Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Після поразки скіфів зв'язки з Македонією не перервалися. Під час перебування на Сході Олександра Македонського відбувся обмін посольствами між ним і скіфами [Arr. IV, 15, 2]. У ході переговорів скіфські посли повідомили Олександра, що після смерті їхнього царя Атея (?) його наслідував брат[164].

Серед подій на західних кордонах Скіфії наприкінці IV ст. до н. е. слід відзначити похід Лізімаха — діадоха Олександра Македонського, який вже після смерті царя — 313 р. до н. е. — мав сутичку зі скіфами, які виступили у союзі з фракійцями.

Є відомості письмових джерел про відносини між скіфами та греками Боспорського царства.

Детально розповідає про династичний конфлікт на Боспорі у 310—309 рр. та про активну участь в ньому скіфів Діодор Сицилійський [XX—22—26]. Особлива цінність цього джерела полягає в тому, що Діодор мав змогу використати якісь джерела — праці боспорських істориків, що досі не збереглися[165].

Після смерті боспорського царя Перісада почалася боротьба за престол між його синами Сатиром, Евмелом та Пританом. Царем став старший брат Сатир. Евмел виступив проти. На боці законного царя виступили скіфи-союзники (вони виставили не менше 10 тис. вершників і понад 20 тис. піхоти) та найманці — не більше 2 тис. греків (важкоозброєні воїни-гопліти (?) разом із фракійською легкоозброєною піхотою). Евмел заручився підтримкою царя одного з племен Прикубання — фатеїв — Аріафарна на чолі з 22 тис. піхотинців та 20 тис. кіннотників. Навряд чи треба сумніватися що дані про кількість військ дещо перебільшені.

Війна йшла на території Прикубання, куди разом із скіфами-союзниками та найманцями у супроводі великого обозу з провіантом прийшов Сатир (він не сподівався отримати провіант на території ворога).

Противники для рішучої битви зустрілись на р. Фат (Прикубання), яку перейшов Сатир із військом. Мета його ясна — цар хотів захистити свій тил від нападу, продемонструвати певність своїх намірів, примусити військо битися на смерть без надії на втечу у разі поразки. За лавами війська, мабуть, на березі річки, було створено бойовий табір, оточений возами, на яких привезли провіант. Він став опорним пунктом всього бойового порядку, схованкою на випадок невдачі. Це перший приклад створення бойового табору у війнах, що велися на території України, надійно зафіксований письмовими джерелами.

Заслуговує на увагу побудова війська для бою. Діодор пише, що командував зведеним військом цар Боспору Сатир. Виняткове значення має зауваження історика, що він став «у центрі шеренги за скіфським звичаєм». Це перша і єдина згадка про характер скіфської тактики. Лівий фланг утворювали греки-гопліти(?) та легкоозброєні фракійці. Імовірно, бій планувався так, що греки, з яких можна було б утворити щось подібне на фалангу з невеликою кількістю рядів, та фракійці прийняли б на себе удар, зв'язали сили противника і дали б можливість головній силі скіфів — важкоозброєній кінноті — розгромити центр армії противника, що стояла навпроти. Ця кіннота знала замкнену побудову й мала змогу успішно боротися з будь-яким ворогом.

У центрі сил фатеїв перебував їхній цар Аріфарн з відбірною кіннотою. Лівим флангом командував Евмел.

Битва почалася зустрічним боєм по всій лінії бойового порядку. Евмел з кіннотою фатеїв зумів примусити відступати найманців. Зате в центрі відбірна кіннота фатеїв Аріфарна не витримала нищівного удару скіфської важкої кінноти й побігла. Дізнавшись, що найманці відступають, скіфська кіннота Сатира зуміла зробити те, що може зробити лише дуже дисциплінована кіннота, начальник якої має великий авторитет: вона припинила переслідування втікаючого противника, змінила напрямок удару й нанесла його в тил кінноті Евмела. Це був блискучий маневр. Битва закінчилася поразкою фатеїв[166].

Щодо території Лісостепу, то упродовж усього скіфського періоду помітне постійне збільшення в культурі його населення елементів культури Степу. Це свідчить про тиск кочовиків. Помітний процес нівелювання культур Степу та Лісостепу[167].

Є добре обґрунтовані підстави вважати, що південна частина Правобережного Лісостепу (передусім територія басейну Тясмину, де зосереджено найяскравіші пам'ятки цього часу), ще з VI ст. до н. е. ввійшла як складова частина до Степової Скіфії[168].

До кінця V ст. до н. е. вся Велика Скіфія в складі Степу та Лісостепу перебуває у розквіті своєї могутності. Особливо чітко це помітно на матеріалах степової частини Великої Скіфії. Зростає кількість населення та курганів, що свідчать про це. Кількість та якість зброї демонструють (поряд із збільшенням кількості населення) високий військовий потенціал скіфського суспільства. Тимчасові локальні невдачі зовнішньополітичного характеру не змогли суттєво підірвати могутність скіфів. Серед сусідів скіфів, як про це переконливо свідчать джерела, наприкінці IV ст. до н. е. не було сили, яка могла б розгромити Скіфію. Єдиний ворог, який міг би це зробити — Македонія — безнадійно зав'язла у справах на Сході, а потім — у чварах діадохів Олександра Великого, згодом сама розпалась і перестала бути великою державою.

І все ж таки Велика Скіфія загинула. Здається, цей процес відбувався досить швидко. В усякому разі пам'яток III ст. до н. е., які можна було б зв'язати із скіфами в межах їхнього колишнього великого територіального об'єднання, археологія майже не знає. Це повною мірою стосується Степу, трохи менше Лісостепу, що поділив його долю. Сподіватись на відкриття значної кількості нових археологічних матеріалів, що суттєво можуть змінити загальне уявлення про Велику Скіфію, навряд чи варто.

Глава 2

Населення Скіфії та суміжних областей

Загальні відомості про етногеографію Причорноморської Скіфії

Безцінним джерелом для відтворення етнічної карти України за часів існування скіфів є «Історія» Геродота. Перед розповіддю про головні події скіфо-перської війни автор подає опис театру воєнних дій — Північного Причорномор'я.

Країна скіфів, за Геродотом, являла собою багату на траву і добре зрошувану рівнину, яку перетинали численні річки, найбільшими серед яких були Істр (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро) і Танаїс (Дон). Природа була найщедрішою до Борисфену, що є «найприбутковіша ріка: по її берегах простягаються чудові тучні пасовиська для худоби; у ній мешкає у великій кількості найкраща риба; вода має приємний смак для питва і прозора... Посіви уздовж берегів Борисфену чудові, там, де земля не засіяна, розстилається висока трава. У гирлі Борисфену сама собою осідає величезна кількість солі. У річці мешкають великі безкості риби під назвою «антаксей»