Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Катя застигла, відчуваючи, як у її грудях холодніє від усвідомлення.

"Якщо ти загинеш… разом із тобою загине весь світ."

Вона повільно підняла голову, зустрічаючись із поглядом Аріана. У його темних очах більше не було холоду чи байдужості. Тепер у них читалося щось інше—тривога, сумнів… і щось глибше, що змушувало її серце битися швидше.

– Це жарт, так? – її голос зрадницьки здригнувся. – Хтось написав це просто для ляку…

Аріан мовчав, його пальці мимоволі стиснули край столу.

– Це стародавнє пророцтво, – тихо сказав він. – Йому вже кілька сотень років. І воно говорить про тебе, Катеріє.

Катя відчула, як її всередині розриває боротьба між панікою й раціональністю.

– Але я… я не якась обрана. Я звичайна дівчина!

Аріан нахилився ближче, і вона відчула його тепло.

– А ти впевнена?

Катя завмерла.

Чи впевнена вона?

Усе, що сталося з нею від моменту, коли вона відкрила очі в цьому світі, було аномальним. Її магія, її здатність розуміти цей світ, навіть сам факт того, що дзеркало вибрало саме її…

Катя заплющила очі, намагаючись заспокоїтися.

– Якщо це правда… ми повинні дізнатися більше. Ми повинні знайти спосіб зняти це прокляття.

Аріан кивнув.

– Ми знайдемо. Разом.

Ці слова… вони змусили її подивитися на нього по-новому.

"Разом."

Він не сказав: «Я захищу тебе». Не сказав: «Я вирішу це сам».

Він сказав «ми».

І цей простий факт змусив її серце зробити небезпечний кульбіт.

Катя обережно торкнулася сувою, її пальці ковзнули по старому пергаменту. Аріан нахилився ближче, і вона відчула, як тепле повітря від його подиху ковзнуло по її щоці.

– Тут повинні бути ще записи, – прошепотіла вона.

Аріан не відступив.

– Згоден.

Катя підняла погляд. Їхні обличчя були небезпечно близько. Вона відчула, як її щоки зрадницьки палають.

Аріан теж завмер, ніби щось усвідомив. Його погляд пробігся по її обличчю – очі, губи, тонка лінія підборіддя.

Їй потрібно було відсторонитися. Зробити крок назад. Сказати щось нейтральне.

Але вона не змогла.

– Катеріє… – тихо мовив він, його голос був дивно глибоким.

Її ім’я на його губах прозвучало так… особливо.

Катя стиснула пальці в кулак.

– Нам потрібно працювати.

Аріан усміхнувся. Не його звична холодна усмішка, а щось м’якше.

– Звісно, – він відступив рівно на крок. – Але це не означає, що я перестану звертати увагу на те, яка ти…

Він не закінчив фразу, але Катя вже не могла дихати.

"Яка ти?"

Вони залишили Храм, несучи з собою сувій і ще більше запитань.

Катя намагалася зосередитися на головному: що означало це пророцтво? Як із цим пов'язана її поява в цьому світі? Чи справді вона могла зникнути, як інші наречені?

І найголовніше – чому це було важливо не лише для неї, а й для Аріана?

Він ішов поруч, його плечі іноді ледь торкалися її. Катя впіймала себе на тому, що щоразу помічає ці випадкові дотики.

Вона не могла дозволити собі відволікатися. Але щось у його присутності змушувало її хотіти більшого.

– Якщо ми хочемо розгадати таємницю, – сказав Аріан, – потрібно дізнатися більше про попередніх наречених.

Катя кивнула.

– І я хочу поговорити з твоїми богами.

Аріан підняв брови.

– Ти хочеш викликати богів?

– Вони вже втручалися. Вони дали нам ці знаки, – вона доторкнулася до татуювання, яке все ще палало легким жаром на її шкірі. – Отже, вони щось знають.

Аріан трохи задумався.

– Це можливо. Але небезпечно.

Катя всміхнулася.

– Я вже звикла до небезпеки.

Його губи сіпнулися в ледь помітній усмішці.

– Знаю.

Катя відчула, що він знову дивиться на неї так, як вона не повинна дозволяти. Так, як змушує її хотіти більше.

"Ми знайдемо відповіді," – пообіцяла вона собі.

Але чи буде їй цього достатньо?