Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

Так і пройшов рік його життя в постійних тренуваннях, і вправах він втратив плин часу, Час йшов повз його. Він прокидався і день вже був розписаний в тренуваннях, він навчився багато чому і головним його тренером був Вампір.

Все було б добре і чудесно, і так все б продовжувалось, якби одного ранку він не прокинувся трохи раніше. Це було на переддень його дня народження. Він прокинувся від  якогось шуму за вікном, ніби як грім грянув. В туж мить він був біля вікна вдивляючись в небо. Але на небі не було ні хмаринки. Лесик в'яло відійшов від вікна, ніякої грози, але що це так гримнуло. Аж раптом не навмисне в коридорі почув шепіт, говорили батько і сестричка. Хотів підкрастись до дверей і налякати їх своєю миттєвою  появою, зовсім не хотів підслуховувати їх, але налякали вони його самого.

- Я не розумію він вже до цього часу повинен був пустити нас у своє серце. Говорила сестра.

Дивно подумав Лесик я ж і так люблю їх чого вона таке меле. Надумався він вже вискочити зі своєї кімнати, але щось його зупиняло, може проста цікавість, чого вона батьку в тиху повідає.

Сестра продовжувала.

- Ти ж сам розумієш, що клинок Волоха треба буде повернути вже через пару днів, а ми так і в його руці топчемося, щось тут не те, треба швидко щось вирішувати.

-Клинок Волоха, в руці топчемося, про що вона говорить.

Як, хто в руці, та і ще топчеться, прокручував в собі в голові Лесик, не розуміючи нічого з того, що говорилося. І ще сильніше став вслухуватися що вона ще скаже, щоб не пропустити нічого.

Почав говорити батько.

- Напевно щось заважає нам на тій стороні, не вже то сліпий за нього вступився? Я думаю, сьогодні треба все закінчити, погано що його мати не вийшла, так як ми хотіли. Так би він був би вже наш. Хоч свої прив'язки він швидко забувся.

- Мати не вийшла? Що це взагалі означає. Мама не вийшла?

- О боги!

Лесик від жаху закрив рот обома руками щоб не закричати, від жаху.

Я ж матір так і не бачив майже рік, як так може бути, вона ж є і завжди поруч, чи ні? Завжди перед очима тільки сестра і батько, а мати завжди то на полі уранці пішла, то тільки що з нею розминулися, і багато ще чого. А я як одурманений за матір і зовсім не згадував. Цілий в рік і не думав про неї.

Лесик на емоціях розкрив з гуркотом двері, але не підібравши слів втупився на сестру.

- Добрий ранок з посмішкою защебетала сестричка.

- Сніданок на столі, гайда їж тобі ще треба багато тренуватися. Зі своїм вампіром. Захихикала і закрутилася, незрозуміло від чого радіючи.

- Де моя мама?

- Ну так з самого ранку на полі вона, багато справ, ти ж сам розумієш. Сказав батько, поклавши руку на плече синові.

- Йди сніданок стигне, а з матір'ю увечері побачишся якщо  занудьгуєш.

- А, увечері вона спатиме? Адже так? Висмикнувши плече з-під руки, із злістю запитав Лесик.

- Ну хтозна якщо сильно замориться, напевно, спатиме, я по куди знаю, чого вона будить робити. Ти  не вигадуй, а йди їсти, у нас сьогодні багато справ.

- Ні їстму потім, зараз хочу побачити матір, на якому вона полі?

- Ну точно не знаю, за будинком подивися може там вона, а може ще десь, тільки ти спочатку поїж я приготував твій улюблений сніданок.

Лесик нічого не відповів, вибіг в двір, з ним був його меч, він його вже тягав за звичкою. І побіг в тому напрям куди його направив батько.

- Ми ж не встигнемо вже? Сестра питально подивилася на батька.

- Ні не встигнемо, сьогодні ми усе закінчимо. Даремно я йому дав пограти з мечем Волоха, це може утруднити нашу ситуацію.

- Не говори нісенітниці він ще дуже молодий, і безглуздий. Зовсім він ще цуценя. Ти все заробиш без яких-небудь сучків і задирочок. Мені навіть якось жалко з ним прощатись, звикла до нього. І сама про себе почала сміятися.

- Ага як вовк до ягняти, і теж в голос розсміявся.

Тим часом, Лесик вже біг по пшеничному полю і озирався на всі боки в пошуку матері. У далечіні побачив фігуру, що нерухомо стоїть на середині поля.

- Це точно вона, сказав він собі, і серце забилося як заєць, в горлі застиг кому і незрозумілі сльози почали виступати з голос.

- Мама. І кинувся прямо до неї, біг щосили, швидко як вітер з передчуттям скорої зустрічі з нею і солодкість теплих маминих обіймів. Пробігши не мало підняв голову, і стало якось ніяково, він вже повинен би як мінімум половину шляху пройти. Але відстань між ними ніяк не скорочувалася.

Лесик знову побіг, не випускаючи з виду далекий образ. Але скільки б він сил не витрачав він неначе стояв на місці.

- Маячня!

Гуркотом грому прокотилося по небу, і ненадовго затихло.

- Брехня!

Ще з більшою силою загриміло над головою, але замість блискавок по небу пробігли дрібні коричневі корені дерева.

- Що це було!

 В повному нерозумінні запитав сам себе Лесик.

- Пішли Лесик напевно зараз піде злива, чув як гриміло.

Десь ззаду за його спиною прозвучали слова його

батька.

- Я без мамочки нікуди не піду.

- Не переживай ти так скоро ви з нею зустрінетеся.

- Лесик навіть не зрозумів, що його спонукало різко розвернутись при цьому вихопити меч із-за пояса, і поставити його перед собою.

- Ах ти суча.

Приминаючи колоски, на землю впала відрубана рука батька, що затискала величезний ніж.

- Тобі не піти, ти вже дуже довго з нами, вибач синочок, але на жаль ти сьогодні будеш мертвим.

У батька на місці відрубаної руки як зростаюча гілка почала виростати нова рука.

- Ха привітайся зі своєю матусею. З дикою звіриною посмішкою вимовив він.

І щось з величезною силою штовхнуло Лесика в спину, той не утримавшись впав на землю, намагаючись утримати в полі зору того, кого він називав ще недавно батьком, і вловити те, що його збило з ніг.

Це була не людина, це було щось більше схоже на поліно. Замість обличчя, невміло вирубані, немов сокирою риси людського обличчя, обмотане у білу хустину, замість рук дерев'яні колоди. І одягнене це було у жіночий одяг. Ноги теж були як два поліна. Це було схоже більше на заготівлю опудала, яке готуються спалити на масляну.