Читати книгу - "Вогонь у серці , Alina Pero"

Іван

Прокинувся від тупого, ниючого болю. Здавалося, що рани почали горіти ще сильніше. Чорт забирай…

Я спробував змінити положення, але різкий біль у нозі змусив мене скрипнути зубами.

Потрібні таблетки.

Потягнувся рукою до тумбочки, але пальці не слухалися. Ледь зачепив пляшку з водою — вона гепнулася на підлогу, розливши всю рідину.

— Бляха… — прошипів я, роздратовано стискаючи здорову руку в кулак.

Ще раз потягнувся — тепер за таблетками. Вони теж впали.

Двері відчинилися, і я почув тихі кроки.

— Ти що тут робиш? — пробурчав я, побачивши Ніку в дверях. Вона виглядала сонною, скуйовдженою, у футболці та шортах, але явно не здивованою тим, що я знову примудрився все розгромити.

— І що ти знову натворив? — прошепотіла вона, піднімаючи таблетки й пляшку.

— Я не інвалід, щоб за мною бігати! — пробурмотів я.

— І не герой, щоб терпіти біль, коли поруч є людина, яка може допомогти, — її голос був спокійний, але впевнений.

Я нічого не відповів. Вона простягла мені таблетку й піднесла пляшку води до губ.

— Я сам…

— Добре, — вона просто дала мені пляшку, і я, незграбно, але все ж випив ліки.

— Ти щось ще хотів мені довести?

Я зітхнув і заплющив очі.

— Спи, Іване. Завтра новий день.

Я не відповів, просто слухав, як вона ходить кімнатою, прибирає розлиту воду. Її легкі кроки були заспокійливими.

Я заснув швидше, ніж думав.

Ніка

Я повернулася до квартири Івана й дрімала на дивані у вітальні, коли щось голосно впало на підлогу.

Серце стиснулося.

Я відразу підвелася, й уже через секунду стояла у дверях його спальні.

Іван виглядав злим. А ще він був у змокрілому ліжку — схоже, перекинув пляшку з водою.

— Ти що тут робиш? — буркнув він, коли побачив мене.

— І що ти знову натворив? — прошепотіла я, нахиляючись і підіймаючи таблетки.

— Я не інвалід, щоб за мною бігати!

Я зітхнула.

— І не герой, щоб терпіти біль, коли поруч є людина, яка може допомогти.

Він не відповів, але я бачила, як стиснув щелепи.

Простягнула йому таблетку. Він спробував взяти пляшку, але я помітила, як у нього тремтить перебинтована рука.

— Я сам…

— Добре, — не сперечаючись, просто дала йому воду. Він випив ліки.

— Ти щось ще хотів мені довести?

Він нічого не сказав. Заплющив очі.

— Спи, Іване. Завтра новий день.

Я взяла ганчірку й витерла калюжу води. Тихо пройшлася кімнатою, прибрала зайве з його тумбочки.

Він майже відразу заснув.

Я стояла біля ліжка ще кілька секунд, дивлячись, як його обличчя трохи розслабилося уві сні.

Зітхнувши, повернулася у вітальню. Знову вляглася на дивані.

Мені ще не хотілося спати. Але думки крутилися лише навколо нього.