Читати книгу - "Закоханий з Едемії, Юрій Гурін"

Наступною туристичною локацією стало старовинне місто, культурна та релігійна столиця Марокко — місто Фес. На сьогоднішній день це єдине місто у світі, яке виглядає так, як у середньовіччі. Попередню ніч група ночувала в готелі поряд із містом, тому після сніданку швидко дісталися найголовнішої цікавинки міста — Медини. Старе місто, або Медина, — це місто в місті. Медини навкруги обнесені великим забором і саме в таких поселеннях традиційно жила більшість марокканців. Будиночки в Медині розміщені близенько одне до одного. Це створює постійну тінь і прохолоду. Так звані будиночки, зроблені з глини, часто-густо підперті дерев’яними балками, які й самі інколи потребують заміни чи ремонту. Але це аж ніяк не впливає на життя в місті.

Медина ділиться на квартали різноманітних ремісників, їх тут сорок — ткачів, кожум’яків, жерстяників, гончарів та багато інших. Надзвичайно цікавий квартал ткачів. У ньому місцеві майстри влаштували справжнє шоу, демонструючи килими ручної роботи надзвичайно високої якості. Просто побути в цьому місці й подивитися на це різнобарв’я — уже неабияка насолода. Дехто навіть придбав собі на згадку.

Гуляючи далі вузенькими та заплутаними вуличками Медини, поряд якраз проходила Наталія з подругами. Мирослав покликав її і запропонував щось купити їй на знак примирення за той прикрий випадок у ресторані. Наталія якось не дуже погоджувалася спочатку, але подруги наполягли й вони разом обрали для неї традиційну марокканську сукню, яка, до речі, їй надзвичайно пасувала.

Ця дівчина хоча і не навмисно, але, можливо, зберегла йому ще 13 років марних сподівань та віри в якісь неіснуючі речі. Навіть заради того, щоб зустріти її, варто було поїхати в подорож навіть ціною посади. Подруги, сміючись, швиденько зникли серед різноманіття вуличок і вітрин із товаром.

Гід повів групу до найбільш відомої туристичної цікавинки Медини – кварталу шкіряників — Шуара. Запах гнилі було чутно задовго до побаченого. Єдине, що спасало, — це м’ята, гілочки якої роздавали при вході. Навкруги — крамнички з різноманітними виробами зі шкіри, що цінується по всьому світу за свою високу якість і натуральність. Ціни, звісно, туристичні, але за ексклюзив потрібно платити.

Технологія вичинки шкури зберіглася, як і тисячу років тому. Спочатку шкіру вимочують у чанах із пташиним послідом. Потім в інших чанах її фарбують натуральними фарбами, потім чистять і знову вимочують, а потім шиють надзвичайно колоритні натуральні шкіряні речі.

Видовище варте уваги, а фото виходять неймовірні. «Дивовижно, як їм це вдається, таке смердюче місце зробити туристичною локацією світового значення? Реально ліпше це дивитися на фото чи по телевізору, ніж особисто». Ціни в крамницях торговців, які поряд, звісно, вищі, але, пройшовши трішки далі, можна добре сторгуватися. Накупивши подарунків і різних сувенірів, група повернулася до автобуса. Сувеніри купувати в Марокко варто, вони незвичні, ексклюзивні та стануть частиною неперевершеного дизайну будь-якого помешкання.

Потім ще декілька локацій із виробництва виробів із глини таджинів, різноманітних ваз та виробів із каменю. Взагалі кидається у вічі творча складова марокканців. Здається, усі в цій країні займаються якимись ремеслами, а вироби, які вони створюють, заворожують і надихають.

Наступною локацією був найстаріший релігійний університет у світі — Аль-Карауїн, заснований ще в далекому 859 році, вищий навчальний заклад досі працює.

Потім група повернулася до готелю. Дорогою Мирослав купив кавуна й запросив своїх нових знайомих до себе в гості на десерт. Кавуни, як і будь-які овочі в Марокко, дійсно смачні. Вони вирощуються без пестицидів, а місцеві ґрунти насичені мінеральними добривами, особливо фосфатами, що й надає овочам особливих смаків.

Наш гід попередив, що ввечері на усіх чекає марокканське весілля та вечеря в старовинному палаці-ресторані.