Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

Коли Конодар і Асілія трохи звикли і перестали розглядати все це нагромадження товарів, вони підійшли до крісла і побачили, що в кріслі спить сивий мужичок, затиснувши у своїх долоньках зв'язок ключів. Вони швидко розштовхали його. Чоловік розплющив очі і так широко посміхнувся, при цьому примруживши очі, що Конодар розреготався, бачачи таку дивну гримасу. Асилія шикнула на нього і штовхнула ліктем убік. Конодар ойкнув від несподіванки, і ледве міг стримувати сміх доти, доки чоловік не заговорив. А заговорив він ще дивніше, ніж виглядав. Тут уже й ельфійка не змогла стриматись.

Господар лави то розтягував слова, ніби в роті у нього була смола і він ледве рухав губами, то раптом починав так тараторити, що встежити за ходом його думок було дуже непросто.

- Я-б-а-ч-у-у-с-е-б-е-н-о-в-и-х-п-о-к-у-п-ц-і-в. Винапевненепростотаксюди-зашлиправда? Смієтеся чудово, з-н-а-ч-и-т-ь-в-и-д-о-б-р-і-л-ю-д-и-і-д-о-п-о-м-о-ж-е-т-е-м-е-н-і.Тількищовассюди призвело? Умененемазвичайнихтоварів, хоча усевиглядаєзвичайно

Розповівши про мету свого приходу, Асілія показала свій розірваний плащ.

- О-о-о, р-о-з-у-м-і-ю, р-о-з-у-м-і-ю. Т-і-л-ь-к-и н-и-т-о-к т-а-к-и-х-з-а-р-а-з н-е-м-а-є. Їмпотрібнодопросохнутищетриднв. – Сказав чоловік. А побачивши пригнічені обличчя мандрівників, люб'язно запропонував: - Погостюєте вмене допоможете прибратися віддамнитки даром. В-а-м-с-у-м-н-о-н-е-б-у-д-е. МенезватиБламірад. Можешнеховатися, м-о-л-о-д-а-е-л-ь-ф-і-й-к-а, т-у-т-т-е-б-н- н-е-о-б-р-а-з-я-т-ь.

Пізніше Конодар та Асилія дізналися, що під час народження господаря такої дивної крамниці, був напад чаклунів на їхнє поселення. І одне із заклять, відбившись дивним чином у дзеркалі, проникло в рот щойно народженому кричущому малюкові. І з того часу він такий. Багато хто, та майже всі сміються з нього. Але сміх буває злий, а буває веселий, задерикуватий. І тільки тим, хто сміється не з нього, а з його гримас або потоку дивної мови, Бламірад обмінює свої дивні товари. Адже, коли господар крамниці мовчить чи співає пісеньку, наводячи лад у своїй лавці-складі, він цілком звичайна, нічим не примітна людина. Ще молодик і ельфійка дізналися, що Бламірад не продає товари, а обмінює на такі ж незвичайні.

При наведенні порядку вони багато дивних речей побачили. І стара шафа з фонтаном і квітучим садом усередині, і струни з різними запахами, і сувої, якими можна зігрітися в зимову холоднечу, і навіть куштували печиво, що розмовляє різними мовами та прислівниками. Та всього стільки дивного і незрозумілого, що Асилія і Конодар справді не помічали, як швидко летить час у процесі звичайного нудного прибирання.

У вільний час Конодар навчав Асілію поводитися з мечем, а вона у свою чергу, вчила його стріляти із лука. Одного разу, коли Асілія та Конодар готувалися до поєдинку, вони застали Бламірада за тим, що він уважно розглядав їхню зброю.

- Що скажете? - Запитав його молодий коваль.

- О-д-н-о-г-о-р-а-з-у-я-б-і-ч-и-в-т-а-к-и-й-м-е-ч-у-д-і-ї. Буловидно, щонерука, що тримає меч захищає бійця, а-с-а-м-м-е-ч-н-а-п-р-а-в-л-я-т-р-у-к-у-д-л-я-в-і-д-б-и-т-яудару. Цікаваріч,казали,щотакий лишеуподарунокотриматиможа. Т-в-і-й-м-е-ч-т-а-к-и-й-с-а-м-и-й К-о-н-о-д-а-р.

- Не-а, зовсім не такий, мені ніхто його не дарував, я його сам зробив. І тут втрутилася Асілія:

         - Стривай. Адже Бламірад каже правду.

- Як це?

- Пам'ятаєш той сирий провулок, де ти кинувся мені допомагати? Так ось, один із чаклунів кинув його в мене, говорячи, що це подарунок від тебе. А потрапив меч у твій бік. Виходить, що ти наче сам собі його подарував. Перевіримо?

         - Давай! - Пустотливо сказав Конодар і схопив свій меч. Асілія вхопилася за інший, тонший і витончений, що саме підходив для її руки. Билися вони довго. Билися серйозно. І які б випади та хитрощі не вигадувала ельфійка, як би не виверталася і не підсікала, Конодар відбивав усі удари. Зовсім захекавшись, вона здалася.

- Яжказав тобі. - Посміхнувся Бламірад. І, повернувшись до дівчини, сказав так чітко, що Асілія і Конодар переглянулися: - Твій лук, Асіліноріянімі, адже теж не з простих речей. Н-е-з-н-а-л-а?

Асілія похитала головою: - Я теж сама його зробила, із звичайної гілки звичайного дерева, яких повно росте у північних лісах. Тільки механізм сама вигадала.

- Т-о-т-о-і-в-о-н-о-щ-о-в-с-е-звичайне, крімпогодивтойденьіпотім. Пам'ятаєш?

 - Так, стояв страшний ураган, вітер так завивав, що аж у вухах брязкотіло.

- Осьзнай, щотвійлукдзвенитьпереднебезпекою. П-о-п-е-р-е-д-ж-а-е. – Наспівши пояснив Бламірад.

- Так це мій лук дзвенить! А я думала, що чаклуни таким дзвоном попереджають свою появу. Ще думала, навіщо? Адже весь ефект несподіванки зникає. А це мій лук! Мій товариш з давніх-давен! Як добре, що ми до тебе зайшли, Бламіраде. Знати свою зброю – перевага. А як ти все це зрозумів?

- Н-у-у-у-у. Вусьомувинентойчаклун, щопустив заклинання в-м-и-т-ь-м-о-г-о—н-ар-о-ж-д-е-н-н-я.Уменечуттянатакіречі.Ранішевважавцепрокляттям,атепердумаю,що м-а-ю-д-а-р. О-т..

Асилія і Конодар після цієї розмови перейнялися повагою до такої дивної людини. Адже нести таку ношу і при цьому не мати друзів треба бути дуже сильним. Тому вони майже весь час проводили з Бламірадом. Але все ж таки були моменти, коли молодий хлопець і ельфійка гуляли вдвох і милувалися природою, а пізно вночі, лежачи поряд, дивилися на зірки. Бламірад не заважав їм, а тільки спостерігав і все примовляв, гримасуючи своєю широкою усмішкою: К-у-м-е-д-н-о, к-у-м-е-д-н-о-Добрещозайшли. Стане в нагоді, нагоді.