволити собі те-се. Збиралася привезти свою сестру з Америки в Париж. Вона дуже любила молодшу сестру. То дуже ніжна дівчина і, здається, має хист до музики. Це все, що мені відомо. Ви про це хотіли знати?
Пуаро кивнув.
— Так. Ви підтвердили мою теорію. Визнаю, я сподівався дізнатися більше. Я очікував, що міс Адамс буде пов’язана обіцянкою секретності, але сподівався, що, як і всі жінки, вона не витримає і поділиться таємницею з найближчою подругою.
— Я намагалася змусити її розповісти, — визнала Дженні, — але Карлотта просто засміялася і пообіцяла, що колись розкаже.
Детектив якусь мить мовчав, а тоді запитав:
— Вам знайоме ім’я лорда Еджвера?
— Що? Того, якого вбили? Бачила в газеті півгодини тому.
— Так, того самого. Не знаєте, чи міс Адамс була з ними знайома?
— Не думаю. Навіть упевнена, що ні. О, стривайте.
— Так, мадемуазель? — нетерпляче запитав Пуаро.
— Як же це було? — Вона нахмурила брови, силкуючись щось пригадати. — Так, згадала. Якось вона згадала його. Надто жорстко.
— Жорстко?
— Так, вона сказала — як же саме? — що такому чоловікові, як він, не слід дозволяти руйнувати життя інших своєю жорстокістю та браком розуміння. Сказала — що ж, саме так і було, — що він один із тих, чия смерть пішла б усім на користь.
— Коли вона сказала це?
— О, здається, минулого місяця.
— Чому зайшла така тема?
Дженні Драйвер кілька хвилин напружувала свої мізки, та зрештою похитала головою.
— Не пам’ятаю, — зізналася вона. — Його ім’я просто само якось випливло. Можливо, було в газеті. Хай там як, я пам’ятаю, як мене здивувало, що Карлотта раптово могла стати така різка щодо того, кого навіть не знала.
— Справді дивно, — задумливо погодився Пуаро, а тоді спитав: — Вам відомо, чи міс Адамс приймала веронал?
— Я нічого про це не знаю. Принаймні я ніколи не бачила, щоб вона приймала його чи згадувала про це.
— Ви бачили в її сумці невелику золоту скриньку з ініціалами «K. A.», викладеними рубінами?
— Невеличку золоту скриньку? Ні. Упевнена, що ні.
— То, можливо, вам відомо, де була міс Адамс минулого листопада?
— Хвилинку. Наприкінці листопада вона повернулася у Штати. А до цього була в Парижі.
— Сама?
— Звичайно, сама. Вибачте, ви, мабуть, питали не про це. Не знаю, чому Париж завжди асоціюється з найгіршим. Це дуже миле респектабельне місце, та й Карлотта не була однією з жінок на вихідні, якщо ви до цього хилите.
— Тепер, мадемуазель, я поставлю вам дуже важливе запитання. Чи був чоловік, яким міс Адамс особливо захоплювалася?
— Моя відповідь «ні», — повільно сказала Дженні. — Карлотта, відколи її знаю, цілком присвятила себе роботі та хворобливій сестрі. Вона почувалася головою сім’ї, від якої залежать усі, тому й діяла відповідно. Тож моя відповідь чітка — «НІ».
— О! А якщо не так категорично?
— Я не здивувалася б, якби дізналася, що останнім часом Карлотта захопилася якимось чоловіком.
— Ага!
— Попереджаю, це лише мої здогадки. Я кажу це з огляду на її поведінку. Вона стала іншою, не зовсім емоційно-піднесеною, а розсіяною. І вигляд у неї був трохи інший. О, не можу пояснити. Це те, що може відчути лише інша жінка. І, звісно, я можу цілком помилятися.
Пуаро кивнув головою.
— Дякую, мадемуазель. І ще одне. Чи є в міс Адамс друзі з ініціалом «Д.»?
— «Д.», — задумливо мовила Дженні Драйвер. — «Д.»? Вибачте, але нікого не пригадаю.
Розділ одинадцятий
Егоїстка
Не думаю, що Пуаро очікував почути на своє запитання іншу відповідь. І все-таки сумно похитав головою. Він досі перебував у задумі. Дженні Драйвер нахилилася вперед, опершись ліктями на стіл.
— А тепер, — спитала вона, — мені щось розкажуть?
— Мадемуазель, — сказав детектив. — Передусім дозвольте мені похвалити вас. Ваші відповіді на мої запитання були надзвичайно розумні. Очевидно, мадемуазель, у вас є мізки. Питаєте, чи я вам щось розповім. Відповідаю — не багато. Мадемуазель, я розповім вам лише кілька голих фактів.
Він замовк, а потім тихо продовжив:
— Минулого вечора у своїй бібліотеці був убитий лорд Еджвер. Учора о десятій годині леді, — гадаю, це була ваша подруга міс Адамс, — прийшла до будинку і захотіла зустрітися з лордом, назвавшись леді Еджвер. Вона надягла золотисту перуку і нафарбувалася, щоб бути схожою на справжню леді Еджвер, а це, як ви напевно знаєте, міс Джейн Вілкінсон, акторка. Міс Адамс (якщо це була вона) пробула там лише кілька хвилин. Вона вийшла з будинку о п’ять хвилин на одинадцяту, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.