Читати книгу - "Якось перед Різдвом, Юлия"

Діти подякували Лілі за допомогу і та задоволена знову повернулася на небосхил.

Брат із сестрою ступили на ґанок і боязко прочинили двері. У кімнаті за величезним столом у деревʼяному різьбленому кріслі сидів Санта та перебирав листи. Побачивши дітей, він посміхнувся і привітно мовив:

— Ну що завмерли? Заходьте, якщо вже прийшли.

Тримаючись за руки, Тельмун та Доррі зайшли до кімнати. Їх відразу огорнуло мʼяке тепло, яке йшло від каміна. Воно розлилося по всьому тілу, даруючи спокій та повне розслаблення. 

Санта підійшов ближче до дітей і запитав:

— Ну ж бо розповідайте, з чим прийшли?

Плутаючись та збиваючись, Тельмун та Доррі навперебій почали розповідати про те, що сталося. Санта слухав уважно і не перебивав. Потім провів рукою по бороді й протяжно мовив:

— Тааак, натворили ви справ. Та думаю, що цій біді можна дати раду. Але для цього вам доведеться виконати одне завдання. Згодні?

— Згодні! Згодні! – в один голос закричали брат із сестрою.

— Що ж добре. Та завдання буде для кожного окремо.

Після цього Санта підвів Тельмуна до дверей, що вели до іншої кімнати й щось тихо прошепотів йому на вухо. Потім він щось сказав Доррі, але вказав на інші двері, які були праворуч.

Діти навіть не здогадувалися, що Санта дав їм однакове завдання.

Переступивши поріг кімнати, Тельмун не міг повірити власним очам. Такої кількості іграшок він ніколи не бачив. Тут були літачки, машинки, плюшеві ведмедики, кольорові кульки та ще безліч всього. Проте його погляд відразу впав на велику залізницю. Він давно мріяв саме про таку. Взявши її до рук, хлопець почав аж пританцьовувати від радості. Та в той момент він подумав про свою сестру. Згадав, як вона хотіла ляльку і відклав залізницю в сторону. 

В кімнаті з іграшками Доррі відразу побачила її - велику ляльку з білявим волоссям та блакитними очима. Вона просто марила нею і навіть бачила її уві сні. Доррі торкнулася її волосся і аж очі заплющила від задоволення. Вона вже збиралася повертатися назад, як раптом побачила велику залізницю зеленого кольору.

“Це ж така, про яку мріяв Тельмун”, - подумала вона і поклала ляльку на місце.

І ось на порозі однієї кімнати зʼявився Тельмун з білявкою-лялькою в руках, а з іншої вийшла його сестра із залізницею. Побачивши подарунки, діти засміялися і міцно обійнялися.

— Що ж, бачу, ви впоралися із завданням, – і собі посміхнувся Санта. – Саме час повертатися додому. Мій ельф-помічник швидко вас домчить.

Під веселий передзвін різдвяних дзвоників діти поверталися додому. Зайшовши до кімнати, вони побачили, як мама з татом сидять за святковим столом, а на верхівці ялинки висить кулька з вальсуючими сніжинками всередині.

Кінець