Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

Коли прибуваємо до сервісного центру, Марк залишається в машині, а я йду забирати документ, завдяки якому зможу керувати автівкою. 

Десять хвилин в черзі – і на вулицю виходжу щаслива як ніколи. Навіть Марк мене не дратує, хоч і чекає на вулиці. Він уважно слідкує за мною, поки наближаюсь, і навіть відкриває двері.

– Вітаю, Теє, – говорить стримано.

– Дякую, – кажу сухо. Це все, на що нас вистачає. 

Назад повертаємось мовчки. Лише час від часу йому телефонує Злата, але Марк вперто її ігнорує. Не розумію, чому так, адже в них все добре було. Звісно ж, нічого не запитую. Це просто не моя справа. 

– Дякую, що підвіз, – кажу, коли Марк паркується поруч з універом. Я бачу Злату в компанії подруг зовсім неподалік. Навіть не сумніваюсь, що вона тут не просто так. Прийшла розбиратися зі своїм хлопцем.

– Без проблем, Теє, – говорить Марк. Я залишаю салон і йду в сторону Злати. Чесно кажучи, чекаю чого завгодно, але не того, що вона мені скаже:

– Навіть не думай, що Марк гляне на тебе як на дівчину, – шепоче сердито, щоб Марк не почув. – Ти всього лише мале дівчисько, якого він на дух не переносить! 

– А ти звідки знаєш, переносить він чи ні? – питаю схвильовано. 

– Він сам мені сказав, – самовдоволено посміхається. – Тім постійно просить його приглянути за тобою, а сам в цей час розважається. Ти і йому не потрібна. Як шкода… 

Я не розумію Злату. Ще зовсім недавно вона такою хорошою мені здавалася. Але щось змінилося, і я не розумію, що саме.

Вона ревнує, чи що? 

Залишаю її і йду до універу. Мені треба на тренування. Марія не зрадіє, якщо я запізнюсь. 

Та як би я не старалася, слова Злати мене не покидають. Не здивуюсь, якщо Марк дійсно таке говорив, але Тім… Невже і він не хоче зі мною панькатися? 

– Ти сьогодні в хмарах літаєш, Теє! – невдоволено кричить Марія після чергової моєї помилки. 

– Пробачте, – кажу. – Зараз я зберусь. 

Вадим теж мовчить, наче образився, але, на відміну від мене, викладається на всі сто. 

Мені варто поговорити з Тімом. Спитати, чи правда це. Але тоді доведеться сказати йому, від кого я це почула, а здавати Злату не хочеться. Поки що ні. 

Тренування триває до пізнього вечора, тому що Марія так і не побачила в моїх очах бажання працювати. Вадима вона відпустила раніше, а зі мною продовжила відточувати кожен рух. 

Навіть не зважаючи на те, що танцями я займаюсь давно, по закінченню тренування майже не відчуваю власного тіла. Приймаю душ, переодягаюся і йду до виходу. Дуже шкодую, що в мене досі немає власної автівки. Тепер доведеться чекати на таксі. 

Але чекати нікого не доводиться, тому що я помічаю автомобіль брата і власним очам повірити не можу. Йду до нього, відкриваю двері та сідаю в салон. 

– Що відбувається? – питаю. – Ти згадав, що досі мій брат? 

– Типу того, – хмикає. – Вирішив таким чином спокутувати свою провину, що не повіз тебе в сервісний центр. 

– У тебе вийшло, – усміхаюсь. Автівка рушає, а я розслабляюсь в кріслі. – Я так втомилася. 

– Я бачу, – Тім кидає в мій бік швидкий погляд. – В мене таке відчуття, що твої тренування значно жорсткіші як наші. Ти геть розкисла, сестричко. 

– Так треба, – усміхаюсь. – Я розумію, що не можна опускати планку. Турнір зовсім скоро, і я маю виграти. 

– Твоя цілеспрямованість мене трохи лякає, – сміється Тім. – Але це не погано. Різні думки в голову не лізуть. Правда ж? 

– А ось з цим дещо важче, – зітхаю. – Я знову посварилася з Марком,  він не в ладах зі Златою. 

– Просто Марк думав, що знайшов ідеальну дівчину, – пояснює Тім. – А вона за тиждень показала своє істинне обличчя. Хоче контролювати кожен його крок, уявляєш? 

То ось в чому справа.. А я-то думала, що ж між цими двома відбувається.

Ніяк не коментую слова Тіма, але тепер дещо таки розумію. А саме: неприязнь Злати до моєї персони. 

Ми з Тімом разом залишаємо салон його автівки і йдемо до будинку. З подивом дивлюсь на батьківський Мерс і не вірю, що тато вдома. 

Коли ж заходимо на кухню, нас чекає накритий стіл і батьки за ним. Тато обіймає мене і вітає з отриманням прав, а мама просто вітає. Мені здається, що між ним щось сталося і ця сімейна вечеря нікому з них не потрібна. Але я дуже швидко відганяю від себе ці думки та сподіваюся, що це просто мої безпідставні припущення.