Читати книгу - "Аріанель , Arachne "

— Обіцяю, — тихо відповів Еленвен, розуміючи, що тепер він поділяє з Лотарином цей тягар.

Після довгого мовчання, напружену тишу порушив слабкий стогін Аріанель. Лотарин миттєво виявився поруч із нею, опустившись навколішки, його очі пильно вдивлялися в її обличчя. Еленвен стривожено глянув на них.

- Що з нею? — швидко спитав він, не приховуючи своєї тривоги.

Лотарін, не відриваючи погляду від Аріанель, ніжно провів рукою над її чолом.

- Ти знаєш, що їй сняться кошмари? — тихо промовив він.

Еленвен кивнув, насупившись.

— Так, вона іноді згадувала про це, але як ти дізнався?

Лотарин, з легким сумом у голосі, відповів:

— Я бачу її сни щоночі.

Еленвен завмер, намагаючись осмислити почуте.

- І що за кошмари їй сняться? — обережно спитав він.

Лотарин глибоко зітхнув і, не відводячи очей від сплячої Аріанель, сказав:

- Вона бачить загибель своїх батьків.

Еленвен здивовано скрикнув:

- Це неможливо! Вона була лише немовлям, коли вони загинули!

- Так, - підтвердив Лотарін. — Але ж її душа пам'ятає. І щоразу, коли цей жах повертається, я праю його.

Він повільно провів рукою над головою Аріанель, прибираючи темний серпанок, що огортав її сон. Потім, клацнувши пальцями, створив над її головою маленькі зірочки та стрибаючих кроликів, які плавно висвітлили її сон.

— Ось так я лечу її сни, — тихо додав Лотарін, з любов'ю спостерігаючи, як обличчя Аріанель розслаблюється і з'являється тінь посмішки.

— Як... як це ти зробив? — спитав Еленвен, вражений побаченим.

Лотарін, не відриваючи погляду від спокійного обличчя Аріанель, м'яко відповів:

- Це магія дракона. Вона не лише захищає, а й заспокоює її душу.

Він знову провів рукою над головою Аріанель, спостерігаючи, як маленькі зірочки м'яко мерехтіли, створюючи атмосферу миру та спокою.

— Коли я знайшов силу дракона, — продовжив Лотарін, — я навчився не лише використовувати її в бою, але й розуміти, як зцілювати та підтримувати тих, кого я люблю.

Еленвен, вражений побаченим, сидів біля багаття, намагаючись осмислити все, що сталося. У його серці поступово розсіювалися сумніви, поступаючись місцем новому почуттю впевненості. Нарешті, він тихо промовив:

— У мене були сумніви в тобі, Лотаріне... Але тепер я бачу, як ти ставишся до Аріанель. І, незважаючи ні на що, я вирішив... Я підтримаю вас, щоб не сталося.

Він глянув на Лотарина з твердою рішучістю в очах, даючи зрозуміти, що готовий прийняти його допомогу і стати на їхній бік, навіть якщо це означатиме протистояння з королем.

Лотарін з вдячністю кивнув і тихо відповів:

- Дякую, Еленвен. Я приймаю твою допомогу і ціную це. Разом ми зможемо захистити Аріанель і впоратися з тим, що на нас чекає попереду.

Вони знову замовкли, насолоджуючись спокоєм ночі, що переривається лише тріском палаючих гілок багаття. Еленвен, задумливо дивлячись на вогонь, тихо промовив:

— Вона іноді перетворюється на павука...

Лотарін усміхнувся і підійшов ближче до вогнища, переконавшись, що з Аріанель усе гаразд.

- Я знаю, - відповів він з легкою усмішкою. — Я бачив це не раз.

Він тихо засміявся, згадуючи моменти, коли Аріанель несподівано перетворювалася.

— Вона перетворюється, коли сильно лякається чи зненацька стикається з чимось, — продовжив Лотарін, знову посміхаючись. — Це своєрідний захист, переданий їй від матері, Арахни.

Еленвен кивнув, розуміючи, що цей захист — спадщина минулого, яку Аріанель носить у собі, навіть якщо сама ще до кінця не усвідомлює.

- Так мати її оберігає, - задумливо промовив Еленвен, продовжуючи дивитися на вогонь. — Хоча це досить небезпечно. У критичний момент Арахна не змогла повернутися у свою форму, і Еландіну довелося її вбити.

Еленвен знову поринув у спогади про трагічну долю закоханих, його серце стиснулося від болю та смутку.

- Знаю, - тихо відповів Лотарін, не відводячи погляду від Аріанель. — Але з нею цього не станеться. Навіть у небезпечні моменти вона здатна повернути свою ельфійську форму. І, якщо потрібно, я зможу їй у цьому допомогти.

Еленвен глянув на Лотарина, відчуваючи, що слова мага були не просто обіцянкою, а твердою впевненістю в його силах та любові до Аріанель.

— Я знаю тепер про твої почуття до Аріанель, але... не знаю, що вона відчуває до тебе, — сказав Еленвен, з тривогою дивлячись на Лотаріна.

Лотарін усміхнувся і глянув у бік сплячої Аріанель.

- Вона любить мене. І завжди кохала, — впевнено відповів він. — Вона нікому не розповідала про нашу зустріч у лісі того фатального дня, але я знаю, що завжди був у її серці... і в снах теж.

Еленвен помітив, як тепліє погляд Лотаріна, коли той говорить про неї. У його словах була не тільки впевненість, а й глибинна прихильність, що формувалася роками, незримо пов'язуючи їхні душі.

— Тепер я розумію, чому вона була така холодна з молодими ельфами, — тихо промовив Еленвен, ніби розмірковуючи вголос. — Вони були для неї тільки друзями... А виявилось, що її серце давно належало тобі.

Лотарін кивнув, його погляд знову кинувся на Аріанель.

- Так, - підтвердив він із легкою усмішкою. — Із самого дитинства її серце було пов'язане зі мною. І навіть якщо вона не усвідомлювала цього до кінця, я завжди відчував її тепло, її світло.

Зоряне небо розкинулося над ними, наче нескінченне шовкове склепіння, усипане незліченним коштовним камінням. Густа оксамитова темрява ночі поглинала все довкола, роблячи світ тихим і загадковим. Сяючі зірки яскравими вогниками переливались у цій безмовній порожнечі, немов стародавні небесні сторожі, що спостерігають за тим, що відбувається внизу.

Деякі зірки виблискували особливо яскраво, як крихітні кристали, що випромінюють м'яке світло, що відбивалося на поверхні далеких гір і спокійних вод річки. Їхнє світло нагадувало тонкі нитки срібла, що сплітаються в складні візерунки на небосхилі. Групи зірок, з'єднуючись у химерні сузір'я, здавалися давніми знаменами, що приховують у собі таємниці та пророцтва.