Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Щойно Ян поклав слухавку, як Домінік звернувся до нього:

— Що там знову сталося з Костянтином?

— Ну, почну з того, що Костянтин вчора знову напився...

— Чи вперше?

— Та годі тобі. Він напився, проспав майже всю ніч біля своєї розбитої автівки і щось там кричав. Сусід намагався його підняти чи завести до будинку, але той його вдарив. Це вже остання крапля. Треба брати все у свої руки, бо інакше ми втратимо друга. Він себе на той світ відправить, а я цього не хочу, ба більше — ми могли щось зробити, але не зробили.

— Це вже геть не смішно. Дійсно, треба щось робити. У мене є знайомі у приватній лікарні, думаю, вони зможуть йому допомогти. Поїхали до нього негайно.

Ян і Домінік зібралися й одразу поїхали до Костянтина. По дорозі Домінік вже домовлявся з лікарями про Костянтина. Щойно Домінік поклав слухавку, Ян звернувся до нього:

— Ти розумієш, що як тільки Костянтин прийде до тями, він нам цього не пробачить?

— А може, навпаки. Хто знає. Але зараз йому потрібна допомога, і це треба зробити. Минуло вже пів року, а він ніяк не може оговтатися з того дня. Тож настав час діяти. Ми і так занадто довго чекали.

Під’їжджаючи до подвір'я Костянтина, Ян і Домінік помітили, що автівки немає.

— Ааа, де автівка? — спитав Домінік.

— Не маю поняття, була тут...

Щойно вони вийшли з машини, як почули звук різання металу болгаркою.

— Це що, з гаража?

— Ходімо одразу до гаража.

Відчинивши двері, Ян і Домінік побачили, як Костянтин розбирає свою автівку. Домінік узяв молоток зі столу й кілька разів голосно вдарив ним, щоб привернути увагу Костянтина. Щойно той перестав пиляти, Домінік звернувся до нього:

— Агов, друже, що ти робиш?

Костянтин одразу поклав інструмент, підійшов до друзів і привітався з ними:

— Здоров, як я радий вас бачити! Що я роблю? Хіба не видно? Розбираю "ластівку", буду її ремонтувати, — відповів, усміхаючись, Костянтин.

Ян глянув на Домініка, а той на нього. Домінік звернувся до Костянтина:

— У тебе все гаразд? Як ти себе почуваєш?

— Та як... Ніби пробухав пів року.

Ян вмішався у розмову:

— Ти вчора проспав на подвір’ї майже всю ніч під зливою та вдарив сусіда. Ти хоча б пам’ятаєш?

— Що? Кого? Романа? Чи кого?

— Так, саме його. Він і зателефонував нам. Він намагався тебе затягти до будинку, а ти його вдарив.

— Я не пам’ятаю цього геть, але це не виправдовує мене. Я владнаю це, обов’язково найближчим часом. Вже шоста вечора, може, підемо до будинку, кави вип’ємо? Що скажете?

Домінік з Яном знову переглянулися один на одного, не розуміючи, що відбувається і що так сильно вплинуло на Костянтина. Ян звернувся до Костянтина:

— Звісно, чому б і ні.

— Так, ходімо до будинку, — погодився Домінік.

Щойно зайшовши до будинку, Домінік з Яном знову переглянулися, бо помітили, що в домівці прибрано та охайно. Вони ніяк не могли здогадатися, що так сильно вплинуло на Костянтина. Невдовзі Костянтин заварив каву, і вони, як у старі часи, сіли та почали розмовляти на різні теми. Першим заговорив Домінік до Костянтина:

— То що там з автівкою? Геть сумно, чи жити буде?

— Стійки кузова, ніби, цілі по першому огляду. Прийдеться замінити крила, бампер, лобове скло, радіатор та ще багато що треба оглянути. Вже довгий список зібрався.

Ян звернувся до Костянтина:

— В мене до тебе питання: ти хоча б маєш кошти на ремонт? І вибач за прямоту, але в мене питання до тебе: ти взагалі за що пиячив весь цей час?

— Ми з Міланою хотіли вам повідомити трохи згодом, та сталося те, що сталося. Ви прекрасно знаєте, що я писав книгу про нестандартну психологію, і нам усе важче ставало в матеріальному плані, тим паче, Мілана завагітніла, — у Костянтина помітно налилися очі слізьми. — Я почав дуже сильно думати, що б такого створити на швидку руку, щоб стабілізувати ситуацію. Час спливав, і однієї ночі мені приснився сон, над яким я дуже сильно міркував. Про цей сон я навіть з Міланою не розмовляв. Це чи не один з багатьох моїх нормальних снів був. У мене з’явилася ідея створення додатку для глобального використання. В додатку ти вказував свої дані облікового запису в мережі, і він підтягував усі підписки, які має людина. З додатка можливо було керувати ними чи видаляти їх. Я назвав цей додаток...

І тут втрутився Домінік:

— Почекай, почекай! Ти зараз говориш про “ISC”, про Internet Subscription Control?

— Так, це контроль підписок в інтернеті, які має людина. А що? І звідки ти про нього знаєш? Він що, вже працює?

— Працює? Ти жартуєш! Цей додаток наразі майже у всіх, кого я знаю!

— Ну тепер я розумію, звідки надходження коштів у мене. А я гадав, що це ви мені допомагаєте.

— Нууу, так, на випивку тобі скидали кошти, ага, прямо кожен день, щоб тобі сумно не було, — сказав, усміхаючись, Ян.

— То що робитимеш далі, чим будеш займатися? — спитав Ян.

— Наразі я хочу відремонтувати авто та відвідати Мілану з Євою.

— Єву? Це хто? — запитав Ян.

— Єва — це моя донька, яка загинула з Міланою. Я зустрічався з нею. Знаю, що важко в це повірити, та я зустрів їх, поки спав сьогодні на подвір’ї. Я не хочу про це говорити.

Домінік одразу втрутився у спілкування:

— Ти ж не зможеш повноцінно відремонтувати своє авто, тим паче двигун. Ти знаєш, що я найкращий у місті. Давай, я тобі допоможу?

— А твоя праця?

— Слухай, чесно кажучи, ми з Яном їхали тебе забрати та відвести до приватної лікарні на лікування, і я вже домовився навіть. Але, побачивши і почувши тебе, звичайно, ми цього робити не будемо. Та й наразі у мене багато вільного часу, тож що скажеш?

— Я тільки радий буду твоїй допомозі. Тим паче ти правий, ти з Яном — найкращі, кого я знаю, з людей, які знаються на будові автівок. Тим паче руки мене за останні півроку поки не дуже слухаються, — сказав, усміхаючись, Костянтин.