Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

Коли прибуваю в універ, відразу йду до Каріни, котра чекає мене біля входу. Вперто ігнорую Марка, який якраз приїхав і виходить з автівки. Сама дивуюсь, як добре це в мене виходить. 

Розповідаю Каріні про закінчення вчорашнього вечора, і вона щиро радіє за мене.

– Оскар набрав мене о сьомій. Уявляєш? – хмикає. – Так йому не терпілося отримати твій номер. 

– Нічого собі, – усміхаюсь. 

– Ага, – хмикає. – Тому тепер ти винна мені каву, бо я геть не виспалася. 

Я зовсім не проти пригостити Каріну кавою. А ще мені подобається те, що Оскар дотримав слова і взяв мій номер. Схоже, він хоче продовжити наше спілкування. 

Перші два пари проходять швидко, а перед третьою йдемо в кафе біля універу, щоб випити кави. Розповідаю Каріні, що маю ще по права сьогодні їхати, а потім тренування. 

Тішить те, що завтра нарешті субота і не доведеться йти на навчання. Тільки тренування залишиться. 

– А ще мене хвилює тато, – кажу. 

– Що з ним? – Каріна миттєво стає серйозною. 

– Не пам'ятаю, коли бачила його останній раз. Він постійно працює. Навіть вдома не з'являється, – пояснюю. – Це якось дивно. І всім на це начхати. 

– Твій тато завжди таким був, – замислюється Каріна. – Хіба може бути інша причина того, що він не з'являється вдома? 

– Я не знаю, – зітхаю. В моїй голові багато думок, але всі вони помилкові. 

Може варто з ним поговорити? Можливо, вони з мамою посварилися, але нам з Тімом нічого не кажуть? 

Як би там не було, зараз в мене немає можливості поїхати до нього і поговорити. Саме тому відкладаю свої роздуми на потім і повертаюсь в аудиторію. 

Не можу дочекатися закінчення пари, щоб нарешті забрати свої права. Ми з Тімом домовилися зустрітися на парковці, і я впевнена, що він там буде. Брат як ніхто знає, наскільки це важливо для мене. 

– Чекаю на фото щасливої власниці водійського посвідчення, – сміється Каріна, поки проводжає мене до виходу. 

– Обов'язково, – кажу. – Так хвилююсь, якщо чесно. 

– Чому? Права у тебе в кишені, – хмикає подруга. – Біжи, а то спізнишся на тренування. 

І то правда. Часу не так багато, а Марія ненавидить, коли хтось запізнюється. Саме тому йду на вулицю, а тоді звертаю на парковку, але там на мене чекає не надто приємний сюрприз. 

Я бачу Марка, котрий сидить на капоті своєї тачки, і можу поклястись, що він чекає саме на мене. Автівки Тіма не видно, як і його самого. 

Просто чудово. 

Дістаю з сумки телефон і хочу набрати брата, але Марк мене зупиняє. Він наближається і стає навпроти, сховавши руки в кишені штанів. 

– Тім попросив мене відвезти тебе в сервісний центр, – стримано заявляє. 

– Чому? Де він сам? – намагаюсь стримуватися, але виходить так собі. – Дай вгадаю! Термінові справи? 

– Ти сама все знаєш, – я бачу, як кутики його губ піднімаються, і одразу відводжу погляд.

Я розумію, що немає часу викликати таксі. Так я втрачу до біса багато часу. Єдиний вихід – скористатися послугами Марка, але тоді нам доведеться сидіти поруч. Розмовляти. 

– Їдемо, –  ціджу і йду до його автівки. Не чекаю, коли Марк наблизиться, і сідаю в салон. 

Чомусь крім злості відчуваю і хвилювання. Він зовсім близько. Здається таким спокійним, поки я намагаюсь вгамувати емоції. 

– До речі, вітаю з отриманням прав, – говорить Марк, коли рушаємо. – Ти молодець. 

– Дякую, – на язику так і крутяться слова, що Марк був першим, хто не вірив у мене, але я вирішую мовчати. 

– Теє, що з тобою відбувається? – голос Марка звучить рівно, але я все одно помічаю, як нервово він потирає пальцем підборіддя. 

– А що зі мною відбувається? – питаю. 

– Ти уникаєш мене. Ображаєшся. Я вже пояснив, чому так сказав тоді щодо навиків твого водіння, – продовжує говорити. 

– Чому тебе так хвилює, розмовляємо ми чи ні? – повертаюсь до нього обличчям. – Ми не друзі з тобою. Я всього лише молодша сестра твого друга. 

– Я хвилююсь за тебе, тому що ти молодша сестра мого друга, – цідить Марк, а я зітхаю. То ось в чому справа! Всього лише “молодша сестра друга”. 

Я сподіваюсь, що далі ми будемо їхати мовчки. Марк бачить, що на розмови я не налаштована, але наступне його питання злить мене ще більше:

– Хто той тип з яким ти вчора приїхала? Він значно старший за тебе.

– Це не твоя справа, – відповідаю. 

– Теє… – Марк хоче заперечити, а я не хочу його слухати. Саме тому вмикаю музику на магнітолі голосніше, обрізаючи можливість спілкуватися. 

Думаю, Марк все зрозумів. І навіть якщо він подумає, що я просто мале дівчисько, котре показує свій характер – мені байдуже. Я навчусь його блокувати. Не лише гучною музикою, але й щитами на своєму серці.