Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Я сказала йому, що можна йти, але він не хоче, - промовила Єва, закидаючи капсули в рот, як цукерки. На смак як картопля. Дівчинка озирнулася на Отто, який вилизував поранену лапу. – Каже, відстав від отари, – продовжила вона, – і його побратими вже пішли далеко звідси.

- Блах, як скажеш. Все одно йому треба піти. Інакше Бестіїл легко тебе вистежить, - сказав Ровендер, відмотуючи шматок мотузки. Мотузку він недбало поклав до зібраного моху та пляшки – поряд із опухлою щиколоткою. Єва бачила, що мисливська петля Бестіїла протерла грубу мозолисту шкіру Ровендера до м'яса, залишивши відкриту рану.

- Ти багаття збираєшся розводити? - Вона теж видерла шматок моху. – Можу допомогти.

- Багаття? Ні. - Ровендер узяв у Єви мох і приклав його до рани. – Треба вилікувати ногу. Тоді я зможу довести тебе до дому і піти далі у своїх справах.

Ровендер відкоркував пляшку. Єва дивилася, як він ллє каламутну рідину на мох, прикладений до рани, і морщиться від болю, доки рідина стікає. Подувши на ногу, щоб менше палило, він зробив ковток і взяв мотузку, якою заходився примотувати саморобну мохову пов'язку до щиколотки.

- Емм, мені здається, можна краще обробити твою рану, - зауважила Єва, спостерігаючи, як її друг зігнувся і перекусив мотузку загостреними зубами, а потім зав'язав хитрий вузол, щоб пов'язка не впала.

- Все нормально, Єва Дев'ять. Цього достатньо. – Ровендер помилувався своєю роботою.

- Стривай. - Єва витягла омніпод. - Це Єва Дев'ять. Запусти ІМП, - сказала вона.

Прилад заблимав і відгукнувся:

– Ініційовано запуск індивідуальної медичної допомоги. Щось невідкладне?

– Ха! Я згадала, як це називається! - Зраділа Єва, широко посміхаючись. - Так тепер треба розібратися, як це працює. – Вона переглянула кілька меню, виданих програмою. – Хм… Невідкладний випадок годиться… Просто хочу додати нового пацієнта.

Ровендер притулився спиною до стовбура і, витягнувши з рюкзака мішечок з якимись бобами, запропонував Єви пригоститися.

- Ні, не хочеться. - Вона продовжувала поратися з програмою. – Ага! Ось воно! Реєстрація нового пацієнта. Може, я зрозумію, як вилікувати твою ногу.

- Не турбуйся, Єва Дев'ять, - відповів Ровендер. - Серйозно, зі мною все буде гаразд. – І він поворухнув пальцями на нозі.

Єва, що дивилася в омніпод, навіть не подивилася на свого супутника. Ровендер закинув жменю бобів у рот.

- Новий пацієнт, - звернулася Єва до омніпода. - Ім'я: Кітт, Ровендер. Вік: е-е-е… Скільки тобі років?

- Майже вісім трилустралісів, - сказав він, спльовуючи лушпиння з куточка рота.

- Трила ... Як це пишеться? Стривай, а це скільки часу?

- А, у твоїй мові, мабуть, немає відповідного слова. Чи бачиш, якщо перекодувальник не може перекласти щось, він використовує якесь схоже слово з твоєї кореневої мови, хоч би яким він виявився, – пояснив Ровендер. Єва здивовано дивилася на нього. - Не бери в голову, - продовжив він. – Астрономічний час у моєму клані, ймовірно, вважається інакше, ніж у твоєму. Я не знаю, які місячні та зоряні цикли використовує твій клан, але наш трилустралійський цикл залишається незмінним з часів далеких предків.

Єва опустила омніпод.

– Хіба ти живеш не в тому Притулку, де я… мм, зустріла тебе сьогодні?

– У тій занедбаній печері? – Ровендер виплюнув рештки лушпиння. - Це лише укриття на ніч. Ні, мій дім звідси далеко.

Єва вдивлялася в темряву. Вона вже не відчувала себе такою вразливою та переляканою, як удень. У темряві предмети здаються ближчими. Від цього стає затишно, затишно. До того ж вона більше не одна - прямо як на тій картинці з ДивЛи. На думку закралася думка про Матр.

- А там, вдома, у тебе є родина, Ровендере?

– Сім'я? - Він зробив ковток, шумно проковтнувши. – Немає родини. Більше нема. – Голос його пролунав глухо. І самотньо.

Єва якийсь час сиділа мовчки, не хотіла допитуватись і засмучувати друга, а тим більше давати йому підстави кинути її.

- У мене ніколи не було сім'ї, - тихо сказала вона, дивлячись на Отто. - Завжди хотілося, але не вийшло.

- Отже, пощастило тобі, Єва Дев'ять. – Ровендер зібрав свої пожитки і, вставши, одягнув рюкзак. - Ходімо. Час рухатися далі.

Розділ 12. Піщані снайпери.

– Нам у той бік.

Єва стояла біля краю лісу і вказувала на протилежний край рівнини. Дерев там було не розгледіти, бо місяць сховався в густих хмарах, і чорнота поглинула світ навкруги. Але омніпод м'яко підсвічував обличчя дівчинки та Ровендера розгорнутої перед ними докладною картою місцевості. Миготлива точка на карті позначала покинуте Євою Притулок.

Прилад прокреслив стрілку на плані і прозвітував:

- Рухаючись прогулянковим кроком, ти прибудеш у точку призначення приблизно за годину тридцять сім хвилин.

- Якщо дістанемося до Матр, вона допоможе нам розшукати інших, - сказала Єва, ведучи пальцем по голографічній рисі на карті.

– Нам? – Ровендер відірвав погляд від омніпода. - Я тільки проведу тебе додому, Єва Дев'ять, а там попрощаюся.