Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Амелія:
На той день я поїхала до своєї хрещеної, яка без зайвих слів чи пояснень гостинно мене прийняла. Мовляв, вона завжди рада мене бачити! Я була рада не менше, адже вона була єдиною хто мене розумів та підтримував, єдиною хто вірила мені, допомагала та була на моєму боці.. Я приїхала до неї із сльозами на очах та одразу ж розповіла про все що сталося...
- ...і я просто втекла..Мені було так незвично боляче..Але чому? Він ж просто був моїм фіктивним хлопцем і нічого більше, ніби звичайний діловий партнер, але його слова.. мені було настільки огидно..- закінчую поволі свою розмову, намагаючись викинути з голови існування Стаса..
- Я завжди знала, що моя подруга не дружить з головою, але щоб настільки..- розсудливо вона натомість похитала головою і додала:- Хотіти одружити доньку за будь кого заради вигоди - це низько навіть для неї..Хоча ваш план із тим Станіславом був не таким поганим.. 
- Був, але він...
- Чекай, люба моя, не поспішай із висновками! Ти ж казала, він випив і був у компанії своєї команди.. Ти впевнена, що він говорив це всерйоз? Впевнена, що це був він, а не його п'яна версія?  Ти ж добре розумієш, що п'яні люди можуть сказати все, що захочеш або навпаки..- ще більш розсудливо додала хрещена..
- Так, але це його не виправдовує! - всеодно наполягаю на своєму і враз чую як гуде мій мобільний, отже знову дзвонить Стас. От що йому не зрозуміло у слові не писати і не дзвонити мені? Чому хлопці завжди поводяться так тупо? 
- Може треба було його вислухати? Бачиш, значить він картає себе, якщо так часто надзвонює та не зупиняється! Амеліє? - перепитує моя супутниця..
- Не змушуйте робити те, що ніяк не допоможе! Ну послухаю я його і що це змінить? 
- Амеліє, дівчинко, ти як маленька! Авжеж багато чого змінить! Можливо він зможе все нормально пояснити? 
- Що пояснити? "Амеліє, вибач, я не це мав на увазі!" Це він мені скаже? - обурююсь я..
- Навіть якщо так! Це краще ніж нічого! Чомусь я впевнена, що йому є що сказати! - наполягає на своєму і хрещена. Чому вона так захищає його? Вона ж навіть не знає який цей Стас? Хоча, тут здається навіть я не впевнена чи знаю його справжнього! 
Зрештою, переживши одну ніч у своєї хрещеної я повернулась додому до батьків, які вже також приїхали від тітки Корнелії... Довелось дуже добре замаскувати свої синяки під очима, адже цю ніч я так і не спала: думала про слова Стаса, слова моєї хрещеної і замислювалась над тим, чому мені було так неприємно? 
Після візиту до тітки, мої батьки були сповнені ентузіазму , тому поки я вирішила нічого не розповідати про Стаса, адже є висока ймовірність того, що вони одразу ж покличуть старого Труша..А це гірше за все, що я могла тільки пережити..Тому доведеться зачекати слушного моменту..Якщо цей момент взагалі настане..
- Тож, надіюсь ти була розсудливою дівчиною і ці два дні провела поруч із Станіславом! - запитально підняла брову моя матінка..
- Авжеж! Ми разом жили у його окремій квартирі! - потішаю самолюбство батьків..
- В нього навіть окрема квартира є? Та це ж чудово дитино моя! Ми виграли джекпод! - радіє батько.
І ці допити тривали ще довго..Якщо чесно набридло слухати одне й те ж: "Велика у нього квартира? Багато кімнат?", "Він запропонував тобі жити у нього?", "Ви спали на одному ліжку?" , "Квартира і справді велика?" І все у цьому дусі! Терпіла я до останнього моменту, поки телефон мого батька не завібрував від дзвінка..
- Дзвонить Олександр Кричевський! - радісно скрикує батько, а я намагаюсь зберігати спокій і молитись, щоб той тільки не запросив нас до себе, до знову побачити Стаса я точно не готова! Принаймні не зараз! 
Станіслав:
Я довго думав, що робити. Амелія вперто ігнорувала мої дзвінки та повідомлення, тому треба було діяти рішуче. Повернувшись додому до дядька я вирішив із ним серйозно поговорити.. Але на мій подив попри хороший настрій, дядько помітив зміну мого, який я не зміг нормально приховати. Адже був засмучений і розлючений на самого себе..
- Стас, в тебе все добре? Ти ж казав, що ці два дні проведеш з Амелією? Не бачу радості на твоєму обличчі! Щось сталось? - перепитав дядько, зручно вмостившись на своє крісло..
- Ну якщо чесно, то так! Сталось! І я не знаю, як це виправити! - зізнаюсь, але не встигаю договорити, як дядько вміло мене перебиває, вмикаючи свої вангуючі здібності:
- Ви посварились? 
- Так! Я зовсім не усвідомив, як образив її! А тепер вона ігнорує будь який зв'язок зі мною! 
- І тебе це чіпляє? Вона настільки важлива для тебе? - вкрай серйозно запитав Кричевський, змусивши мене і справді задуматись. А чи важлива для мене Амелія? Чи хочу я знову бачити її і бути поруч? Знову могти торкатись, цілувати чи обіймати? Бачити її посмішку, терпіти вибрики чи образи? Заспокоювати коли вона істерить? Стикатись із її складними характером і проблемами? Чи хочу, щоб вона зараз була тут? Я справді конкретно замислився, згадуючи кожен прожитий момент із цією дівчиною, кожну її емоцію та образ: блакитні очі, які завжди вміло приховували всі почуття, губи, які то посміхались, то були підвладні тільки мені, щоки, які червоніли коли ми були дуже близько один біля одного..Чи зміг я так легко закохатись у цю дівчину вважаючи її спочатку ненормальною та божевільною? Чи зміг би я взагалі кохати, якби так раптово не з'явилась вона? Чи далі продовжував грати у футбол, ходити на дурні вечірки шукаючи коротких знайомств та романів? Якби не вона, я б справді залишився тим самим Стасом, який бачить у всьому жарти і зовсім не серйозні речі, який приймає світ як рофл, а людей - просто, як забаву на одну ніч чи спілкування на один вечір! Але з появою Аселії, все якось непомітно змінилось! Вперше в житті я відчував ревність! Справді я готовий був порвати будь- кого хто тільки дивився чи дихав у її сторону, будь-кого хто торкнувся її чи зажадав більшого. В усіх я бачив своїх суперників, які зможуть легко її забрати. Хоч наші стосунки були фіктивні, але я не міг спокійно бачити, як хтось вправно може її просто забрати..І тільки заспокоювався тоді, коли вона стояла поруч, коли я тримав її у своїх обіймах, а вона шепотіла, що я божевільний хлопець..Так, здається я і справді збожеволів поруч із нею! Мене зводив з розуму її зовнішній вигляд, кожен вигин її тіла, кожен новий образ, нова зачіска чи навіть новий макіяж..Та й без цього всього вона була просто ідеальною, а коли одягала мою футболку то просто нереальною, поруч з якою було важко тримати себе у руках..Я й сам не помічав як тону просто у її присутності, не помічав, щоб був ладен зробити все, чого вона тільки побажає або просто подумає. Я був ладен на все..А тепер, коли вона вперто ігнорує наш будь який зв'язок, мені ніби перекриває дихання. Хай це звучить смішно і ніби епізод з фільму, але тільки вона була моїм киснем, без якого тепер важко зробити навіть найменший вдих.. То чи важлива для мене Амелія? Так! Безумовно! Інших слів я просто не знайду! Тільки знаю, що готовий боротися за нас обох. Навіть якщо вона нічого не відчуває до мене, я готовий ділитись цим почуттям на двох, хай там що..
- Так, дядьку, дуже важлива! - після здається вічності роздумів нарешті відповів я.. Кричевський схвально кивнув головою, посміхнувся і промовив:
- В цьому я не сумнівався! І знаю як тобі допомогти! Запросимо сьогодні на вечерю Крофтів, вони якраз мали повернутись. Впевнений вони обов'язково змусять Амелію прийти, а далі все буде тільки у твоїх руках! 
В ту ж секунду в мене трохи відновилось дихання.. Зрештою мій дядько непоганий чувак, і справді хоче, щоб племінник був щасливий..І напевно тільки тепер я це справді усвідомив 
- Дядьку, ви дуже мені допоможете, дякую! - одразу міняюсь на обличчі..
- За рано ще дякувати, все залежить тільки від тебе! А тепер йди готуйся, я телефоную містеру Крофту..- серйозно промовив дядько, наполягаючи, щоб я вийшов із його кабінету.. Залишається тільки чекати та не наробити ще більше дурниць, бо це може бути мій перший та останній шанс, щоб здобути прощення Амелії..