Читати книгу - "Пісня туману, Ліанна"

Світ за аркою був не схожий ні на що знайоме: небо світилося м’якими відтінками бузкового й золотого, а вітер приносив аромати незвіданих земель. Час ніби сповільнився, кожен їхній крок лунав сотнями відлунь.

Тукіус вів групу вперед. Його крила виблискували у світлі падучих зірок, що наче танцювали в повітрі.

Скаробіус обережно сканував навколо, притискаючи до грудей стародавній амулет, який тепер пульсував теплом.

Аурік Капо шепотів древні закляття, щоб захистити всіх від прихованих небезпек.

Грендел Хопп не відставав, уважно вдивляючись у кожну зміну довкола.

Дріон Віола притримував Фіффі Шеп за плече, відчуваючи, як її ліхтар веде їх крізь пітьму.

Містін легким кроком ішла поруч, підтримуючи загальний ритм і нагадуючи кожному про місце в цьому дивному просторі.

"Світ, створений зі спогадів, можна змінити тільки силою серця," — пригадала Фіффі слова старого ліхтарника.

Коли вони дійшли до центру цього нового світу, на них чекав дивний алтар: кам’яний, але дихаючий, зі зірками, що оберталися довкола нього.

Їм потрібно було згадати найважливіший момент у своєму житті — той, що визначив, ким вони стали.

Тукіус згадав перший політ.

Скаробіус — як врятував друга від бурі.

Аурік Капо — як вчився довіряти тим, хто поруч.

Грендел Хопп — як пообіцяв ніколи не відступати.

Дріон Віола — як відкрив для себе силу прощення.

Містін — як почув голос надії в найтемнішу ніч.

Фіффі Шеп — як захищала останній ліхтар у бурю.

Усі спогади сплелися разом, і світ навколо спалахнув новим світлом.

Зорі, що падали, більше не були просто бажаннями — вони стали мостами між минулим і майбутнім, між втраченим і знайденим.

Кожен із героїв зрозумів: справжня сила не в магії і не в амулетах. Справжня сила — у дружбі, довірі й світлі, яке вони носять у собі.

"Навіть одна крапля світла може змінити цілий світ."

І коли вони повернулися назад через арку, кожен ніс у серці нову зірку — свою власну.

Кінець