Читати книгу - "Фундація"

Сермак недоброзичливо глянув на нього, відчуваючи пастку, і холодно відповів:

— Я вважаю, що мої погляди відображають думки більшості виборців Термінуса. Це вас влаштовує?

— Ну, таке твердження краще звучить із доказами, але, у будь-якому випадку, продовжуйте. Отже, ви незадоволені.

— Так, незадоволені політикою, яка протягом тридцяти років робить Термінус беззахисним перед неминучим нападом ззовні.

— Розумію. І що з цього випливає? Продовжуйте, продовжуйте.

— Це добре, що ви це передчуваєте. І тому ми формуємо нову політичну партію, яка виступатиме за нагальні потреби Термінуса, а не за містичну «доктрину накреслення» майбутньої Імперії. Ми збираємося викинути вас і вашу підлабузницьку кліку умиротворителів з мерії — і дуже скоро.

— Якщо? Ви ж знаєте, завжди є «якщо».

— У цьому випадку не так багато варіантів — якщо тільки ви самі не підете зараз у відставку. Я не прошу вас змінити свою політику — я не довіряв би вам аж настільки. Ваші обіцянки нічого не варті. Усе, що ми згодні прийняти, — це повну відставку.

— Розумію. — Гардін схрестив ноги й відкинувся на спинку крісла, поставивши його на дві ніжки. — Це ваш ультиматум. Дуже мило з вашого боку попередити мене. Але, розумієте, я, скоріше за все, проігнорую це попередження.

— Не думайте, що це попередження, містере мер. Це оголошення наших засад та дій. Нова партія вже сформована, і завтра вона почне свою офіційну діяльність. Для компромісу немає ні місця, ні бажання, і, чесно кажучи, лише визнання ваших заслуг перед містом спонукало нас запропонувати легкий шлях. Я не думаю, що ви його приймете, але моя совість чиста. Наступні вибори стануть більш ефективним і надзвичайно сильним нагадуванням про необхідність вашої відставки.

Він підвівся й жестом наказав підвестися іншим.

Гардін підніс руку.

— Затримайтеся! Сядьте!

Сеф Сермак присів трохи швидше, ніж мав би, і Гардін подумки всміхнувся, тримаючи непорушний вираз на обличчі. Незважаючи на його слова, він чекав на якусь пропозицію.

Гардін запитав:

— Як саме ви хочете змінити нашу зовнішню політику? Ви хочете, щоб ми напали на Чотири королівства, на всі чотири одночасно?

— Я не пропоную такого, містере мер. Ми просто пропонуємо негайно припинити все це умиротворення. Протягом усього вашого правління ви проводите політику надання наукової допомоги королівствам. Ви дали їм ядерну енергетику. Ви допомогли їм відновити електростанції. Ви засновуєте медичні клініки, хімічні лабораторії та заводи.

— І? Які ваші заперечення?

— Ви робите це для того, щоб утримати їх від нападу на нас. За допомогою цих хабарів ви придурюєтеся, ведучи колосальний шантаж, через який ви дозволили висмоктати з Термінуса всі соки, — через що ми тепер залежимо від милості цих варварів.

— Яким чином?

— Бо ви дали їм енергію, зброю, обслуговуєте їхні кораблі, вони набагато сильніші, ніж три десятиліття тому. Їхні вимоги зростають, а маючи зброю, вони зрештою швидко задовольнять їх, анексувавши Термінус насильницьким шляхом. Хіба не цим зазвичай закінчується шантаж?

— І який вихід ви пропонуєте?

— Негайно припинити ці хабарі, поки це ще можна зробити. Витратити зусилля на зміцнення самого Термінуса й атакувати першими!

Гардін спостерігав за світлими вусами молодика з майже нездоровим інтересом. Сермак був упевнений у собі, інакше не став би так багато говорити. Не було жодних сумнівів у тому, що його слова відображали думку значної частки населення, дуже великої.

Його голос не видав тривожних думок, що крутилися в голові. Він був майже недбалим.

— Ви все сказали?

— Поки що так.

— Ну тоді скажіть, чи помітили ви вислів у рамці, що висить на стіні позаду мене? Прочитайте його, якщо хочете!

У Сермака сіпнулися губи.

— Тут написано: «Насильство — останній притулок некомпетентності». Це стареча догма, містере мер.

— А я використав її, будучи молодим, містере депутат, — і успішно. Ви якраз народилися, коли це сталося, але, можливо, щось читали про це в школі.

Він уважно глянув на Сермака й продовжив неквапливим тоном:

— Коли Гарі Селдон створив тут Фундацію, офіційною метою було видання великої Енциклопедії, і п’ятдесят років ми йшли за цими мандрівними вогнями, перш ніж виявили, за чим гналися. На той момент уже було занадто пізно. Коли зв’язки з центральними регіонами Імперії увірвалися, виявилося, що ми — світ науковців, сконцентрований у єдиному місті, без будь-яких промислових галузей, і перебуваємо в оточенні новостворених королівств, ворожих і здебільшого варварських. Ми були крихітним острівцем ядерної енергетики в цьому океані варварства й безмежно цінною здобиччю. Анакреон, який, як і зараз, був тоді наймогутнішим з Чотирьох королівств, зажадав, а потім і насправді створив військову базу на Термінусі, і тоді правителі міста, енциклопедисти, дуже добре зрозуміли, що це лише підготовка до захоплення всієї планети. Отакими були справи, коли я… гм… узяв на себе керівництво фактичним урядом. Що б зробили ви?

Сермак знизав плечима.

— Це теоретичне питання. Звичайно, я знаю, що ви зробили.

— І все ж я повторю. Можливо, ви не зрозуміли, у чому сенс. Існувала велика спокуса зібрати всі наші сили й кинутися в бій. Це найпростіший вихід, найприємніший для почуття самоповаги, але майже завжди найдурніший. Ви б це зробили; ви й ваші розмови про «напад першими». Натомість я зробив ось що: відвідав усі три королівства й поінформував, що якщо вони дозволять, щоб секрет ядерної енергії потрапив до рук Анакреона, то це буде найшвидший спосіб перерізати власні горлянки, і ввічливо запропонував зробити очевидну річ. І все. За місяць після того, як сили Анакреона висадилися на Термінусі, їхній король отримав спільний ультиматум від трьох сусідів. За тиждень нашу планету залишив останній анакреонець. А тепер скажіть мені, де тут була потреба в насильстві?

Молодий депутат задумливо глянув на недокурок сигари й кинув його в сміттєспалювальний жолоб.

— Я не бачу аналогії. Інсулін поверне діабетика до нормального життя без найменшої необхідності застосовувати ніж, а от для апендициту потрібна операція. Коли інші варіанти провалилися, то що лишається, крім цього, як ви висловилися, останнього притулку? Це ваша провина, що ми змушені до цього вдаватися.

— Моя? О так, знову моя політика умиротворення. Схоже, ви все ще не розумієте основних потреб нашої позиції. З відльотом анакреонців наші проблеми не закінчилися. Це був лише початок. Чотири королівства були нашими ворогами більше, ніж будь-коли, бо кожне з них прагнуло ядерної енергії та не вгризалося в наші горлянки лише через страх перед трьома іншими. Ми балансуємо на дуже гострому лезі меча, і варто хоч трохи хитнутися в будь-якому напрямку… Що як, наприклад, одне з королівств стане занадто сильним або двоє