Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Катя стояла посеред своєї кімнати, поглядаючи на відображення в дзеркалі. Її пальці торкнулися татуювання на зап’ясті — вигадливий візерунок, що, здавалося, світився зсередини.

"Знак богів."

Він мав підтвердити її зв’язок із Аріаном. Але, здається, сам Повелитель був не менш шокований цим, ніж вона.

Відкривши двері, вона вийшла у коридор і рушила до бібліотеки. Аріан чекав там, розглядаючи старовинні книги.

– Що ж, – Катя зітхнула, – з чого почнемо?

Аріан підняв голову й подивився на неї так уважно, що її серце зробило дивний кульбіт.

– Спочатку, – промовив він, – я хочу, щоб ти довірилася мені.

Катя склала руки на грудях.

– А ти довіряєш мені?

Він трохи нахилив голову.

– Ти постійно ставиш мені виклики. Це… цікаво.

Катя змусила себе не почервоніти.

– Тобі подобається, коли жінки сперечаються з тобою?

– Мені подобається, коли жінки не бояться бути собою.

Вона не знала, що сказати на це.

"Я не повинна дозволяти йому впливати на мене… Але чому ж тоді його слова викликають у мене такі дивні почуття?"

Аріан простягнув їй книгу, відкриту на пожовклій сторінці.

– Це записи про попередніх наречених, – сказав він. – Останні п’ять дівчат, вибрані дзеркалом, зникли.

Катя провела пальцями по тексту.

– Ніхто не знає, що з ними сталося?

– Ні.

Вона напружилася.

– Якщо я справді обрана для цього… ритуалу, мені треба знати, що сталося з іншими.

Аріан дивився на неї задумливо.

– Ти хочеш ризикнути?

Катя підняла підборіддя.

– Я хочу знати правду.

Він повільно усміхнувся.

– Ти сміливіша, ніж я думав.

Катя проковтнула клубок у горлі.

– Ну що ж, Повелителю, поведеш мене в небезпеку?

Аріан нахилився ближче, і його голос став тихим і глибоким:

– Я не поведу тебе туди. Я піду туди разом із тобою.

Наступного дня вони вирушили до старого храму на околиці міста. Це місце було забуте, заросле виноградними лозами й мохом.

Катя зупинилася біля входу.

– Відчуваєш це?

Аріан кивнув.

– Тут залишилася стара магія.

Вона зробила крок уперед, і раптом стіни здригнулися. Щось пробігло по її шкірі, ніби невидимий вітер.

І тут Катя почула шепіт.

"Ти запізнилася… Вони вже чекають…"

Катя різко вдихнула.

– Це місце щось знає, – прошепотіла вона.

Аріан нахилився до неї.

– І воно хоче, щоб ми це дізналися.

Вони зробили крок у темряву храму, навіть не підозрюючи, що відповідь на всі запитання ближче, ніж здається…