Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Чому Захід панує - натепер 📚 - Українською

Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

238
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чому Захід панує - натепер" автора Іен Меттью Морріс. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 239
Перейти на сторінку:
розбиває нею голову поросяті. На жаль, Кларк бачить Великий Вибух Людської Свідомости лише як низку вбивств, із кульмінаційним моментом, коли Той, що Дивиться на Місяць, вбиває Одновуха, ватажка гурту суперників. Наступне, про що дізнається читач — ми вже в космічній ері.

Дія Кларкової 2001 відбувається три мільйони років тому, можливо, аби пояснити, як Homo habilis винайшли знаряддя. Проте я завжди відчував, що момент, коли добрий кристал міг би зробити щось справді корисне, був тоді, коли постали цілком сучасні люди. На той час, коли я почав вивчати археологію в коледжі, я вже знав, що такі речі говорити не можна, але не міг позбутися відчуття, що пояснення професіоналів були менш переконливі, ніж Кларкова версія.

У далекі часи, коли я завершував навчання, велика проблема археології полягала просто в тім, що натоді було розкопано дуже небагато стоянок віком від 200 000 до 50 000 років. Коли протягом 1990-х років поназбирувалися нові знахідки, потроху стало ясно, що ми, зрештою, не потребували тих монолітів. По суті. Великий Стрибок почав поділятися на низку Дитячих Кроків, розкиданих на десятки тисяч років.

Нині нам відомо про кілька стоянок, давніших за 50 000 років, із ознаками поведінки, дивовижно подібної до теперішньої. Візьмімо, до прикладу, печеру Пінакл Пойнт на південноафриканському узбережжі, розкопану 2007 року. Homo sapiens дісталися туди десь 160 000 років тому. Це вже цікаво, бо давніші мавполюди загалом уникали узбережних стоянок, можливо, через те, що не могли здогадатися, як там шукати харчі. Однак Ното sapiens не лише прямували до берега — вже очевидно сучасна поведінка. Діставшися туди, вони були достатньо тямущі, аби збирати, відчиняти та готувати молюсків. Вони також розколювали камені на маленькі легкі вістря (археологи називають їх пластиночками), що з них можна було робити дуже добрі наконечники до дротиків чи стріл. Такого ані синантропи, ані європейські неандертальці ніколи не робили.

На кількох інших африканських стоянках люди займалися іншими видами діяльности, так само дуже схожими на сучасні. Близько ста тисяч років тому в печері Мумбва в Замбії облаштували кам'яними плитами кілька вогнищ та утворили затишний куток, де легко уявити собі людей, що сидять навколо й бавляться оповідками. На десятках стоянок на африканському узбережжі, від південного кінця до Марокко та Алжиру на півночі (і навіть поза Африкою, в Ізраїлі), люди сиділи й терпляче вирізали та полірували шкаралупки страусячих яєць, аби зробити намистини, що деякі з них мали чверть дюйма в діяметрі. Близько дев'ятдесяти тисяч років тому в Катанді (Конго) люди почали вирізати з кісток гарпуни й ставали справжніми рибалками. Однак найцікавіша стоянка з усіх — це печера Бломбос на південному березі Африки, де, крім намистин з мушель, археологи знайшли видовжений шматочок вохри (різновид залізної руди) віком 77 000 років. Вохрою можна щось склеювати, уводонепроникнювати тканину та використовувати її на різні інші потреби. У раніші часи вохра набула особливої популярности в малюванні, бо вона дає достатньо насичену руду лінію на корі дерев, стінах печер та тілах людей. У Пінакл Пойнт знайдено п'ятдесят сім шматочків вохри, а від 100 000 років тому вона з'являється на більшості африканських стоянок, що може означати, що ранні люди полюбляли малювати. Вохряна паличка з Бломбос справді визначна тим, що на ній видряпано геометричний рисунок, тобто вона є найдавнішим безперечним мистецьким твором у світі, до того ж призначеним створювати інші мистецькі твори.

На кожній з цих стоянок знайдено одну чи кілька ознак сучасного способу поведінки, але ніколи — усього набору типів діяльности, що стала повсюдною 50 000 років тому чи пізніше. Так само немає ознак того, що протосучасна діяльність була кумулятивною, тобто поступово накопичувалася аж поки почала переважати. Проте археологи вже починають відчувати, як пояснити помітні дитячі кроки до цілком сучасної людськості, що їх великою мірою спричинили зміни клімату.

Ще у 1830-і роки геологи усвідомили, що звивисті лінії гальки, які на милі простягаються в деяких частинах Європи та Північної Америки, можуть бути наслідком наносів, спричинених рухом крижаних плит, що штовхали уламки перед собою (а не біблійним потопом, як казали раніше). Постала концепція «льодовикового періоду», хоча поки науковці з'ясували, чому саме відбуваються льодовикові періоди, минуло ще п'ятдесят років.

Навколосонцева орбіта Землі неколова, бо на неї діє й сила тяжіння інших планет. Протягом ста тисяч років наша орбіта від майже колової (як тепер) стає набагато видовженішим еліпсом, потім все повторюється у зворотньому напрямі. Нахил земної осі також зсувається з періодом 22 000 років, а хитання планети відносно цієї осі змінюється з періодом 41 000 років. В науці це називається циклами Міланковича, за сербським математиком, що їх порахував, бувши інтернованим під час Першої світової війни (це було дуже необтяжливе інтернування, що давало Міланковичу змогу цілими днями працювати в бібліотеці Угорської академії наук). Відносне розташування змінює конфігурації надзвичайно заплутаними шляхами, але в масштабі приблизно ста тисяч років цикл проходить від отримування трохи більшої за середню кількости сонцевого проміння, розподіленої злегка нерівномірно протягом року, до отримування дещо меншої кількости сонцевого світла, розподіленої трохи рівномірніше.

Це не мало б значення, якби не дві геологічні тенденції. По-перше, протягом останніх 50 мільйонів років континентальний дрейф штовхав більшість суходолу на північ від екватора, і те, що одна півкуля здебільшого суходільна, а друга здебільшого вкрита водою, підсилює вплив сезонних змін сонцевого проміння. По-друге, вулканна активність за той самий період поменшала. В нашій атмосфері (наразі) менше двоокису вуглецю, ніж було в епоху динозаврів, тому протягом дуже тривалого часу й зовсім донедавна наша планета постійно холонула.

Упродовж більшої частини історії Землі зими були досить холодними, на полюсах випадав і замерзав сніг, а щоліта сонце зазвичай розтоплювало кригу. Однак близько 14 мільйонів років тому поменшання вулканної активности так сильно охолодило Землю, що на Південному полюсі, де є великий масив суходолу, літнє сонце вже не розтоплювало кригу. На Північному полюсі, де немає суходолу, крига топиться легше, але десь 2,75 мільйона років тому температури понижчали так сильно, що там теж крига затримувалася протягом цілого року. Це мало величезні наслідки, бо тепер у періоди Міланковичевих циклів, коли Земля отримувала менше сонцевого проміння, рівномірніше розподіленого протягом року, північна полярна шапка поширювалася на північну Європу, Азію та Америку, захоплювала більше води, висушувала суходіл, понижувала рівень моря, відбивала назад більше сонцевого проміння й далі знижувала температуру. Тоді на Землі наставав льодовиковий період і тривав, аж поки хитання навколо осі, зміна нахилу осі та обертання навколо Сонця не

1 ... 19 20 21 ... 239
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому Захід панує - натепер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чому Захід панує - натепер"