Читати книгу - "Поряд з тобою, Ірен Вастро"

Так минає декілька днів.  Сьогодні знову прогулюємося з Артемом. Я дуже рада, що він взяв себе в руки, та почав виходити на люди.  Зараз ми приїхали до парку, що недалеко від його дому. Їмо морозиво та розглядаємо перехожих.

-Дякую. Що витягла мене з депресії.- каже Артем.- Так гарно продовжувати жити.- каже він.

-Немає за що.- кажу я смакуючи морозивом.

Раптом Артем починає сміятися.

-Що?- питаю не розуміючи чого сміється.

-Ти вся у морозиві, як кіт, в сметані.- каже витираючи серветкою мені обличчя.

Завмираємо, зутрічаємося поглядами. Чомусь серце починає стукати, як навіжене.

-Дякую.- кажу забираючи серветку з його рук.

 В цей час дзвонить Леонід.

-Алло. Привіт.- кажу я.

-Привіт. Ти де зараз?- запитує він.

-В парку.- кажу я.

-З Артемом?- питає він.

-Так.- кажу я.- Ти ж знаєш про прохання Жанни.- кажу ніби виправдовуючись.

-Давай я за тобою заїду сьогодні увечері. Ти коли закінчуєш? Маю до тебе серйозну розмову.- каже Леонід.

-Добре. О сьомій буду вільна. Адресу скину смскою.- кажу я.

-Добре.- каже  він і вимикає телефон.

-Твій хлопець?- питає Артем сумним голосом.

-Так. Хоче зустрітися.- кажу я.

-Ясно. Може поїдемо додому?- питає Артем.

-Але ж ми нещодавно прийшли!- кажу я.

-Я втомився. Хочу відпочити.- каже він і їде вперед.

Наздоганяю його на виїзді з парку.

-Ого, який ти швидкий! Ледве наздогнала!- кажу я зупиняючись поряд.

-Хоч руки мене не підводять.- каже хлопець.

-Нічого, скоро  буде бігати щоранку цим парком.- кажу я.

-Я на це сподіваюся.- каже Артем та дивиться на мене з сумом.

-Гей, чого носа повісив? Давай навипередки?- кажу я і біжу вперед.

Артем наздоганяє мене та хапає до себе на коліна.

Дивиться на мене дивно не зводячи погляду. Перебуваю так близько, що не вистачає кисню. Нарешті відмираю і кажу:

-То хто переміг?- кажу і встаю з колін хлопця.

-Ти. Як завжди.- каже дивлячись на мене.

-Пішли.- кажу я намагаючись заспокоїти дихання.

-Рушаймо.- каже  натякаючи на інвалідне крісло.

До будинку йдемо мовчки, чомусь не перестаю посміхатися. Та що це зі мною? У мене зустріч з моїм хлопцем, а я тут  про іншого думаю. Ні, ні. Це просто мої вигадки! Прийшовши додому готую вечерю для Артема та збираюся на побачення.

-Смакота. Ти дуже гарно готуєш.- каже Артем.

-Через декілька днів приїде Жанна і буде годувати своєю смакотою.- кажу я.

-Сестра звісно теж добре готує, але  я буду чекати на обіцяні млинці з яблуками.- каже хлопець.

-Добре, добре.- кажу я всміхаючись.

Лунає дзвінок в двері. Це мабуть Леонід.

-Проходь, я зараз одягнусь і підемо.- кажу я Леоніду.

Йду до ванної, підфарбовую губи та чую шматок розмови.

-Так, я її ціную. І сьогодні збираюся навіть зробити їй пропозицію. Тому мабуть вона до тебе більше не прийде.- каже Леонід.

-Бажаю вам безмежної любові.- каже Артем, коли я приходжу до них в кімнату.

-Про що розмова?- питаю я, дивлячись на засмучений погляд Артема.

-Все добре, кохана.- каже цілуючи в губи.- Пішли.- каже він.

- Гарного вечора, Артеме.- каже Леонід і виходить  з квартири.

-Гарного вечора, Артеме.- кажу я інамагаючись не дивитися на нього йду з квартири.

На душі страх. Що мені відповісти на пропозицію Леоніда? Невже ми більше не побачимося з Артемом?

Поки є час, та натхнення друкую продовження історії.  Сподіваюся, що вона вам цікава. Дякую, що підтримуєте історію вподобайками. Приємного прочитання.

Ваша ІРЕН ВАСТРО.