Читати книгу - "Українська міфологія"

— «Вихреника ніхто не брав в постройку, бо його там сатана крутила».[260]

— «Вітер — то це вже не ’д Бога воно. Це бура, це вже, як кажуть в нас, чортове весіллє їхало да повівертало».[261]

— «Вóворотня, то того старались не класти [в зруб]. Ну, шось воно шкодило. Я й не знаю чого. [Громом почепляне] тоже на стройку не брали».[262]

Безпосередньо пов’язаний із чортом градобій. Зокрема, у Карпатах побутують уявлення, що чорти у високій скелі на горі чи в гірському озері товчуть на град велику брилу льоду.[263] За іншою версією, «то дияволи вгорі літають і товчуть, січуть град».[264]

Типовою для карпатського ареалу є оповідка про те, як чорт питав дозволу в градобурника (громівника, градівника) на те, щоб перегнати градові хмари через село:

— «А в Сливках мій вуйко був, служив хлопцем от онде на другім селі, та й, каже, зійшлися до пропінації, а там — п’ют сидєт. (То колись люде інакше сі любили, як тепер.) А сидит збоку якийсь бідний чоловік, а сидить війт межи хлопами. Входит панок, панок входит там в тоту пропінацію та й каже до того бідного чоловіка: «Пусти мене вівці перегнати через Сливки», — а він каже: «Я не пущу. Я тебе не пущу з вівцєми через Сливки». А війт із-за стола: «Шо ти не пустиш? Жени…» А той дідок, той старий чоловік бідний, каже: «Жени, але лише дорогов, абись поза фосу не постав, а підеш у війтів город». (Так каже той чоловік бідний, то ніхто не знав, шо він розумний.) Та й нема, нема, нема, — тут сі захмарило, дужче зачєло гриміти, прийшла тучє, — то повні фоси були [граду], а як повернув у війтів город, то сі не лишила одна зернинка зелена. А війт тогди каже, як уже пішов війт додому, з того, шо пили, та й каже: «Я гадав, шо я мудрий, а я дурний чоловік як на світі. Той мудрий». Та й прийшов відтак до жида (бо то жиди були в нас) та й каже: «Мошку, аби ти знав, аби тому і тому, коли він прийде, аби ти дав булку і кави, аби ти його погостив. Я тобі сам буду платити». А жид каже: «Я йому даю без тебе, я розумію ліпше, як ти». Та й так, шо жид все давав тому бідному, коли він сі нагодив. Він не сидів все в жида, але коли прийде — жид його вже гостить: «Я тебе маю гостити, бо війт мені буде платити». А той вже сміється і каже: «Ой війт буде платити. Тото я добре знаю».[265]

— «Казали, що були такі громовики. Були такі люди, я їх не виділа, але чула. Колись мені бракувало корови, да й я пішла в гори, то мені жіночка таке розказувала, шо у неї був перший брат такий. Як він вродився, мав на плечах родимий знак. І як той хлопчик виріс, то вмів відвертати град, вмів бурю відвертати. Він молився. Мав таку силу, що він ставав на поріг, і куда руков махнув — туди й дощ пішов. То так вона мені сама розказувала, шо як гримить, то він сі роздіває, йде за дев’яту межу, бере собі хрест та й лягає там за межею. А диявол іде, бо хоче розпалити в селі огень, шоб згоріло все, шоб побив шось грім. А він на дев’ятій межі лежить, а диявол його питає: «Пусти мене з своїм військом у чуже село». А той йому каже: «Йди собі на ліси!» Так той два рази спитає, а той йому відкаже, то вже в селі видно, шо та бура йде на ліси (а чути такі лускоти, такі гримоти). А рано вставав її той перший брат та й йшов в ліс дивитись, шо вже той там поробив. А по смереках така рупа, кров його».[266]

Цвіт папороті

Тісно пов’язані з чортом уявлення про папороть. Подекуди її безпосередньо називають диявольською травою: «Кілько є зільи, то усе від Бога, лиш папороть від чорта».[267]

Майже повсюди в Україні вірять, що опівночі в ніч на Івана Купала папороть на якусь мить розцвітає. На Поліссі цвітіння папороті нерідко співвідносять із так званою рáбóновою (горобóною, громнóчною тощо) ніччю — глупою ніччю, коли сильно гримить і блискає, іде злива або ж лише небо одна за одною крають блискавиці, однак без грому й зливи; на Волині іноді — з ніччю Зеленої суботи.

Хто здобуде цвіт папороті, той нібито стане щасливим, зможе закохувати в себе, відмикати будь-який замок, бачити місця зі скарбами, розуміти мову тварин, «все буде знать, шо в світі де робиця», «всьо буде знати: дранне і добре знати, кров замовляти, зуби, воду з покойника, на зуби до місяця зговорювати», тобто стане «знахуром».

Оскільки цвіт папороті дуже цінний, за ним полює й «нечиста сила»: «Хто найшов ту папороть, то стане знахуром, шось буде знати. Але то дуже рідко, бо нечистий не давав».[268] Чорт усіляко перешкоджає запопасти цвіту, насилаючи сон чи несусвітні страхи. Коли йшли в ліс (чи вже поверталися з цвітом), не можна було ні до кого обзиватися й озиратися, незважаючи на те, що навколо наче горить або валиться ліс, щось кличе, «вельмо свищить, пригає, виє», «якбі яка туча: лєс ламає, і шумить, і гуде, ось-ось доганяє», що «буде коняка лєзти до тебе така облєзла, шоб ти єє целовав», лякатиме якимось плачем, стогонами, кидатиме паліччям, камінням тощо (насправді нічого цього немає, а «воно просто лекає»). Якщо сміливець не витримає страху й озирнеться, то помре або втратить розум:

— «Хотів тої папороті, шоб він усе знав. Злодюга, ходив вон — де-де лежать гроші, де шо в тебе лежить, то он хотів усе знать. Оце з Локатич. То вон вікопав ямку. Вікопав ямку таку, бо це ж сильно страх удає. Шо хоч там удає, і не тре’ ж бояць. В дванадцять часов. То вон вікопав таку ямку пошов. Ну, а папороть, кругом папороть. То вон ямку отако по груди вікопав. То, каже, так било його в тей ямці. Так, сюди-туди об стєни. Так, каже, било, шо ну».[269]

— «По папоріть йшли в Зелену суботу в дванадцять часов. Одні дойшли до того місця, знали вже, певне, добре,